Голова ВСУ пояснив, за яких підстав людину можуть тримати під вартою

За його словами, для сучасної України значущим викликом залишається питання дотримання й допустимого обмеження права людини на свободу та особисту недоторканність у сфері дії кримінального судочинства, особливо в частині позбавлення чи обмеження свободи.

“Чи не найвідоміший із таких заходів — тримання особи, що підозрюється у вчиненні злочину, під вартою до ухвалення судом вироку по суті. Так, за даними судової статистики, у 2016 р. слідчі судді розглянули 50,5 тис. клопотань про застосування запобіжних заходів, із них 32,3 тис. — це клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ще 5,9 тис. клопотань стосувалися продовження строків тримання під вартою. У 2015 р. із 54,6 тис. розглянутих клопотань 31,7 тис. стосувалися тримання під вартою, а 6,8 тис. — продовження строків триманняпід вартою”, — сказав Я.Романюк.

Він зазначив, що більшість клопотань щодо тримання людини під вартою задовольняють.

“Так, у 2016 р. було задоволено 53,8 %, у 2015 р. — 58,8% від загальної кількості розглянутих клопотань. Стосовно продовження строків тримання під вартою статистика ще більш показова: і в 2015 р., і в 2016 р. задоволено 94,5 % таких клопотань... Ми маємо докласти максимум зусиль для виявлення причин, що призводять до порушення ст. 5 Конвенції на національному рівні, з метою виправлення недоліків у правозастосуванні, адже це питання залишається актуальним у сучасних умовах”, — зазначив Я.Романюк.

Голова ВСУ наголосив, що згідно ст.. 5 Конвенції, особа може бути позбавлена свободи лише у виняткових випадках.

“Тобто ЄСПЛ виходить із того, що особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до винесення вироку судом — суворим винятком... Загальне правило в практиці ЄСПЛ — особа, обвинувачена в правопорушенні, завжди має перебувати на волі до початку судового розгляду її справи, якщо держава не наведе „відповідних і достатніх“ підстав для тримання цієї особи під вартою. Тобто саме держава в особі слідчого чи прокурора, які звертаються з клопотанням до суду, має довести необхідність тримання під вартою конкретної особи. Натомість суд вирішує питання про те, чи є достатні підстави тримати особу під вартою на основі принципу змагальності, й повинен обов’язково виходити з презумпції на користь свободи”, — зазначив він.

Окрім того, він наголосив, що слідчий чи прокурор, який звертається з клопотанням до суду, повинен підкріпити підстави фактичними доказами, а суд — розглянути їх, належно оцінити в сукупності з іншими факторами та обставинами, наведеними стороною захисту. Виносячи рішення суд має належно його обґрунтувати.

Я.Романюк зазначив, що в Україні останнім часом відбувається багато гучних процесів щодо резонансних справ, і на цьому фоні з’являється можливість маніпулювати людьми, однак судді мають приймати виважені рішення за будь — яких обставин.

“Звісно, у під готовленому інформаційному середовищі обрання судом підозрюваному іншого запобіжного за ходу, ніж тримання під вартою або застосування застави, сприймається негативно. А тому правильне, виважене й адекватне застосування як правоохоронними органами, так і судами ст. 5 Конвенції, а також якісне мотивування судових рішень є вкрай важливим та, наголошу, обов’язковим”, — резюмував він.

Нагадаємо, у червні слідчі незаконно затримали екс-голову банку “Михайлівський” Ігоря Дорошенко. Після сплати визначеної судом застави, він мав вийти з СІЗО. Однак на виході його зустріли слідчі прокуратури та заново затримали. Інцидент між адвокатами І.Дорошенка і слідчими прокуратури під стінами ізолятора закінчився викликом швидкої допомоги і поліції.

Практично всю ніч І.Дорошенко перебував у лікарні, а вдень був вивезений до суду, де було встановлено неправомірність дій слідчих та незаконне затримання І.Дорошенко.

Як раніше повідомляв УНН, суд визнав банк “Михайлівський” незаконно ліквідованним та спростував звинувачення екс-керівництва банку у незаконних фінансових операціях.