Чи можна звільнитися з військової служби, перебуваючи в СЗЧ і які є нюанси: пояснення юриста
Київ • УНН
Військовослужбовець після СЗЧ не втрачає права на звільнення за законною підставою. Командування зобов’язане розглянути рапорт, а відмову можна оскаржити.
Звільнення з військової служби після самовільного залишення військової частини (СЗЧ) залишається актуальним питанням правозастосовної практики, особливо у випадках, коли військовослужбовець має передбачені законом підстави для звільнення, проте не повернувся до місця проходження служби. Як розповів в інтерв’ю УНН адвокат, засновниця Юридичної компанії "ЛОДЖІК" Валерія Одинцова, за таких обставин виникають труднощі з дотриманням процедури подання та розгляду рапорту, а також із розв'язанням питання про можливість звільнення без повернення до військової частини, що нерідко стає предметом судових спорів.
За словами Одинцової, військовослужбовець, який перебуває в СЗЧ, зберігає передбачене законодавством право на звільнення та може звернутися з відповідним рапортом навіть після залишення військової частини, проте відсутність за місцем служби здатна суттєво ускладнити дотримання порядку подання документів, їх розгляд і подальше оформлення припинення військової служби. Водночас судова практика підтверджує насамперед необхідність належного розгляду рапорту командуванням, тому правова оцінка кожної ситуації повинна враховувати підставу звільнення, обставини залишення військової частини, чинний статус військовослужбовця та можливі кримінально-правові наслідки.
Чи має військовослужбовець право на звільнення після СЗЧ?
Так, військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину, не втрачає передбаченого законом права на звільнення з військової служби. Проте для реалізації цього права необхідно встановити наявність конкретної підстави, передбаченої статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", підтвердити відповідні обставини документально та дотриматися визначеного законодавством порядку звільнення.
В умовах воєнного стану законодавство допускає припинення військової служби, зокрема, у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі, станом здоров'я, встановленням інвалідності, наявністю визначених законом сімейних обставин або звільненням із полону, однак застосування кожної з цих підстав залежить від категорії військовослужбовця, характеру проходження служби та виконання встановлених законом вимог.
При цьому самовільне залишення військової частини не передбачене статтею 26 Закону як підстава для звільнення, тому перебування в СЗЧ не створює можливості припинити військову службу виключно з цієї причини, навіть якщо військовослужбовець фактично не виконує своїх обов'язків.
Який правовий статус військовослужбовця під час СЗЧ?
З 10 травня 2025 року, відповідно до змін, внесених Законом України № 4392-IX (Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану – ред.), під час дії воєнного стану військова служба осіб, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи вчинили дезертирство, не призупиняється, що передбачено частиною другою статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Водночас період із дня самовільного залишення військової частини до дня повернення військовослужбовця до виконання військового обов'язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та вислуги років для виплати відповідної надбавки й призначення пенсії, а виплата грошового забезпечення, надання продовольчого, речового та інших видів забезпечення, а також поширення передбачених законодавством пільг і соціальних гарантій протягом зазначеного періоду не здійснюються.
Окремий правовий режим застосовується до військовослужбовців, військову службу яких було призупинено до 10 травня 2025 року, оскільки набрання чинності Законом № 4392-IX не передбачало її автоматичного продовження.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону "Про військовий обов’язок і військову службу" військовослужбовці, службу яких призупинено, звільняються із займаних посад, вважаються такими, що не виконують обов'язків військової служби, а дія їх контрактів залишається призупиненою до продовження служби в установленому законодавством порядку.
При цьому порядок продовження раніше призупиненої військової служби визначається положеннями статті 24 та пунктів 7-2 і 7-3 глави XII "Прикінцеві положення" Закону № 2232-XII "Про військовий обов’язок і військову службу", тому для встановлення правового статусу конкретного військовослужбовця необхідно з'ясувати, чи було оформлено призупинення його служби та чи приймалося надалі рішення про її продовження.
Чи може військовослужбовець подати рапорт про звільнення під час перебування в СЗЧ?
Так, чинне законодавство не встановлює заборони на подання рапорту про звільнення військовослужбовцем, який перебуває в СЗЧ, за умови наявності передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" підстав та їх належного документального підтвердження.
Водночас на практиці реалізація такого права часто супроводжується труднощами, оскільки командування може відмовляти в розгляді рапорту або залишати його без належного реагування, посилаючись на відсутність військовослужбовця за місцем проходження служби та необхідність його повернення до військової частини. За таких обставин військовослужбовцю слід бути готовим до необхідності судового оскарження відповідної відмови чи бездіяльності.
Позитивна судова практика підтверджує можливість захисту права військовослужбовця на звільнення навіть під час перебування в СЗЧ. Зокрема, у справі № 520/2578/26 Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 17 липня 2026 року визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо нерозгляду рапорту про звільнення за сімейними обставинами, поданого військовослужбовцем під час СЗЧ, та зобов'язав командування розглянути рапорт по суті й прийняти рішення про звільнення з військової служби. При цьому суд відхилив доводи військової частини щодо неможливості звільнення через СЗЧ, зазначивши, що законодавство не встановлює відповідної заборони за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Аналогічна позиція щодо обов'язку розгляду рапорту відображена у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року у справі № 160/22877/26, у якій суд визнав протиправною бездіяльність військової частини, що не розглянула направлений поштовим зв'язком рапорт військовослужбовця, який перебував у СЗЧ, та зобов'язав командування розглянути відповідне звернення.
Чому оформлення рапорту про звільнення під час СЗЧ є проблематичним?
Складнощі виникають передусім через необхідність дотримання встановленої процедури звернення, адже пункт 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента № 1153/2008, передбачає подання рапорту про звільнення "по команді" з одночасним наданням документів, які підтверджують наявність відповідної законної підстави.
Додаткові вимоги щодо оформлення, подання, реєстрації та розгляду рапортів визначені наказом Міністерства оборони України від 6 серпня 2024 року № 531, відповідно до якого військовослужбовець звертається до безпосереднього командира або іншого командира у випадках, передбачених установленим порядком, а документи можуть оформлюватися в паперовій чи електронній формі за умови дотримання вимог, установлених для відповідного способу звернення.
Перебуваючи в СЗЧ, військовослужбовець не знаходиться за місцем проходження військової служби та не виконує службових обов'язків, внаслідок чого можуть виникати перешкоди для проходження рапорту за підпорядкованістю, належної взаємодії з безпосереднім командиром, реєстрації документів і проведення необхідних процедур, а ситуація додатково ускладнюється у випадках, коли до змін законодавства військову службу особи було офіційно призупинено, а її звільнено із займаної посади та виключено зі списків особового складу.
Практична проблема також полягає в необхідності належним чином підтвердити направлення та отримання рапорту військовою частиною, забезпечити можливість перевірки документів, на яких ґрунтується вимога про звільнення, та дотриматися визначеного порядку прийняття рішення, оскільки командування іноді пов'язує можливість завершення відповідної процедури з особистим поверненням військовослужбовця до місця служби.
Проте відсутність особи у військовій частині не означає, що командування за будь-яких обставин може залишити її звернення без розгляду, адже можливість направлення документів без особистого прибуття підтверджується законодавством про організацію роботи з рапортами, а правомірність відмови або бездіяльності підлягає оцінці з урахуванням способу звернення та фактичних обставин справи.
Поясніть яким є порядок повернення із СЗЧ та звільнення від кримінальної відповідальності?
Частина п'ята статті 401 Кримінального кодексу України передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка в умовах воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 або статтею 408 КК України, за умови виконання вимог щодо добровільного звернення та продовження проходження військової служби.
Для застосування цього механізму особа повинна добровільно звернутися до слідчого, прокурора або суду з клопотанням про намір повернутися до попередньої чи іншої військової частини або місця служби з метою її продовження, а також отримати письмову згоду командира відповідної військової частини, після чого питання про звільнення від кримінальної відповідальності вирішується судом у визначеному кримінальним процесуальним законодавством порядку.
Застосування частини п'ятої статті 401 КК України не означає виправдання особи та не призводить до звільнення її з військової служби, оскільки необхідною складовою цього механізму є повернення військовослужбовця для подальшого виконання службових обов'язків.
Важливе роз'яснення щодо умов застосування зазначеної норми міститься в постанові Верховного Суду від 22 липня 2026 року у справі № 731/585/25, відповідно до якої можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням відповідного правопорушення вперше, тоді як повторне вчинення окремого кримінального правопорушення, передбаченого статтями 407 або 408 КК України, за відповідних обставин виключає застосування частини п'ятої статті 401 КК України.
Крім того, необхідно враховувати, що спеціальна програма спрощеного повернення із СЗЧ завершилася 20 вересня 2026 року, тому станом на жовтень 2026 року добровільне повернення здійснюється на загальних умовах, зокрема із залученням Військової служби правопорядку та батальйонів резерву, без можливості самостійного вибору військової частини за правилами попередньої програми.