ОГХК – сумний мем "великої приватизації"?

Після скандальної зміни менеджменту на початку 2023 року, керівництву ФДМ та новому складу правління ОГХК знадобилося лише півроку для того, щоб одна з «перлин» великої приватизації, колись високоприбутковий державний актив та найбільше державне підприємство титанової галузі перетворилося на проблемний комерційний об'єкт, який генерує борги та збитки для бюджету.

За наявною інформацією, операційні збитки ОГХК у першому кварталі 2023 року склали 109 млн грн і до кінця другого кварталу зросли вже до 250 млн грн, навіть попре те, що раніше, навіть у складні часи, компанія приносила дохід у розмірі 600-700 млн грн, стабільно сплачувала державі близько 200 млн. грн. дивідендів та перераховувала близько 330 млн податків до бюджетів різних рівнів.

Виробництво і випуск готової продукції сьогодні не дотягує навіть до рівня першого військового півріччя 2022 року. Виробітка гірничого масиву скоротилася вдвічі (-50%), виробництво в 2,7 рази (-65%). Фізичний випуск трьох основних титанових концентратів скоротився в 4 рази у порівнянні з аналогічним періодом минулого року: рутилу/циркону - з 15 тис. тонн до 8 тис. тонн; ільменіту - з 100 тис. тонн до 15 тис. тонн.

Замість довоєнних 200 тисяч тонн ільменіту, з усіх державних гірничо-збагачувальних комбінатів, які підконтрольні ОГХК, сьогодні ледь вдається сукупно націдити близько 15 тис. тонн. Це у 13 разів менше звичайних обсягів виробництва і в 6,5 разів менше, ніж було у 2022 році.

Якщо за перше півріччя 2022 року Іршанський ГЗК, що входить до складу ОГКК, виробив 76392 тони ільменіту, то 2023 року маємо 0 (!) тон. Завод не працює, виробництво зупинилося.

Виробництво ільменіту Вільногірським ГМК впало на 35%. Замість відвантаження 10-30 тис. тон ільменіту щомісяця, поточні поставки з ВГМК коливаються в межах 1 тис. тонн, а у червні було відвантажено всього 130 тонн продукції. Єдиним винятком став квітень 2023 року, коли 15 тисяч тонн було відправлено за контрактом, раніше укладеним з американською The Chemours.

З цирконом і рутилом ситуація аналогічна. Випуск продукції скоротився на 45% і становить близько 8 тис. тон, через що у 2023 році ОГХК недоотримав щонайменше 110 млн грн. Продажі впали в середньому більш ніж на 50%, до 29 тис. тонн.

Абсолютно ніщо не вказує на те, що результати діяльності ОГХК у ІІІ-IV кварталах 2023 року будуть кращими за поточні.

Плани нового керівництва держкомпанії щодо реалізації 170 тис. тонн ільменіту за новими контрактами у 2023 році та отримати дохід у розмірі 1,8 млрд грн - так і залишилися не реалізованими. На сьогодні ОГХК не уклав жодного нового контракту і не знайшов нікого з нових іноземних клієнтів на поставки своєї продукції.

На думку експертів титанового ринку, відсутність формалізованих намірів про співпрацю в середині комерційного року автоматично означає відсутність контрактів до кінця року. І, швидше за все, це свідчить про переорієнтацію партнерів на інших постачальників, адже на чутливих ринках, до яких належать і рідкоземельні метали, ніхто нікого не чекає.

За таких умов, про широко розрекламований перезапуск виробництва на Іршанському ГЗК, який на сьогодні повністю простоює - не може бути й мови ані у поточному, ані у наступному році, не кажучи вже про відновлення довоєнних обсягів виробництва.

До цього ж проблемного ряду слід віднести і «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат», яким управляє ОГХК, який зараз працює лише 10-15 днів на місяць.

«Погана» економіка вже потягнула за собою на дно соціалку. Фактичний фонд оплати праці у 2023 році зменшився на 20% порівняно з попереднім першим роком війни. І це лише тільки початок...

Цілком логічно, що через відсутність збуту і повноцінного виробництва продукції, держкомпанія почала відчувати гостру нестачу оборотних коштів і прискореними темпами почала акумулювати багатомільйонні борги за основними статтями витрат. Так, на початок червня заборгованість за спожиту електроенергію становить близько 20 млн грн, за випереджальними вскришніми роботами – 30 млн грн, за паливно-мастильні матеріали – 25 млн грн, при загальній кредиторській заборгованості близько 120 млн грн. Наведені цифри є об'єктивними станом на червень 2023 року та досить чітко демонструють наявність серйозних фінансових проблем, однак керівництво ОГХК воліє публічно замовчувати незручні цифри та нервово ставиться до будь-якої критичної інформації.

Як результат, незважаючи на всі оптимістичні заяви з боку голови ФДМ Р. Умерова, виконуючої обов'язки голови правління ОГХК Я. Максименко та фактичного неофіційного керівника ОГХК Д. Каландадзе, держкомпанія «на відданні» стрімко почала перетворюватися із заможної єдиної спадкоємиці унікальних державних активів на «безприданницю» великої приватизації.

А тепер головне! Оскільки «приватизація ОГХК» із урахуванням вкладених ресурсів, стала ключовим політичним проектом для Умерова (у разі успіху глава ФДМ отримає карт-бланш на інші глобальні починання, такі як створення Суверенного фонду та Земельного фонду), а також для менеджера-емігранта Каланадзе (дозволить йому політично натуралізуватися в Україні та реабілітуватися після багатьох років співпраці з росіянами) – збитки в розмірі 250 млн грн за підсумками першого півріччя не буде відображено у офіційній статистиці господарської діяльності підприємства. Завдяки зусиллям Ю. Максименко і Д. Каландадзе, через нескладні маніпуляції зі стандартами МСФЗ, бухгалтерський баланс «на папері» буде зведений або в нуль, або, навіть, з мінімальним профіцитом. Активна робота в цьому напрямку вже триває...

Справа в тому, що у 2022 році ОГХК сформував резерви за рахунок сумнівних боргів, які віднесли на валові витрати для зменшення операційного прибутку зі 163 млн грн до 13 млн грн. У 2023 році буде повторено той самий трюк, але у зворотному напрямку. ОГХК візьме резерв сумнівного боргу минулого року і направить його на дохід, щоб показати «паперовий прибуток» без реального грошового потоку. Voila!!!

Зрозуміло, що на ОГХК, гірничо-збагачувальних комбінатах і титановому ринку, в цілому, всі добре розуміють реальний стан справ. Незалежних аудиторів від потенційних покупців цими «приписками» також в оману ввести не вдасться. Але як ілюстрація до тези «не все так погано, як кажуть недоброзичливці Великої приватизації», яка буде адресована вищому керівництву, журналістам та громадськості – цілком може згодитися.

Замість того, щоб визнати і виправити очевидні проблеми, протягом останніх кількох місяців керівництво ФДМ і ОГХК продовжує вкидувати в інформаційний простір досить дивні ейфорійні прес-релізи. То вони планують почати розробку Селищанського родовища не маючи ні коштів, ні розуміння розміру необхідних для цього фінансових вкладень. То декларують залучення 40-50 млн грн для запуску непрацюючого Демурінського ГЗК, над яким ФДМ досі навіть не встановив повноцінний державний контроль. До речі, за попередніми найскромнішими підрахунками, для запуску видобувної частини та переробного заводу ДемГЗК знадобиться не 50 млн грн (які і без того ніде взяти), а цифра мінімум у два рази більша.

На тлі такої інформаційної гіперактивності, чомусь неможливо знайти інформацію, яка, дійсно, представляє суспільну цінність та інтерес. Наприклад, щодо сценаріїв найближчого та віддаленого майбутнього держкомпанії після приватизації (відповідь на це питання допоможе оцінити мотивацію, серйозність намірів і коло можливих покупців), щодо інвестиційних зобов'язаннь, які держава збирається висунути потенційним новим власникам активів (що проллє світло на досить «непрозору» приватизаційну логіку влади), або хоча б щодо методики оцінки вартості активів ОГХК (якщо оцінка базується на показниках валового доходу за останні 5 років, то дивну поведінку керівництва ФДМ і правління ОГХК можна буде поясними принаймні «особистими» мотивами).

Із співвідношення всіх вищезазначених фактів, складається враження, що найбільша державна компанія титанової галузі України цілком свідомо доводиться до передбанкрутного стану в інтересах когось із заздалегідь відомих покупців, який до того ж не бажає переплачувати зайвого до державного бюджету. А українській громаді буде «згодовано з лопати» чергову квазіперемогу на «економічному фронті».

Схоже, що «приватизація в умовах війни» стане таким же сумним мемом, як і горезвісна «приватизація в стилі 90-х»...