Юристи назвали абсурдним рішення ФГВФО у справі банку “Михайлівський”

Йдеться про судовий процес між Фондом гарантування вкладів фізосіб і фінансовою компанією “Плеяда”, яка згідно з договором факторингу придбала кредитний портфель банку “Михайлівський”.

У травні 2016 ФГВФО визнав цей договір факторингу нікчемним і закликав позичальників платити гроші на його користь, проте програв усі суди, аж до Вищого адмінсуду України, який скасував протиправне рішення ФГВФО, визнавши виключне право вимоги по кредитному портфелю за фінансовою компанією.

Тоді ФГВФО знову визнав договір факторингу нікчемним по тим же самим підставам, додавши ще дві нові. Детально ознайомитися з підставами, на які послався ФГВФО можна за посиланням.

Фінансова компанія, не погоджуючись з повторним визнанням договору факторингу нікчемним, знову подала в суд проти ФГВФО. ФК “Плеяда” виграла Окружний адміністративний суд, який вказав на відсутність підстав для визнання договору факторингу нікчемним. Однак Київський апеляційний адмінсуд скасував рішення суду першої інстанції, вказавши, що фінкомпанія не спростувала ті підстави, на які послався ФГВФО.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ФГВФО не має права визнавати банківські договори нікчемними на підставі одного лише твердження

Коментуючи дану ситуацію, Андрій Довбенко назвав рішення Київського апеляційного адмінсуду щонайменше сумнівним.

“Як раніше вказувалося в попередньому коментарі на цю тему, Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2016 у справі № 826 / 17720/16, будучи не позбавленою спірних моментів в цілому, конкретно в частині питання про наявність / відсутність підстав для визнання договору факторингу № 1905 нікчемним, містила досить обгрунтовані і логічні висновки про фактичну відсутність таких підстав.

У цьому контексті, щодо справедливої сатисфакції Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у цій справі можна сказати, що висновки, до яких прийшов апеляційний суд і аргументи, які він навів в обгрунтування цих висновків конкретно в частині підстав нікчемності договору факторингу № 1905 — є щонайменше спірними.

Щодо підстав, зазначених у п.п. 2, 3, 7, 9 ч.3. ст. 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“ — суд першої інстанції цілком обгрунтовано вказав, що відсутність таких підстав встановлено рішеннями судів у справі № 826/8273/16, а відповідно, в силу ч.1. ст.72 Кодексу адміністративного судочинства, відсутність цих підстав не потребує доказування. Апеляційний суд у своїй постанові не привів з цього питання ніяких істотних контраргументів і по суті погодився з цією позицією”, — підкреслив він.

Разом з тим суди розійшлися в думках щодо наявності підстав, для визнання договору факторингу нікчемним по іншим двом пунктам, а саме п.1 та п.8 ч.3 ст. 38 Закону.

Примітним, на його думку, є той факт, що ФГВФО визнав договір між банком і ФК “Плеяда” нікчемним одночасно і за п.1 ч.3 ст.38 Закону про гарантування вкладів і за п.3 ч.3 ст.38 (застосування цього пункту з боку ФГВФО визнано Вищим адмінсудом України протиправним).

Ці два пункти є взаємовиключними і не можуть застосовуватися одночасно. У першому випадку мова йде про те, що договір визнається нікчемним на підставі безоплатної угоди, в іншому — на підставі проведення операції за заниженою ціною. Тобто, дії ФГВФО є абсурдними, вважають експерти.

“Суд першої інстанції вказав, що “безкоштовність” (п.1 ч.3 ст.38 Закону) спірного договору факторингу, спростовується тими ж рішеннями і матеріалами справи № 826/8273/16 (не кажучи вже про те що одночасне застосування підстав за п.1. і за п.3 ч.3 ст. 38 Закону є абсурдним, оскільки ці підстави — взаємовиключні), а укладення договору із зв’язаним з банком особою (п.8 ч.3 ст.38 Закону ), спростовується тим фактом, що ТОВ "ФК"Плеяда" не було у встановленому законом порядку визнано пов’язаною з банком особою.

Однак апеляційний суд у своїй постанові, згадавши вищевказані висновки суду першої інстанції і пославшись на ряд норм чинного законодавства, що мають досить опосередковане відношення до суті питання, і туманно висловившись на рахунок підстав по п.1. ч.3. ст. 38 Закону, прийшов в результаті до висновку про наявність як мінімум підстави передбаченого п.8.ч.3. ст.38 Закону. При цьому суд не навів скільки-небудь виразного спростування того факту, що існує чітко встановлений законодавством порядок віднесення осіб до категорії “пов’язаних з банком” і в даному випадку цей порядок не дотримано, і не вказано на будь-які чіткі дані або докази, які б недвозначно свідчили про фактичну наявність зв’язку“, — пояснив юрист.

Резюмуючи, він підкреслив, що при повному і неупередженому розгляді, шанси цієї Постанови апеляційного суду “встояти” під час перегляду в ВАСУ представляються сумнівними.

Довідка. В рамках справи № 826/8273/16, всі судові інстанції, від Окружного адмінсуду Києва до Вищого адмінсуду України визнали рішення ФГВФО про нікчемність договору факторингу між банком “Михайлівський” і ФК “Плеяда” протиправним і скасували його. Суди встановили, що рішення і дії ФГВФО щодо встановлення нікчемності вказаного договору факторингу — незаконні.