Жодна країна Європи не обирає Генпрокурора на конкурсі. Україна має відповідати європейським практикам

Європейська інтеграція України неминуче проходить через масштабні законодавчі зміни та адаптацію європейських практик. Проте в окремих дискусіях усе частіше виникає питання: чи справді ми імплементуємо європейський досвід, чи створюємо власні гібридні моделі, яких у самій Європі не існує, передає УНН.

Одна з таких дискусій стосується питання призначення та звільнення Генерального прокурора України.

Останнім часом низка реформаторів з громадського сектору наполягає: Генерального прокурора слід обирати на конкурсах за участі активістів, апелюючи до "кращих європейських практик". Але чи відповідає це дійсності?

Що саме зобов’язалася зробити Україна

Експрокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Станіслав Броневицький нагадує, що 11 грудня 2025 року була ухвалена спільна заява Комісара ЄС з питань розширення та віцепрем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Один із пунктів цього документа звучить так: "Провести комплексний перегляд процедури відбору та звільнення Генерального прокурора з метою приведення її у відповідність до найкращих європейських практик".

Тож, за словами експрокурора, заява не містить жодної згадки про конкурс. Вона також не пояснює, що саме слід вважати "найкращими європейськими практиками". Однак саме на підставі цього формулювання з’явився політичний наратив: в Україні має бути конкурс на посаду Генпрокурора.

А що тоді насправді є "кращою європейською практикою"?

Броневицький наводить реальні європейські практики економічно розвинутих держав, системи яких вважаються зразковими.

За сукупністю показників (номінальний ВВП, ВВП на душу населення, ВВП за ПКС, HDI) до топ-5 європейських країн належать: Німеччина, Швейцарія, Франція, Велика Британія, Швеція. І ось як у цих країнах призначають Генерального прокурора, розповідає Броневицький.

Німеччина: кандидатуру вносить Федеральний міністр юстиції, призначає Федеральний президент.

Швейцарія: Генерального прокурора обирають Федеральні збори (спільне засідання обох палат парламенту).

Франція: кандидатуру пропонує міністр юстиції, призначає президент Республіки.

Велика Британія: призначає прем’єр-міністр, формально затверджує монарх.

Швеція: призначення здійснює уряд.

Жодна з цих країн не проводить конкурс.

І це не "відхилення від стандартів", а європейський стандарт як такий.

То в чому проблема?

Проблема не в Європі. Проблема в інтерпретаціях. Як влучно зауважив народний депутат Сергій Власенко, Конституція України прямо визначає порядок призначення Генерального прокурора. 

У нас у Конституції написано, що кандидатуру Генерального прокурора призначає Президент України за погодженням з Верховною Радою. Все. Немає жодних конкурсів 

Власенко також скептично оцінює саму ідею конкурсів у нинішньому вигляді.

За останні кілька років ми побачили, що ці конкурси часто нагадують фікцію. Заздалегідь відомі переможці, маніпуляції під час процедур 

Як приклад він навів конкурси до апеляційних адміністративних судів, де, за даними Тимчасової слідчої комісії, серед лідерів опинилися чинні члени Вищої ради правосуддя, родичі членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та співробітники самих конкурсних органів.

Конституція: ще один важливий аргумент

Член Комітету Верховної Ради з питань правової політики Володимир Ватрас наголошує, що зміни до Конституції в частині процедури обрання Генерального прокурора - не плануються. 

Посада Генерального прокурора є конституційною. Зміни до Конституції в умовах воєнного стану є неможливими 

Більше того, за його словами, парламент наразі не має жодних планів змінювати процедуру призначення Генпрокурора, а претензій до чинного очільника прокуратури у депутатів немає.