Франція втрачає позиції у Вірменії на тлі посилення США

Франція роками зміцнювала свій вплив у Вірменії через політичну й військову підтримку Єревана та прямі контакти з вірменським керівництвом. Тепер ця конструкція втрачає стійкість – саме тоді, коли США дедалі активніше закріплюються на Південному Кавказі. Про це йдеться в статті 5 каналу, передає УНН.

Через рік після підписання Вашингтонської декларації Вашингтон, Баку та Єреван 10 серпня підтвердили курс на виконання домовленостей від 8 серпня 2025 року – реалізацію TRIPP, взаємне визнання суверенітету та розвиток нових транспортних і економічних зв’язків. Франція залишилася поза цим форматом, а Пашинян досі не виступив з ініціативою включити її до складу учасників проєкту.

У Парижі це сприйняли болісно. 13 лютого Le Journal du Dimanche назвав угоду щодо TRIPP "серйозним ударом по Франції… фактично зрадою". Видання наголосило, що за умовами 99-річної оренди США отримують 75% контролю над компанією, відповідальною за будівництво доріг, мостів і залізничних колій, тоді як Париж виявився "повністю виключеним із цього великого регіонального проєкту".

Ще одним ударом по французьких позиціях стала кадрова перестановка в оточенні Пашиняна. 31 липня Араїк Арутюнян, один із ключових провідників французького напряму в уряді, залишив посаду керівника апарату прем’єр-міністра Вірменії. Як стверджують джерела у спецслужбах, Арутюняна завербувала французька розвідка, і він передавав Парижу інформацію про внутрішньополітичні процеси та плани команди Пашиняна.

Арутюнян тривалий час залишався одним із головних каналів зв’язку Парижа з вірменським урядом, підтримуючи контакти з французькими дипломатами та представниками державних структур. Під час візиту Еммануеля Макрона до Єревана у травні 2026 р. він входив до вузького кола вірменських посадовців, які супроводжували французького президента.

На його місце Пашинян призначив Ліліт Макунц – колишню посолку Вірменії у США. На тлі TRIPP така заміна стала ще одним сигналом зміщення балансу всередині західного напряму Єревана на користь Вашингтона. У результаті Париж одночасно залишився поза важливим регіональним проєктом і втратив впливову фігуру в апараті Пашиняна.

Втім, це не означає, що Вірменія просто змінює Францію на США. Єреван не відмовляється від контактів із Москвою навіть на тлі російського торговельного тиску та посилення підтримки з боку ЄС. Після червневих виборів Пашинян продовжив контакти з російським керівництвом і участь Вірменії в механізмах ЄАЕС, хоча наприкінці травня РФ почала запроваджувати обмеження на імпорт низки вірменських товарів.

У свою чергу Євросоюз посилив підтримку Єревана: 19 червня Єврокомісія спрямувала Вірменії €34 млн, а 2 липня підтвердила ще €18 млн у межах загального пакета на €52 млн. Того ж дня Брюссель оголосив про заходи для полегшення доступу вірменських товарів на ринок ЄС. Однак ні російські обмеження, ні європейська підтримка не призвели до відмови Єревана від російського напряму.

На червневих виборах Пашинян позиціонував себе як головну прозахідну силу Вірменії, протиставляючи свій курс колишній залежності від Москви. Подальші кроки показали складнішу картину: США посилюють свої позиції, ЄС допомагає диверсифікувати економічні зв’язки, а Москва зберігає значення для Єревана через ЄАЕС. Франція ж опиняється у найменш вигідному становищі – втрачає і участь у новій регіональній конфігурації, і один із важливих каналів доступу до вірменської влади. Червневі вибори не розв’язали зовнішньополітичну дилему Єревана, але для Парижа період привілейованого доступу до вірменського керівництва, схоже, добігає кінця.