Жінка-волонтерка, яку підтримують діти: чому дизайнерка інтер’єрів з Київщини через російську агресію вирішила змінити своє життя

Після початку повномасштабної російської агресії виїхала з дітьми до Ірландії, за декілька місяців повернулася, покинула роботу та присвятила себе волонтерській діяльності. Такі кардинальні зміни відбулися у житті волонтерки з Броварів, засновниці благодійного фонду "Гуртом UA" Вікторії Волинець.

Чому наважилася на такі зміни, як вони вплинули на стосунки у родині, по яких основних напрямках гуманітарної допомоги працює фонд, з якими проблемами нині стикається волонтерський рух в Україні, як влада Броварів співпрацює з волонтерами – про все це Вікторія Волинець розповіла в ексклюзивному інтерв’ю УНН.

- Повномасштабне російське вторгнення застало мене з родиною на Закарпатті. Ворог рвався до Київської області, повертатися до Броварів було небезпечно. Моя кума вже 15 років живе в Ірландії, тому вирішила поїхати до неї.

Прожила я там всього чотири місяці. Хотіла повернутися вже в квітні. Але  діти пішли в школу, то вже чекали, коли завершиться навчальний рік, і після цього приїхали в Україну. Ніколи не бачила для себе життя закордоном, тому що Україна – це рідний дім.

Волонтерську діяльність я розпочала ще в Ірландії. У мене є знайомі парамедики з Броварів, і вони попросили допомогти із броньованим автомобілем швидкої допомоги. Я зрозуміла, що я сама не впораюся із цим завданням, через знайомих в Ірландії теж не вийде. Почала шукати різні можливості та вийшла на Асоціацію українці в Ірландії. Я знайшла авто в Англії, Асоціація закупила його, і у липні  2022 року авто приїхало в Україну. За той час, поки ми організовували купівлю машини, я познайомилася з багатьма людьми, які хотіли допомагати Україні.

До повномасштабної російської агресії, у вас була робота і певний звичний ритм життя, до якого, в принципі, можна було повернутися. Ви приїхали до Броварів, але не захотіли цього. Що спонукало вас до кардинальних змін?

– Я працювала дизайнером інтер’єрів. Повернувшись в Україну я зрозуміла, що немає натхнення вертатися до роботи. А втрачати контакти, які я налагодила під час волонтерської діяльності в Ірландії теж не хотілося. У серпні 2002 року голова Асоціації українців в Ірландії приїздив сюди. Сказав мені, що потрібна своя людина на місці та спитав, чи не маю я бажання відкрити благодійний фонд. Я відповіла, що вже думала над цим, тому що потрібно щось робити. У вересні я створила фонд "Гуртом UA", а вже на початку жовтня до України приїхала наша перша вантажівка з гуманітарною допомогою. 

У вас є декілька напрямків діяльності. Ви завозили в Україну різноманітну гуманітарну допомогу, більше ніж 100 джипів для військових, одну пожежну машину. Але, мабуть, окремо варто виділити діяльність вашого фонду в напрямку завезення різноманітного медичного обладнання, яким ви забезпечуєте госпіталі та лікарні не тільки на лінії фронту, але й багатьох регіонах України.

– За час роботи нашого фонду ми завезли до України 39 карет швидкої допомоги. З 59 вантажівок з гуманітарною допомогою 30 – саме з медичним обладнанням. Це УЗД-апарати,  апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ), діалізні станції, лапароскопічні стійки, електричні функціональні ліжка, кушетки, каталки, дефібрилятори, інфузомати, портативне обладнання. Більшість портативного обладнання ми відправляємо на передову: Краматорська лікарня, Лиман, Харківська, Миколаївська, Запорізька області.

Також передаємо обладнання медзакладам в Івано-Франківській, Хмельницькій, Житомирській, Дніпропетровській, Київській областях.

 Як вашому фонду за такий відносно нетривалий час вдалося досягти таких результатів у своїй роботі, адже ви дійсно привозите життєво необхідне обладнання для українських медичних закладів.

– Рік тому ми підписали тристоронній договір з Асоціацією українців в Ірландії та з МОЗ Ірландії. Ми отримуємо від них як нове медичне обладнання, так і обладнання, яке вони списують. Але тут є важливий момент – вживане обладнання з Ірландії має набагато більше ресурсу для подальшої роботи, ніж те, яке використовується у більшості медзакладів України. 

Нещодавно до однієї з лікарень Києва, куди перевели діток з "Охматдиту", ми передали апарати ШВЛ. Нам головний лікар розповів, що саме ці апарати є найякісніші у світі, та відпрацювали лише 100 годин, а можуть набагато більше.

Ви багато розповіли про допомогу по всій Україні. А чим конкретно допомагаєте у рідній Броварській громаді, як у вас налагоджена співпраця та комунікація з місцевою владою?

– В Бровари ми рік тому завезли різноманітне медичне обладнання: наркозні станції УЗД і рентген- апарати, лапароскопічні стійки, ШВЛ. Броварській лікарні ми на постійній основі чим можемо: контури до ШВЛ, халати, рукавиці медичні, голки, шприці, хірургічні набори.

І це не тільки допомога для нашої громади по медичному напрямку. Рік тому ми передали для КП "Броваритепловодоенергія" генератора на 580 кВт.

З Броварською міською радою у нас максимальна співпраця. Якщо є якісь у мене питання, то мер Броварів Ігор Сапожко завжди відгукнеться і підтримає, а ми своєю чергою так само стараємося допомогти, закривати питання.

Коли звертаються, я кажу що приїхало, та чим ми можемо допомогти, завжди є зворотна реакція. Тому контакт з владою та міським головою завжди є. А завдяки цьому є безпосередній контакт з жителями громади. Звертаються люди, пишуть у соцмережах, наприклад, за інвалідні візки, за милиці. Ось нещодавно нам написали, що є мама, якої син з інвалідністю. Ми їм передали дитині спеціальне медичне ліжко.

Також передали велику кількість футболок для наших юних броварських спортсменів.

Часто доводиться чути думку, що в Україні стає складніше займатися волонтерською діяльністю. Чи це так є насправді?

Волонтерською діяльністю зараз займатися дуже важко. Хочу сказати, що підтримки держави я взагалі не бачу. Її немає. Підтримка від людей? Багато людей вже зневірилися. Чимало волонтерів просто припинили свою діяльність. 

Ми відкриваємо збори, але більшість з них закривають саме наші люди з Ірландії. 

Останній збір у нас був великий - на екскаватор. Ми його закупили – для хлопців на 1,5 мільйона. 99% суми закрила Ірландія. 

Дот того ж, через спеціалізацію нашого фонду, для нас головна проблема – це оплата логістичних послуг. Тому що замовити вантажівку, оплатити рейс. На ці цілі важче збирати кошти. Люди хочуть донатити, конкретно на дрон, на джип. І далеко не кожен розуміє, що доставка цього всього – це теж кошти. Ми співпрацюємо з декількома компаніями, які допомагають нам з оплатою логістичних послуг. Але все одно важко.

Що допомагає вам не опускати руки, що надає вам сил та надихає продовжувати займатися волонтерською діяльністю, як таку важливу зміну ваших життєвих пріоритетів сприйняла ваша родина?

Надихає, коли хлопці з передової дякують за машини, коли лікарі дякують за медичне обладнання, яке ми привозимо.

На жаль, мій чоловік сприйняв мою волонтерську діяльність дуже погано, тому ми розлучилися. Я його розумію: коли в тебе бізнес, будуєш все щоб працювало як годинник, мене не було вдома зранку до ночі, постійно виїжджаю на передову, якому чоловіку це сподобається. 

Діти мене підтримують. Сину 14 років, а доньці 10 років. Їздять зі мною на склад. Наприклад, якщо отримуємо медикаменти, то допомагають мені передивитися чи немає просрочки. Діти допомагають, як можуть долучаються і за це я їм вдячна.