"Паливний фронт": як Україна подолала паливну кризу (фільм)

З першим залпом російських ракет Україна втратила понад 90% постачання дизельного пального і 50% бензину. Ворог знав, куди бити. Він поставив собі за мету залишити Україну без пального: знищував нафтобази, АЗК, єдиний в Україні нафтопереробний завод у Кременчуку, заблокував можливість морських поставок (до повномасштабного вторгнення це був головний шлях постачання в нашу країну світлих нафтопродуктів – бензину й дизеля). Ринок опинився в умовах відсутності внутрішнього виробництва та можливостей імпорту пального. Ситуація була критичною.

Деякі мережі закривали АЗК, оскільки взагалі не мали нафтопродукту. На ринку фактично залишилося кілька гравців. Попит на пальне зростав, черги до автозаправок були шалені. Понад те, потрібно було безперебійно забезпечувати пріоритетну заправку транспорту військових та служб критичної інфраструктури, щоб вони могли давати опір ворогу та не зупинилася економіка.

Одразу ж був створений антикризовий штаб, який очолило Міністерстві економіки. «Ми зібрали в групу всіх основних роздрібних операторів ринку пального, створили чат, де обмінювалися новинами в режимі онлайн. Збиралися двічі на добу. На щоденній основі зводили баланс світлих нафтопродуктів», - розповіли в Міністерстві економіки.

Одним із викликів, з якими зіткнулися паливні мережі в перші дні великої війни, була нестача водіїв паливовозів. Компанії виходили з ситуації по-різному: хтось звертався до автогонщиків, у когось за кермо сіли офісні співробітники.

«Уряд дозволив певний час використовувати навіть водіїв з правами категорії «В». Частина менеджменту середньої ланки з Луцька сіли за кермо паливовозів і поїхала розвозити нафтопродукт по АЗК», - згадує керуючий директор WOG Holding BV Андрій Пивоварський.

Ще один виклик – пошук нових каналів та шляхів постачання нафтопродуктів.

Важливим елементом у подоланні паливної кризи стало збільшення автомобільних перевезень пального. У Міністерстві інфраструктури України розповіли, що на автомобілях, які везли пальне до України, були спеціальні помітки. Польські служби знали це й пропускали на кордоні наші паливовози без черги.

«Уряд України домовився з європейцями про тимчасовий доступ до країн ЄС українських автомобілів, які не відповідали нормам Євро-5. Провели фантастичну роботу з лібералізації перевезень. І завдяки цьому велика кількість людей почала самостійно купувати в Європі автопоїзди й привозити пальне в Україну чи надавати послуги з доставки нафтопродуктів таким компаніям як наша», - розповів директор WOG Holding BV Андрій Пивоварський.

Такими були перші кроки з насичення ринку пальним. Наразі 40% нафтопродуктів в нашу країну завозять паливовозами, в той час як до війни взагалі не було такого каналу постачання.

Україна шукала нових постачальників пального. Уряд та оператори паливного ринку звернулися до західних країни, які швидко відгукнулися на нашу потребу. «Найбільш активними в допомозі Україні з пальним були Румунія, Польща, Литва, Бельгія, Німеччина», - розповідає Микола Колісник, заступник міністра енергетики України.

Та попри це, і тут чатувала низка перепон у вигляді бюрократичних процедур, небажання закордонних постачальників ризикувати і везти пальне в Україну своїм транспортом, розписаними на місяці графіками перевізників. Понад те, українським операторам довелося зіштовхнутися з різною шириною колій у Європі та Україні, тож пальне, що доставляли залізницею, потрібно було переливати на кордоні в українські цистерни…

Усі подробиці про те, як консолідовані зусилля держави та бізнесу дали можливість вберегти країну від колапсу на ринку пального, – у 4-серійному фільмі «Паливний фронт», який можна переглянути на YouTube-каналі ENKORR за посиланням.