Чому медична система не захищає українського пацієнта і як це змінити - пояснює експерт

Український пацієнт часто залишається сам на сам із системою, якщо лікування закінчується ускладненнями або трагедією через можливу медичну недбалість. Попри наявність механізмів контролю, держава досі не створила незалежний орган, який би реально стежив за якістю наданих медичних послуг і захищав права людини у випадку порушень. У результаті скарги пацієнтів перетворюються на роки судів, експертиз і боротьби за справедливість. Саме тому кожна нова резонансна історія в медицині лише загострює питання: наскільки безпечним є лікування в Україні та чи має пацієнт дієвий захист? Що потрібно змінити в системі охорони здоровʼя аби українці мали вищий рівень захисту, читайте в матеріалі УНН. 

Питання захисту прав пацієнтів в Україні дедалі частіше підіймається у публічному просторі на тлі історій, пов’язаних із діяльністю приватних медзакладів. Одним із найгучніших кейсів стала ситуація довкола одеської клініки Odrex. На тлі великої кількості кримінальних проваджень в яких фігурує клініка та її медпрацівників,, а також історій про негативний досвід лікування в "Одрекс" виник громадський рух StopOdrex. Його створили люди, які вважають себе або своїх близьких постраждалими від лікування у цій клініці. Активісти запустили  сайт і Telegram-канал, де анонімно публікують історії пацієнтів, обмінюються інформацією про перебіг справ і підтримують один одного.

Фактично, поява цього громадського руху стала реакцією суспільства на відсутність у державі швидких і зрозумілих механізмів реагування на скарги пацієнтів.

Проблеми медичної системи: контроль якості та відповідальність лікарів

Контроль сфери медичних послуг України та захист пацієнтів залишається обмеженим, особливо порівняно з європейськими країнами. Про це в ексклюзивному коментарі для УНН заявила виконавча директорка Благодійного фонду "Пацієнти України" Інна Іваненко.

В багатьох країнах за контроль якості відповідає спеціальна Агенція з якості. Зараз в Україні немає такого незалежного органу, який системно контролював би якість медичних послуг. Через це пацієнти фактично залишаються без захисту у випадках неналежного лікування, і немає механізму, який міг би оперативно реагувати на порушення стандартів. МОЗ робить певні кроки для поліпшення якості допомоги: впроваджує стандарти та протоколи лікування, цифровізує процеси, закуповує сучасне обладнання. Але без незалежного органу, який перевіряв би, як ці стандарти виконуються на практиці, ефективність цих заходів обмежена, і пацієнти не можуть бути впевнені в безпеці лікування

З її думкою погоджується і колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій.  

Контролю якості практично не існує, тому що не існує критеріїв оцінки, досі вони ніким не запроваджені. Ніким: ні МОЗ, ні НСЗУ. Тому показники контролю, на жаль, одне із болісних тем і місць, яких поки що в нашій системі належним чином, так як це мало б бути, немає

Водночас, він попереджає, що без перегляду підходів до управління галуззю, належного фінансування та кадрової політики система охорони здоров’я продовжить деградувати. У такому випадку, за його оцінкою, негативні тенденції лише посилюватимуться, а доступ українців до медичної допомоги буде і надалі зменшуватися.

Окремо експерти звертають увагу на ще одну системну проблему – відсутність персональної відповідальності лікаря перед пацієнтом. Як пояснює Інна Іваненко, нинішня модель фактично ускладнює притягнення конкретного фахівця до відповідальності.

Ще однією проблемою є відсутність персональної відповідальності лікаря та законодавчого визначення поняття "лікарської помилки". Наразі ліцензію на медичну практику отримує медичний заклад, а не лікар (на відміну від більшості європейських країн). Відповідно і відповідальність перед пацієнтом несе медзаклад. Це ускладнює притягнення конкретного фахівця до відповідальності та обмежує права пацієнтів. Самостійно пацієнтові проконтролювати якість надання тих чи інших послуг майже неможливо, тому на себе це має взяти незалежний державний орган

Таким чином, український пацієнт фактично опиняється у ситуації, коли не має ані інструментів контролю якості лікування, ані зрозумілого механізму притягнення до відповідальності конкретного лікаря. На думку Іваненко, одним із шляхів розв'язання цієї проблеми може стати запровадження персонального ліцензування медиків та лікарського самоврядування.

Персональне ліцензування та лікарське самоврядування могло б стати окремим механізмом для персональної відповідальності лікарів та підвищення якості медпослуг. Через етичні та дисциплінарні комітети лікарі самостійно могли б розглядати скарги, контролювати дотримання професійних норм серед колег та позбавляти ліцензії недобросовісних фахівців. Законопроєкт про самоврядування у сфері охорони здоровʼя зараз застряг між першим і другим читанням, і його доопрацювання та ухвалення критично важливе для захисту пацієнтів

Фактично, йдеться про необхідність системних змін: від створення незалежного контролю якості до впровадження персональної відповідальності лікарів. Без цього, як зазначають експерти, український пацієнт і надалі залишатиметься найменш захищеною стороною у взаєминах із медичною системою.

Нагадаємо

Ці питання є актуальними й з огляду на резонансні судові справи. Однією з таких є справа про смерть одеського бізнесмена Аднана Ківана у приватній клініці Odrex, яка стала одним із найгучніших кейсів у медичній сфері за останні роки.

У межах провадження двох лікарів Аднана Ківана: хірурга Віталія Русакова та онколога Марину Бєлоцерківську обвинувачують у неналежному виконанні професійних обов’язків. За версією слідства, після операції пацієнту не призначили обов’язкову антибіотикотерапію та не відреагували на післяопераційні ускладнення, що призвело до розвитку сепсису і могло стати причиною його смерті.

Сама справа показово демонструє, наскільки складним і тривалим є процес встановлення відповідальності у медичній сфері, адже її розгляд триває вже понад рік. А також те чому питання чітких правил, контролю якості та захисту пацієнта сьогодні виходить на перший план.