У Мін'юсті розповіли, як захистити майнові права перебуваючи у "цивільному" шлюбі

Цитата

“За приблизними підрахунками, майже кожен 10-й шлюб в Україні є „цивільним“. Проте навіть такі відносини захищені законом. Такі шлюби фактично породжують не лише особисті, а й майнові правовідносини. Убезпечити себе від непорозумінь у майбутньому допоможе договір про спільне проживання”, — йдеться в повідомленні.

Деталі

Повідомляється, що його можна укласти лише якщо жодна зі сторін не перебуває в зареєстрованому шлюбі і між особами склалися усталені відносини, притаманні подружжю (проживання на одній території, спільне господарство, спільний бюджет та інші).

Зауважується, що нотаріальне посвідчення такого договору не є обов’язковим, однак радять все ж не обходити нотаріальну процедуру, адже вона має суттєву низку переваг:

• нотаріус при посвідченні договору перевіряє дійсну волю, правоздатність та дієздатність осіб, що унеможливлює визнання його нікчемним;
• нотаріальне посвідчення договору офіційно закріплює право користування майном та правовий режим майна, набутого у період спільного проживання;
• такий договір буде доказом у судовому процесі для закликання до спадкування в четверту чергу.

Які документи необхідно мати для укладення договору:

• паспорти сторін;
• ІПНи.

Так, під час укладення договору про спільне проживання нотаріус:

• установлює осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії;
• з’ясовує, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та наслідки їх вчинення (обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину);
• готує проєкт договору;
• ознайомлює сторони зі змістом договору;
• впевнюється в тому, що зміст договору повністю відповідає дійсним намірам та волі сторін;
• після підписання договору сторонами посвідчує договір та реєструє його в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Повідомляється, що у договорі можна “прописати” будь-які не заборонені законодавством умови, наприклад:

• визначити поняття “сторони”, “спільне майно”, “кошти”, “особиста приватна власність”;
• визначити дату початку спільного проживання;
• домовитися про надання права користування особистою приватною власністю;
• правовий режим майна (коштів), набутого(их) в період спільного проживання, та момент, з якого такий режим виникає;
• домовитися про накладення стягнення на майно (кошти) за зобов’язаннями сторін;
• домовитися про спосіб поділу майна (коштів), придбаного/отриманих у період спільного проживання, у разі припинення фактичних шлюбних відносин;
• домовитися щодо питань, не врегульованих договором;
• домовитися про порядок внесення змін та доповнень до договору;
• кількість примірників договору;
• набрання чинності договором.

Також у договорі:

• допускається вирішувати питання щодо коштовностей, премій та нагород;
• визначати правовий режим майна, набутого/отриманого в подарунок до початку спільного проживання.

Однак такий договір не може:

• регулювати особисті відносини, а також особисті відносини між особами та дітьми;

• ставити одну зі сторін у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

• зменшувати обсяг прав дитини, народженої під час спільного проживання;

• передбачати передання у власність одній стороні нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.

Доповнення

Мін’юст роз’яснив, як реалізувати право на земельний пай.