Як війна змінила українське кіно - головні висновки Одеського міжнародного кінофестивалю 2026

У Києві завершився 17-й Одеський міжнародний кінофестиваль, який тривав з 27 серпня до 4 вересня. Цього року на фестивалі показали понад 80 українських та іноземних фільмів у десяти програмах. До Національного конкурсу увійшли 13 повнометражних українських стрічок. Окрім кінопоказів, на ОМКФ відбулися професійні панелі за участю режисерів, продюсерів, акторів, ветеранів та інших представників індустрії, пише УНН.

Кіно нової реальності

17-й ОМКФ уже втретє відбувся у Києві. Через повномасштабну війну та безпекові ризики фестиваль тимчасово перенесли з Одеси до столиці. Цього року основними фестивальними майданчиками стали кінотеатри "Жовтень" та "Оскар". Загалом глядачі мали можливість переглянути понад 80 фільмів у десяти програмах.

Показовою цього року стала Національна конкурсна програма. До неї відібрали лише фільми, зйомки яких завершились у 2025 або 2026 роках. Тобто ці роботи створювалися під час повномасштабної війни росії проти України.   

Однією з головних прем’єр фестивалю стала антиутопія Валентина Васяновича "За перемогу!". Режисер показує глядачу не саму війну, він дивиться далі - у повоєнну Україну, де перемога зовсім не означає повернення до нормального життя. За сюжетом, головний герой - кінорежисер, який залишається в країні, але вже не може працювати так, як раніше. Його дружина і донька кілька років живуть у Відні й не бачать для себе сенсу повертатися. Через особисту історію Васянович говорить про сучасні проблеми розірваних сімей, еміграцію і те, що чекатиме на людей у країні, де війна закінчилася, а довоєнне життя не повернулось. 

До Національного конкурсу також увійшли "Мрія Кіри" Дениса Колеснікова та "Соліст" Сергія Сторожева.  

Вирізнялась на міжнародному кінофестивалі й документалістика. Глядачів вразила робота Євгена Тітаренко - фільм "Generation 2014".  Кінорежисер протягом десяти років знімав шістьох добровольців медичного батальйону "Госпітальєри". Стрічка показує, як війна, що почалася для них у 2014 році, змінила їхнє життя і повпливала на розвиток особистості. 

"Мир для Ніни" Жанни Довгич розповідає про Ніну Брановицьку - матір захисника Донецького аеропорту Ігоря Брановицького, який у 2015 році потрапив у полон, де його катували та вбили росіяни. У фільмі матір загиблого воїна шукає свідків, відновлює обставини загибелі сина і домагається покарання винних.

Тема війни з’явилася і в Міжнародному конкурсі. У болгарсько-грецькому фільмі "Брудні гроші - білі ночі" Крістіни Ґрозевої та Петара Валчанова російське вторгнення в Україну руйнує плани подружжя, яке збирало гроші на поїздку до Санкт-Петербурга. Через цю історію автори показують людей, які намагаються залишатися "поза політикою", навіть коли війна вже безпосередньо впливає на їхнє життя.

Угорський фільм "Як удома" Ґабора Холтаї побудований як сюрреалістичний трилер, але фактично розповідає про механізми авторитарної держави - коли брехня поступово стає нормою, якщо суспільство погоджується її прийняти.

Окремо на ОМКФ представили програму "Фестиваль фестивалів" зі стрічками, які вже отримали нагороди на міжнародних кінофестивалях. Серед них - володар Гран-прі Sundance-2026 "Ведмідь-бешкетник" Ґабріели Осіо Ванден і Джека Вейсмана та "Бляшаний замок" Александра Мерфі, відзначений у Каннах.

Як війна росії проти України змінила кіноіндустрію?

Окрім показів, на ОМКФ працювала професійна секція Film Industry Office. Тут представники кіноіндустрії говорили вже не про окремі фільми, а про проблеми самої галузі під час війни.

Серед тем - фінансування нових проєктів, міжнародна співпраця, прокат українських фільмів, робота телеканалів і стримінгів, а також те, як кіно має працювати з темами війни, військових і ветеранів.

Окремий блок обговорень був присвячений ветеранам.

На панелі "Ветерани, війна і кіно: нові герої, нові професії" обговорили залучення військових у сфери кіно і телебачення, не лише як героїв у кадрі, а й як частину знімальних та творчих команд. У дискусії взяли участь засновник BRIGHT POINT Skalyha Foundation Єгор Скалига, продюсер і ветеран Володимир Яценко, режисер, актор і військовослужбовець Ахтем Сеітаблаєв, генеральний продюсер серіального виробництва ICTV2 Дмитро Хрипун, ведучий і продюсер 2+2 Максим Сухенко та директорка з комунікацій і партнерств Work.ua Леся Примакова. Модерувала панель телеведуча Юлія Зорій.

Продюсер і ветеран Володимир Яценко звернув увагу, що українська ситуація відрізняється від класичного уявлення про ветерана: на фронт пішли тисячі людей, які до війни працювали у кіно, бізнесі, культурі та інших сферах. І після служби далеко не всі зможуть просто повернутися до колишнього життя.

"Ми цивільні, які пішли на війну. Єдине, що треба пам’ятати про травми, це дуже важливо. Багато хто чекає, мені здається, що вони повернуться такими, як вони були. (...) Вони будуть трошки інакшими, ніж були", - сказав Яценко.

Єгор Скалига, який до повномасштабної війни близько 20 років працював у кіно, наголосив, що сама індустрія має чимало професій, у яких військовий досвід може стати перевагою. Ідеться про роботу постановників, освітлювачів, адміністраторів, водіїв та інших членів знімальної групи.

"Людина, яка спроможна побудувати собі в норі житло, вона точно також буде спроможна побудувати декорацію за дві доби - трикімнатну квартиру. Тому точок входу багато",- зазначив Скалига.

Він погодився з думкою Яценка про те, що роботодавцям доведеться враховувати і наслідки війни - проблеми зі здоров’ям, пам’яттю чи психологічним станом. За словами Скалиги, у таких випадках важливо не відмовлятися від людини, а враховувати, звідки вона повернулася, і допомагати їй адаптуватися.

Це одна з принципових змін, які війна принесла українській культурі. Ветеран для кіно - вже не тільки персонаж. Це майбутній сценарист, режисер, оператор. 

Кіно вже сьогодні формує образ українського військового, з яким країна житиме десятиліттями. Саме тому на Film Industry Office окремо говорили про етику роботи з жінками-військовими, межу між художнім задумом та психологічною безпекою героїв, а також про те, хто взагалі має право розповідати чужий бойовий досвід.

Інші дискусії були присвячені тому, як Україна запам'ятає цю війну та де проходить межа між мистецтвом, документуванням і пропагандою. 

"Культура - це наш простір. І цей простір дає нам сили бути нами. Захищаючи його, ми таким чином чинимо спротив", - сказав речник 8-го корпусу Десантно-штурмових військ ЗСУ Вадим Карп'як під час панелі про культурний спротив.

Фактично йдеться про те, що після 2022 року культура в Україні втратила можливість існувати окремо від війни. Навіть фільм не про війну, створюється людьми, які живуть у війні, втрачають близьких, переживають масову еміграцію та вже зараз формують пам'ять про події, що визначатимуть країну на покоління вперед.

Не чекати, поки війна стане історією

Символічним гостем цьогорічного фестивалю став боснійський режисер і сценарист Даніс Тановіч. Його дебютна повнометражна стрічка "Нічия земля", створена на основі власного досвіду роботи документалістом під час Боснійської війни, отримала "Оскар", "Золотий глобус" та приз за найкращий сценарій Каннського кінофестивалю.

На ОМКФ Тановіча нагородили Lifetime Achievement Award за внесок у світове кіномистецтво. Вручаючи нагороду, президентка фестивалю Вікторія Тігіпко закликала українських режисерів не чекати, поки війна стане історією, а говорити про неї вже зараз.  

Ця думка добре передає настрій цьогорічного фестивалю. Українське кіно осмислює війну, говорить про втрати та біль, ветеранів, еміграцію та майбутнє країни. Водночас автори шукають спосіб не зводити все українське кіно лише до воєнної тематики і залишати місце для інших історій.