Блокування журналістських розслідувань чи розширення прав людини: розбір скандального законопроєкту

У Верховній Раді зареєстровано скандальний законопроєкт №14057. Медіа розкритикували його та заявили, що він ставить під загрозу існування журналістських розслідувань. Голова ВР Руслан Стефанчук стверджує, що цей законопроєкт не про медіа, а про розширення особистих прав кожної людини, передає УНН.

Критика медіаспільноти законопроєкту №14057

ЗМІ аналізуючи законопроєкт про внесення змін до Цивільного кодексу України, розкритикували декілька положень. Зокрема, збентежила пропозиція про автоматичне визнання недостовірною інформацією, яка не закріплена в судовому вироку, а також дозвіл карати за суб'єктивну думку.

Також ЗМІ розкритикували пропозицію прибирати будь-яку інформацію, якщо вона є неактуальною або такою, що втратила суспільний інтерес. Журналісти зазначають, що визначення цих двох категорій у проєкті закону не прописані.

Інститут масової інформації заявив, що даний законопроєкт становить ризик цензури й містить надмірно жорсткі вимоги до медіа.

Ще одним дуже проблемним моментом законопроєкту є розширення права на спростування та права на відповідь у медіа. Тобто будь-яка згадка в медіа про особу означає, що ця особа має право на відповідь, якщо, на думку особи, у публікації порушено її "особисті права". Водночас ця особа може навіть не бути названа прямо - досить, "щоб з інформації можна було встановити конкретну особу або щоб вона включалася до кола осіб, яких стосується інформація". Право на відповідь пропонується незалежно від провини поширювача й навіть незалежно від достовірності інформації, що зачепила особисте право

Скандальний законопроєкт щодо інформації з реєстрів: голова антикорупційного комітету ВР поставила під сумнів його доцільність07.02.25, 17:19 • 118796 переглядiв

Голова Верховної Ради Стефанчук, який є одним з авторів законопроєкту, вирішив спростувати основі претензії до законопроєкту.

Перше застереження, яке спростовує Стефанчук, стосується "відповідальності журналіста без вини".

Це не так. Спростування - це не відповідальність, а спосіб захисту, який не тягне за собою юридичних санкцій. Чинна редакція ст. 277 ЦКУ вже передбачає, що "спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила". Право на спростування як спосіб захисту відповідає практиці ЄСПЛ (Axel Springer SE v. Germany, 2023; Eigirdas v. Lithuania, 2023)

Він зазначає, що разом з тим, частина 13 статті 277 ЦКУ в редакції законопроекту передбачає: "Особливості спростування недостовірної інформації встановлюються законом". Зокрема такі особливості встановлені статтею 43 Закону України "Про медіа", яка серед іншого передбачає випадки, коли суб’єкт у сфері медіа має право відмовити в поширенні спростування або відповіді.

Висновок: нових обов’язків для медіа тут немає

"Заборона розслідувати корупцію до вироку суду"

Це не так. Презумпція невинуватості закріплена в частині першій статті 62 Конституції України. Презумпція невинуватості також є одним із стандартів журналістики (пункт 22 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1003(1993) про етичні принципи журналістики)

За його словами, обов’язок дотримуватись презумпції невинуватості відповідає практиці ЄСПЛ ("Дю Рой та Малаурі проти Франції" (Du Roy and Malaurie v. France), 2000, "Ворм проти Австрії" (Worm v. Austria), 1997).

Разом з тим, дотримання презумпції невинуватості жодним чином не "унеможливлює розслідування корупції до вироку суду", мова йде лише про те, що особу не слід називати винною, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду ("Буткевічюс проти Литви" (Butkevičius v. Lithuania), 2002; "Ґуцанови проти Болгарії" (Gutsanovi v. Bulgaria), 2013)".

Висновок: законопроєкт не обмежує журналістські розслідування та чітко відповідає Конституції України

"Суди зможуть забороняти поширення інформації до її публікації, блокувати сайти та вилучати наклади"

Стефанчук наголошує, що дане твердження також не відповідає дійсності. За його словами, відповідна стаття існує в ЦКУ вже 23 роки.

Зміни, що пропонуються, лише уточнюють сучасні канали поширення інформації (веб-сайти, сторінки у соціальних мережах, канали месенджерів, відеохостинги, інші веб-ресурси). Разом з тим, перелік таких способів поширення інформації і в чинній редакції ЦКУ не є вичерпним. Приклад рішення ЄСПЛ, який в частині застосування статті 278 ЦКУ не знайшов порушення Європейської конвенції з прав людини ("Анатолій Єременко проти України" (Anatoliy Yeremenko v. Ukraine), 2022). Висновок: законопроект в цій частині не передбачає нових чи додаткових обмежень для свободи слова, в тому числі щодо проведення журналістських розслідувань та публікації їхніх результатів

 "Право на відповідь, незалежно від достовірності інформації. Це нібито означає, що навіть правдиві розслідування зобов’яжуть публікувати альтернативну версію фігурантів"

Це хибна думка. Право на відповідь існує вже зараз (у чинній редакції статті 277 ЦКУ та статті 43 Закону України "Про медіа"). Це не "спростування", а лише право висловити власну точку зору. Право на відповідь як спосіб захисту відповідає практиці ЄСПЛ ("Едісьонс Тьємпо проти Іспанії" (Ediciones Tiempo v. Spain), 1989, Мельничук проти України" (Melnychuk v. Ukraine) (ухв.), 2005). Одночасно право на відповідь так само підпадає під дію обмежень, передбачених статтею 10 Конвенції

Як висновок, він зазначає, що законопроєкт не створює ризиків для журналістів.

"Законопроект нібито передбачає право на примирення, вибачення, яке може розглядатись як додатковий інструмент тиску на журналістів"

Стефанчук спростовує також й дане твердження й пояснює, що стаття 277-2 "Право на примирення" ЦКУ в редакції законопроекту пропонує передбачити право особи, яка порушила особисті права іншої особи внаслідок поширення недостовірної інформації, звернутися з пропозицією про примирення.

Мова не йде про "примусове вибачення", а про ініціативу особи, яка поширила недостовірну інформацію. Висновок: нових ризиків для свободи слова та діяльності журналістів не передбачено

"Право на забуття, якщо буде застосовуватись без балансу з суспільним інтересом – можливе вилучення важливих журналістських матеріалів"

Це неправда. Стаття 302-2 ЦКУ в редакції законопроекту пропонує закріпити в цивільному законодавстві "право на забуття". Необхідність закріплення права на забуття в національному законодавстві обумовлена євроінтеграційними зобов’язаннями України. Таке право передбачено Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальним регламентом про захист даних) - Стаття 17 "Право на стирання ("право бути забутим")

Стефанчук зазначає, що право на забуття визнається та захищається відповідно до практики ЄСПЛ (("Венґжиновський та Смольчевський проти Польщі" (Węgrzynowski and Smolczewski v. Poland), 2013; "М.Л. та В.В. проти Німеччини" (M.L. and W.W. v. Germany), 2018, "Біанкарді проти Італії" (Biancardi v. Italy), 2021; "Медіенґруппе Остеррайх ҐмбГ проти Австрії" (Mediengruppe Österreich GmbH v. Austria), 2022; "Гурбен проти Бельгії" (Hurbain v. Belgium) [ВП], 2023).

Стаття 302-2 ЦКУ в редакції законопроекту передбачає необхідність забезпечення балансу між правом на забуття та правом на свободу думки і слова та вільне вираження своїх поглядів і переконань (частина третя цієї статті). Ця стаття повинна застосовуватися в системному тлумаченні зі статтею 29 "Поширення суспільно необхідної інформації" Закону України "Про інформацію", яка передбачає, що "Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення".

Висновок: законопроект в цій частині передбачає нове право фізичної особи – "право на забуття", що обумовлено євроінтеграційними зобов’язаннями України. При цьому законопроект передбачає умови здійснення такого права (частина друга) та випадки, коли таке право не застосовується (частина третя). У системному тлумаченні зі статтею 29 Закону України "Про інформацію" здійснення право на забуття обумовлено необхідністю встановлювати баланс із правом громадськості знати суспільно необхідну інформацію, яка є предметом суспільного інтересу

"Тепер оціночне судження, яке висловлене у форму, що принижує гідність, честь, репутацію, на особу, яка їх поширила може бути покладений обовʼязок щодо компенсації моральної шкоди"

Це не зовсім так. Такий обов’язок існує вже 23 роки (ст. 23 та 280 ЦКУ, Закон "Про інформацію"). ЄСПЛ визнає цю практику (Błaja News v. Poland, Timpul Info-Magazin v. Moldova). Висновок: законопроект в цій частині не передбачає покладання на медіа нових обов’язків чи додаткової відповідальності, порівняно з чинним законодавством

Окрім того, голова ВР запропонував на початку жовтня провести зустріч із журналістами та представниками громадянського суспільства, які спеціалізуються на питаннях медіаправа, щоб обговорити всі аспекти цього законопроєкту та спільно знайти збалансовані й ефективні рішення.

Адже головна мета законопроєкту - створити сучасну систему захисту прав людини й громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України)

Рада ухвалила закон про військового омбудсмана: що передбачається17.09.25, 12:20 • 46709 переглядiв

Які ще зміни пропонує законопроєкт щодо захисту прав людини

Зокрема, законопроєкт пропонує:

• право на інформаційний спокій, яке закріплює право фізичної особи не брати участь у робочих комунікаціях (дзвінки, листи, повідомлення) у неробочий час, що є відповіддю на розмиття меж між роботою та особистим життям в умовах дистанційної зайнятості та захищає право на відпочинок;
• заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя, зокрема усі види евтаназії, заходи асистованого самогубства;
• фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, іншими законними представниками, вихователями, а також будь-якими іншими особами малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається;
• у разі жорстокого чи такого, що принижує гідність, поводження фізичної особи стосовно іншої фізичної особи, яка перебуває в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та/або іншим законом;
• фізична особа, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечувала виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу, після її смерті (загибелі) може бути похована на Національному військовому меморіальному кладовищі з військовими почестями на підставах і порядку, визначених законом;
• застосування методів прямого психічного впливу (гіпнотична терапія, введення психотропних речовин, що здійснюються поза медичною практикою або з порушенням встановлених клінічних протоколів тощо), технологій прихованого психічного впливу (використання технології "25 кадру", підпорогових аудіовізуальних стимулів, ультразвуку, інфразвуку, бінуральних бітів тощо), проведення медичних, наукових та інших дослідів, експериментів, процедур, пов'язаних із нейромоніторингом, нейростимуляцією або інструментальною діагностикою психофізіологічного стану особи, а також будь-який інший спосіб медичного, психічного, психологічного, психофізіологічного, емоційного, духовного та іншого втручання у психіку фізичної особи може вчинятись лише за її інформованою письмовою згодою або у випадках та порядку, визначених законом. Фізична особа у будь-який момент може відмовитися від будь-якого зазначеного абзацом першим цієї частини втручання в її психіку, зокрема і після його початку, та вимагати припинити таке втручання;
• фізична особа має право на захист від поведінки іншої особи, що спричиняє психологічне насильство, емоційний тиск, маніпулювання свідомістю або інші форми втручання у стан психічного здоров’я. Цей захист поширюється також на цифрове середовище, інформаційні технології тощо;
• фізична особа може дати інформовану письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його;
• фізична особа, ім'я якої незаконно використовується іншими особами, має право вимагати припинення такого використання, а також відшкодування, компенсації завданої їй шкоди;
• використання зображення, голосу фізичної особи допускається лише за її інформованою згодою, якщо інше не визначено законом.