Між Еросом і Танатосом: психолог про те, чому росіянам краще піти на війну і загинути, ніж продовжувати жити

КИЇВ. 8 вересня. УНН. В Україні відбувається протистояння між культурою життя та культом смерті. Росіяни не прагнуть жити, а лише загарбувати, втрачаючи індивідуальність та можливість отримувати радості від життя.

У чому відмінності між українцями та росіянами в інтервю УНН розповів практичний психолог, юнгіанський консультант, волонтер Владислав Зубченко.

- Що не так з росіянами з точки зору психології?

Я б сказав так: у них домінує інстинкт смерті. Дідусь Фройд, той який започаткував психоаналіз, виділив два первинні тяжіння, або інстинкти в людській психіці – це інстинкт смерті - Танатос (ім’я давньогрецького бога Танатоса, бога смерті), а також інстинкт життя - Ерос (це не тільки про сексуальність, це про життєздатність і життєдайність душі людської вцілому). Так історично склалося, мені здається, що український народ, він ближчий до Ероса в широкому сенсі. В сенсі плекання життя, в сенсі його розвитку, піклування про нього, дбайливого ставлення до своєї землі, своєї Батьківщини і до людей. Російський народ, так історично склалося, постійно воює. Оця теза: «Хотят ли русские войны?», яка передбачає: «Звісно ні», але вони постійно воюють. Саме тому у них Танатос переважає, тобто у них є інстинкт смерті, на загальнонаціональному рівні, сильніший за інстинкт життя, він є більш потужним. Саме тому вони його компенсують цими «місіанськими», «рятівними» ілюзіями, своєю «святістю» - це гіперкомпенсує, як будь-який фанатизм. Будь-який фанатизм – це гіперкомпенсація внутрішнього сумніву, або внутрішньої темряви, відповідно цей Танатос десь треба «зливати», як гній випускати. Їм постійно треба воювати, вони постійно з кимось сперечаються. У них є радість у цій війні. Як це не прикро, але ці люди у своїй країні в таких умовах живуть, що їм краще піти на війну і там загинути, ніж продовжувати існування у такий спосіб. Це страшно. Їм за радість вмерти, вбиваючи інших по-звірячому, бо вони так відчувають, що вони існують, що вони насправді є. Інакше вони не відчувають того, що це існування варте продовження, на жаль. У нас переважає оцей Ерос – сила життя, яка завжди перемагає Танатоса, але інколи дуже дорогою ціною.

- Чому, незважаючи на нашу територіальну близькість, ми такі різні?

Тут просто: вони спрямовані на загарбництво, а ми спрямовані на цю саму родючість, яка закладена волею до життя. У гурту «Без обмежень» є пісня – «Вільні люди», мені здається, - це ключовий зараз момент. Найвища цінність – воля. У нас ця воля є, інколи це призводить до того, що у нас є різні внутрішні непорозуміння, якісь конфлікти на рівні розбрату, протиріччя, але ми вільні люди, а вони – ні. Їм для того, щоб реалізувати свою волю не до життя, а саме до смерті, – треба когось загарбувати, треба когось знищувати. Для цього їм потрібна тоталітарна машина, яка це все організує, бо інакше це буде «русский бунт - бессмысленный и беспощадный». У мене інколи таке враження, що необхідністю для збереження повноважень їхньої влади – є постійна війна, в яку вони можуть зливати свій бруд, свій гній, свій відстій. Знаєте як кажуть: «У нас на двох воїнів – три вищі освіти, а в них на двох орків – три судимості». Вони зливають бруд, а ми «квіт нації» відправляємо, щоб з ними впоратись.

Різниця у гідності, різниця у тому, що у них немає воїнської честі, тому що у них честь та гідність зводиться до того, що «я знищу супротивника, спричиню біль, загарбаю і отримаю відповідну владу, владу руйнування». Тому вони розуміють силу, вони розуміють біль. Тому ми змушені їм зараз відповідати «братьською любов’ю», яка виражається в тому, що ми їх, вибачте, їб*шимо з любов’ю в серці, бо ми їх звільняємо від тієї хвороби «рашизму». Як казав Черчилль: «Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами» - це справдилось. Зараз рашисти – це є фашисти, яких треба від цього звільнити. Насправді вони себе прийшли звільнювати, бо вони свою тінь, оцей страшний морок, на нас перекинули та в нас побачили, як у дзеркалі, як у відображенні. Вони прийшли звільнятись від свого нікчемного життя, а ми цілющою силою нашої братерської любові маємо їм допомогти, бо вони вже стали хворобою самі. Вони не тільки носії хвороби – вони її агенти, вони агенти анти-життя. Тому вбити таку істоту (людиною не можу назвати) – це акт зцілення. Тому наші воїни – не вбивці, а захисники. Це принципова різниця. Вони вбивці і загарбники, наші воїни захисники, вони цілителі. Це акт зцілення смертю. В цьому принципова різниця.

Втрачається індивідуальна сутність кожної конкретно людини, яка цим займається. Це вже якась саранча, такий собі рій – це навіть вже не люди, тобто те, що вони нелюди – це не образа, це просто констатація факту, бо вони втратили свою індивідуальність, бо є народ російський, «великий», є місіанська мета, є оця «святість». Вони всі ідентифікують себе з цим. Кожен окремий індивід втрачається, просто руйнується та нівелюється. А у нас кожна конкретна індивідуальність цінується, тому що у нас найвища цінність – воля, усвідомлена воля. Тому якщо «Киев – мать городов русских», то оцей «русский», який виріс, він гвалтує свою «мать» зараз, бо він виріс здоровенною лобурякою, який нічого не вміє крім того, щоб руйнувати, вбивати та гвалтувати. Таким чином він самостверджується, бо іншого шляху немає.

Якщо ж брати оцю метафору братів, добре, так, я згоден – брати, але це народ-Каїн, народ-вбивця, якщо він брат, який намагається іншого знищити. У мене дуже прикра особиста історія: мій рідний брат 20 років тому переїхав у Крим, коли почалась оця вся ситуація він став депутатом партії «Единая Россия», але серце не витримало, він коли почав розуміти масштаб всього цього – у нього просто серце стало, що він кінець-кінцем оце все, я так думаю, осягнув. Це дуже прикра ситуація. Те, що вони роблять зараз, як мені здається, в історичному масштабі, для їхньої нації – прикре самогубство, бо вони лишаються без підтримки українців, без підтримки цього народу, який власне породив цю русню, це для них смерть. Навіть якщо припустити найгірше – вбити нас, мабуть, можна, знищити, а ось загарбати, привласнити, підкорити – вже не можна. Навіть якщо вони цієї мети досягнуть, тоді вони потім самі себе зжеруть. Ось так. Це дуже важливий момент, бо це для них самогубство, це для них саморуйнування, вони з цим прийшли, це їх глибинна інтенція, глибинний намір екзестенційний.

Є такий психолог Еріх Фромм, в нього є книжка – «Анатомія людської деструктивності», там є два типи людей: некрофіли та біофіли (не плутати з сексуальними збоченнями). Некрофіл – це той, який любить смерть, для нього смерть вища за життя. А біофіл – це той, який любить життя. Саме тут принципова різниця: вони мають некрофільський намір, а ми біофільський. Вони прийшли сюди гинути, ми в цьому маємо їм, на жаль, допомогти. Може тоді вони звільняться від цього апокаліптичного пізд*ца, який в них сидить. Ось ця національна російська ідея – вона ж «пустишка», порожнеча, там нічого немає за нею. Єдине, що там сидить по суті – це «Всем пизд*ц», ось це національна ідея росіян. Це як змія, яка кусає свій хвіст. Вони прийшли, аби нарешті здійснити цю ідею, але в своїй формі. Наше завдання – не дати їм можливості зробити це апокаліпсисом, бо ми, на жаль, дуже близькі до цього, зважаючи на небезпечність зброї масового ураження.

- Ми можемо якось відслідкувати цей момент, коли вони стали саме такими?

Не можу сказати, що я їм прямо співчуваю, але цей момент – це поступовий процес негативної селекції. Вийшло так, що вони протягом століть, з часу загарбання Монголо-татарською ордою, знаходились в такій ситуації, що вижити в принципі міг той, хто проявляє підлість, проявляє деструкцію, таким, що проявляє підступ. Просто пристосуванці. Таким чином вони повиживали та повилазили наверх. Інакше просто не виходило. Ця негативна селекція призвела до того, особливо за часів СРСР, що зараз при владі найгірші представники цієї нації, а найкращі представники постійно репресувались, постійно вбивались, постійно «садились», постійно закатовані.

До речі, якщо подивитись на їхню культуру, то найкращі представники цієї культури пишуть про азійську націю. Вони саме це і пишуть, здається Салтиков-Щедрін писав: «Якщо я зараз засну на сто років, а потім прокинусь і мене спитають, що відбувається в росії, я скажу: п’ють і крадуть» - воно так і є.

Дуже важливо, що ми у взаємодії з цим етносом закрились у своїй гідності, у своєму волелюбстві, у своїй силі, бо це дуже суворе випробування: сотні років бути пліч-о-пліч, бо вона ж ця війна, вона не півроку точиться, і навіть не вісім років – вона точиться сотні років. Цей момент, коли була спільна держава, СРСР, тоді ж батько Бандера чітко сказав: «Якщо народ віддасть свою свободу за хліб, то він буде позбавлений і хліба, і свободи». Це у нас відбулось, у нас був Голодомор. Мені здається це настільки відбилося у нашій національній пам’яті, що ми тепер розуміємо, що здаватись ми просто не можемо, бо буде гірше за Голодомор – нас будуть просто знищувати.

Пам’ятаю коли в Оленівці стався цей терористичний акт, я коли про це дізнався у мене просто земля з під ніг пішла. Я чітко усвідомив – у мені остаточно згинув пацифіст. Нам треба зробити свій аналог «Моссаду», щоб усі отримали по заслузі та запам’ятали на тисячі років. Якщо ми здамося, то у нас буде оця Оленівка кожного дня в нашій країні. Це дуже важливо – це дає нам силу опиратися. Це дає нам силу перемагати.

- Зрозуміло, що вони хочуть викликати у кожного українця більше страху та паніки, але отримують лише більше злості та люті. Вони не розуміють нашої психології, чи чому так відбувається?

Знаєте, оцей синдром «подвійного мислення», який сформувався під час СРСР. Я, на жаль, добре з ним знайомий, бо я все ж таки родом з СРСР, я навіть піонером встиг побути. Я пам’ятаю, як воно відбувалося на рівні спілкування з вчителями, які розказували, що росія та Україна одного кореню малина (дуже цікава метафора стосовно малини, в зв’язку з кримінальними асоціаціями), а потім ще сказала вчителька: «білорусь треба ще додати» - хоча я розумію, що вона сама цього боїться.

Подвійне мислення, коли на офіційному рівні я маю підтримувати партію, казати, що у нас найкраща держава, найщасливіша в світі, найсильніша, всі інші погані, англосакси хочуть нас загарбати, колективний Захід проти нас... Це все треба проговорювати як оцей дискурс офіційний, бо інакше тебе знайдуть, тебе будуть репресувати, або посадять, або ще щось інше. Це треба робити відверто, треба щоб це було по-справжньому, ти маєш бути в цьому переконаний, бо інакше це помітять, і тебе репресують. Тому інстинкт самозбереження змушує на рівні свідомості декларувати саме такі цінності, а також їх притримуватись, але ти ж розумієш що насправді відбувається. Ти не можеш цього не розуміти, знову ж таки, з огляду на цей інстинкт самозбереження. Тому така підла штука – включається шиза, при чому в глобальному масштабі. Я розумію, що все це неправда, що все це абсурд, і що насправді, щоб вижити мені просто треба створювати ось цю впевненість навіть у своїй самосвідомості, але на рівні інстинктів я розумію, що треба виживати по-іншому.

І зараз те, що там твориться – загальнонародна підтримка путіна і т.д. – це брєд, це абсурд, такого не відбувається, але вони мають створювати цю картинку інакше у них є страх, що їх же і знищать. Тобто це такий суцільний самообман. У цьому наша перевага, тому що у нас є цілісність, у нас є, як кажуть психологи, конгруентність - відповідність зовнішнього та внутрішнього. А вони в середині порожні, вони в середині розщеплені, вони такі собі «зомбі», вже мертві, мертві духовно, їм лишається тільки дійти до цього стану фізично. Це дуже суттєвий момент, який забезпечує нашу перемогу. Їм треба просто допомогти дійти до цієї кондиції, ось таким чином. А у нас подвійного мислення немає, це, до речі, цікавий факт – діяч Портніков нещодавно прокоментував ту ситуацію, яка для мене теж є очевидною – оця «денацифікація», оце «звільнення», оця «деукраїнізація» призвели до протилежної тенденції. Тобто у нас навіть та «вата», яка була за росію, яка могла в принципі її підтримати оцей «руський мір», люди просто зрозуміли, що отой «руський мір» прийшов їх знищувати. Навіть мій брат зрозумів, саме тому серце і стало, як я думаю. Тому зараз у нас відбувається «нацифікація», чи то пак, краще сказати «націоналізація» - вони допомагають нам стати більш цілісними.

- Зважаючи на окупацію протягом багатьох століть, як нам вдалося зберегти пам’ять про те, що ми українці?

Тут є три причини. По-перше – це справжність. А природність ніякою штучністю зруйнувати не вийде, бо ця штучність завжди себе сама руйнує. Зло пожирає себе саме. По-друге, любов. Любов до життя, любов до інших, любов у цілому до вдосконалення, до розвитку. Це все завжди сильніше за страх. Життя сильніше за смерть, сильніше за прагнення влади, тому будь-які штучні методи тільки стимулюють розвиток.

Готовий навіть припустити: якщо б це було «м’якіше», якщо б не було такого сильного тиску, можливо ми б такими сильними не стали. Не можна сказати, що ми маємо їм завдячувати за свою силу, але є закон діалектики - Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він ввів діалектику як науку про розвиток, універсальний розвитк суспільства, мислення, природи. Там є три закони: перехід кількісних змін у якісні, заперечення-незаперечення і єдність та боротьба протилежностей. Діалектичне протиріччя, коли щось чомусь протирічить, породжує спротив. Чим більшим є протиріччя, тим більшим є спротив. Завдяки нашій схильності до цієї природньої любовної взаємодії зі світом ми не втратили життєлюбства – це близькість до природи, це природня справжність, любовна, дбайлива, піклувальна справжність до життя. Ця сила незнищенна, тому що можна «заперти» владою, страхом, у певні імперські амбітності, але вони розваляться, бо справжнє життя є потоком, є безпосереднім плином, який в моменті дає ресурс, який існує зараз набагато кращий і набагато сильніший, ніж будь-який придуманий. Оця природність, оця природня любов до життя, вона буде завжди сильніша ніж влада, ніж страх, ніж будь-які репресивні методи впливу.

- Як так склалося, що їхня нація (чи як їх назвати) така кровожерлива?

У них відбулося таке дивне збочення, коли умови їхнього існування гірші за неіснування. Десь в їхніх соцмережах бачив таку історію, де хтось з їхніх «глубинных народов» прямо кричить: «Ми тут так живемо, що вже краще нас добийте, будь ласка!» - відповідь знайшлася: «Будь ласка, на війну! Будеш героєм, а ми ще машину за тебе дамо!». Нещодавно була ще така історія: батьки купили машину, за «гробові» сина, а він взяв і приїхав, вони його взяли й вночі придушили, бо машина важливіша, чого він приперся? У них відбулося збочення, підміна цінностей.

Справжні життєві цінності постійно блокуються, постійно нищаться, вони не відчувають їх справжності, тому вони переорієнтувались на інші цінності, на ті цінності, які є хибними. Тому у них відбулося: «Загинув, ще нарожаємо!», «Якщо мій загинув – загинув як герой, дадуть компенсацію!» - підміна поняття. Тому у них немає живого відчуття справжньої любові до життя. У них є любов до смерті. Саме тому ось це процес знищення, процес війни, процес кровожерливих знущань, гвалтувань і т.д. – є єдиною можливістю для них відчути гострі, наповнені емоцією переживання, пов’язані з існуванням. Це дуже страшно.

Насправді, вони дійсно готові бути знищеними, знищити ту землю, яка «якщо не наша, то буде нічиєю», бо у них оцей Танатос став деструктивною силою, яка їх загарбала на архітипічному рівні. Мені здається, якщо брати архетипи за Карлом Густавом Юнгом, аналітична психологія, то оцей архетип диявола, як деструктивної іпостасі Бога, умовно кажучи, він у них просто сильніший, тому персоніфікація у вигляді верховного лідера, оцього ху*ла, інакше я його не називаю, вона для них є найбільш прийнятною, - там же людського нічого в ньому не залишилось. Насправді отому вихідному володимиру володимировичу можна поспівчувати, бо він зараз живе у своєму внутрішньому пеклі, яке повністю його знищило та продовжує знищувати. Там вже ніякої людини, там є персоніфікація диявольського архетипу, який їх загарбав і вони стали «путіноїдами» у справжньому розумінні цього слова. Це така зараза, така інфекція, яка, на жаль, може бути небезпечною для нас. Чому? Тому що, якщо ми звільнивши світ для них, увіруємо у своє місіанство, свою вищу місію, ми можемо теж стати фашистами. Це дуже небезпечна штука, коли настане перемога, все не закінчиться. Треба буде дуже обережно і з великою любов’ю плекати нову державність, якій не буде властива тоталітарність, унітарність і т.д..

- Звірства проти мирних та цинічні обстріли з масовими жертвами - це виконання наказів чи "самодіяльність"? Чому росіяни так легко йдуть на людські жертви?

По-перше, через накази воно здійснюється, тому що їм сказали, що це можна, що це треба, що це не люди, що це бруд, що це мразота. Як воно було і з Гітлером свого часу: є нація вища, є нація, від якої треба світ звільнити. Проте, для того, щоб людина отримала оці накази і почала це робити, у неї всередині має бути готовність до цього. Все людське в ній має бути зруйноване, саме так і створені умови для життя у цій країні. Саме тому, щасливими люди не можуть бути у цій країні. Вони тоді не будуть підкорюватися та виконувати накази. Саме тому, вони приходять, вибачте, бачать, що у нас унітази стоять у кожній квартирі, тому й кажуть: «як це так, хохли, вам краще за нас живеться?» - починається оце звірство. Це вже не люди, вони вже навіть не живі істоти, це вже такий собі механізм знищення життя.

Люди стають зомбі, у них переважає смерть над життям. Тому трапляються ось такі прикрі речі. Завдяки нашій любові до життя і здатності жити по-справжньому, наше завдання саме таким чином здійснити ось це духовне диво. Пам’ятаєте оце економічне диво в Японії? А у нас духовне диво, бо в нас іншого вибору немає – під впливом ось цих чинників ми або так будемо чинити, жити та любити це життя по-справжньому, або ми будемо знищені.

- Чи може поразка та зміна політичного устрою на росії змінити росіян?

На жаль, вони знайдуть собі нового, свого якогось ху*ла. Те, що путіну зараз 70 років і він вже є старим, воно може й гальмує певні процеси, але тут я не впевнений, бо з путіним безпосередньо контактувати не можу, але якщо прийде до влади новий, «свіженький» - це буде залежити від того, як саме він буде втілювати в життя загальну установку. Загальна установка не зміниться – «ми головний народ у світі», «ми всіх звільнимо, ощасливимо», «ми – месії, ми святі», але якими засобами це буде здійснюватись, то інша справа. Справа в тому, що нинішній президент росії на початку своєї діяльності робив конструктивні речі, бо він тоді ще зберіг, можливо, щось людське. Хоча щодо представника КДБ це сумнівне твердження, але все ж таки. Зараз він вже повністю перейшов на бік Танатосу, на бік темряви, однозначно. Його вже немає, він інструмент.

Який інструмент прийде йому на заміну – це питання. Це воля саме етнічна, так само як путін виражає волю свого народу, так само й новий президент буде виражати волю свого етносу, сутністю наміру якого є: «Всім пізд*ц» - це національна ідея. Тому чи стане краще, коли путін загине? Дуже сумніваюсь. Тому найкращий вихід, я вважаю, хоча, на жаль, такого політичного рішення ми не маємо зараз – щоб наш прапор висів над кремлем, але зруйнувати економіку цієї держави – це дуже важливо.

Нам би могли постачати зброї й більше, ми могли б вже це закінчити, але нашим партнерам треба мати привід офіційний добити їх економічно, здійснити це систематично та поступово. Адже армія виграє битви, а економіка виграє війни. Ось цьому колективному Заходу треба виграти війну. Насправді це досить прикро, бо ми зараз б’ємось за весь світ. путін навіть пожартував: «Захід буде битись з нами до останнього українця, і це дуже велика трагедія для українського народу» - в принципі десь так воно й відбувається, але така вже в нас історична місія. Завдяки цьому ми маємо зміцніти до тієї міри, коли ми зможемо йти далі самостійно своїм шляхом. Не повести за собою весь світ – як інколи зараз кажуть, а саме йти своїм шляхом. Інколи кажуть: «Все буде Україна!» - я впевнений: вже все є Україна! Ми є центром Всесвіту, будь-яка по-справжньому вільна людина зараз є українцем.

- Як жити українцям поряд з росіянами з психологічної точки зору?

На жаль, у мене особисто, конкретної відповіді немає. На язик проситься жарт такий: хороші росіяни - їдуть додому в хороших домовинах, погані росіяни – перетравлюється у шлунку чорнобаївського пса, якщо ж росіянина видно вночі в екран тепловізора, то він ще не хороший. Зараз в мене думка тільки про знищення, але я розумію, що це в мені говорить лють та ненависть.

Як з ними спілкуватись зараз? Є різні випадки – є такі росіяни, які дійсно усвідомлюють весь жах, що чинять їхні громадяни. У мене є знайомий, який з-за кордону відкрито підтримує Україну, донатить на ЗСУ – його закатують, якщо він приїде в росію. Проте, на жаль, таких дуже мало. Мені подобається ідея з парканом: високий, під «колючкою» з напругою і все залите бетоном. На жаль, це не можливо.

З психологічної точки зору не зважати на росіян неможливо. Блокувати можливо. Знаходитись у такій собі смисловій війні. Тобто ми будуємо свої наративи, ми будуємо свої сенси, ми їх впроваджуємо у своїх ЗМІ, тощо. Ця ж війна точиться не тільки на полі бою, вона точиться, в першу чергу, в душах і свідомості людей, бо у них машина пропаганди дуже потужно працює.

Чули про організацію «Аллатра»? Це така організація, де пропагують здорові цінності, «созедательное общество», насправді, якщо «покопатись» у їх книжках, то вони кажуть, що кожні 12 000 років відбувається кінець світу, зараз теж відбувається, і сьогодні на чолі сил добра стоїть російський лідер. Вони просувають свої наративи обхідними шляхами, бо якщо почитати їхні книжки, то складається враження, що це інтелегентні, освідчені люди. Тому треба відбудовувати свою автентичну систему смислів, переконань, ідеалів, свою ідеологію, яка буде міцнішою, сильнішою, життєстійкішою за ідеологію ворога та переводити це в соціально-економічний і культурний план, а також продовжувати війну.

Ця війна не закінчиться з припиненням військових дій, ми будемо змушені воювати, боюсь, що може ще не одне покоління. До цього треба бути готовим. Бо ігнорувати не вийде – воно всерівно вилізе. Покаятися, якщо дійсно діло не довів – теж не можливо. Каятись – тільки якщо ти завоював це право на каяття. Думаю, що іншого права у нас немає.

- Як боротися звичайним українцям зі всіма стресами, які щодня так тиснуть?

Є одна порада. «Сarpe diem, memento mori» - лови момент, пам’ятай про смерть. Не можна забувати те, що в будь-який момент кожен з нас може загинути: просто через випадковий «прильот», через інші прикрі обставини. Саме тому треба жити зараз – це дуже важливо. Робити саме зараз те, що ти робиш для Перемоги. Не забувати про те, що твоє щастя, моє щастя, ваше щастя – це теж аспект нашої Перемоги.

На жаль, дуже властиве зараз людям отаке відчуття мізерності: «Що там мої зусилля змінять, я ж не воюю» - таке відчуття провини, а з іншого боку отаке відчуття проектується на когось – таке намагання знайти «цапа-відбувайла», навіть серед своїх, і починають сердитись та злитись. Не треба знецінювати свої завдання життєві і свої цінності. Треба бути щасливим, жити радісно тут і зараз. Це наш ресурс Перемоги.

Якщо я нещасний через війну, то я вже в стані поразки. Я вже здаюсь морально, духовно. Потрібно насичувати своє життя на рівні елементарної радості: спілкування з близькими, обійми дітей, смачна їжа, милування краєвидами – аби це стало основою для того, щоб я став функціональним на своєму «полі бою». У кожного зараз своє поле бою. Франклін Делано Рузвельт – президент США, який, можливо, зробив найбільше для перемоги над фашизмом, щоб там хто не казав, він казав просту річ: «Роби найкраще з того, що ти можеш, там, де ти є зараз, з тим, що в тебе є зараз» - це кожному треба робити зараз, але не відмовляти собі у можливості бути щасливим. Треба розуміти, що твоє життя має сенс, твоє існування має сенс.

Є така притча про дівчинку та медуз. Після шторму багато медуз викинуло на берег, а дівчинка йшла по берегу і відкидала медуз у море. Їй на зустріч йшов засмучений чоловік з «GreenPeace», руки опущені, бо стільки медуз загине. Каже дівчинці: «Що ти робиш?», а вона: «Медуз рятую» - «Так їх тут десятки тисяч, ти нічого не зробиш!», - а вона бере медузу дивиться в очі чоловіку, кидає медузу в море і каже: «А ось цю врятувала» - отак треба. Те, що я можу зробити зараз, там де я можу, з тим що є.

Навіть якщо твої зусилля – це капля в морі, треба пам’ятати, що море – це сукупність капель. Треба докладати максимум зусиль та не знецінювати свого щастя і своєї радості. І робити це прямо тут, прямо зараз, наскільки можеш. Оце єдина рекомендація від мене.