"Тарифні ножиці": деякі пакети Програми медичних гарантій недофінансовані щонайменше на третину

Українська медицина роками перебуває у стані критичного недофінансування. Забезпечення окремих пакетів Програми медичних гарантій не покриває їх реальну собівартість, пише УНН. 

Нещодавно виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан озвучив, що недостатнє фінансове забезпечення окремих пакетів Програми медичних гарантій, зокрема у хірургічному профілі, сягає 30%. 

За розрахунками експертів Асоціації міст України, пакет "Хірургічні втручання" недофінансований на 30,5%. Так, середній тариф фінансування за випадок становить близько 9500 грн, тоді як середня фактична собівартість – 12 400 грн. Подібна ситуація і за пакетом "Стаціонарна терапевтична допомога": середній тариф фінансування за випадок – близько 7200 грн, тоді як середня фактична собівартість - 8900 грн, тобто різниця у 1700 грн, а це близько 23,6% недофінансування. 

Колишній міністр охорони здоров'я Олег Мусій ще більш категоричний. Як пояснив він у коментарі УНН, на його думку, середній показник недофінансування сягає 50%. І починається все з первинної ланки, стаючи найбільш помітним на вартості лікування складних випадків. 

На недостатність фінансування звертав увагу й Уповноважений парламенту з прав людини Дмитро Лубінець. Саме на прикладі складних випадків лікування поранених він пояснив принцип розрахунків Національної служби здоровʼя і те, чому, лікарні фактично у пастці.  

"Найгостріша проблема ховається у фінансових "ножицях" від НСЗУ. Чинні державні тарифи відірвані від життя: на комп'ютерну томографію з контрастом виділяється 1200 грн, тоді як фактична вартість процедури перевищує цю суму приблизно у 2,5 раза. Тобто лікарня працює в збиток на кожній процедурі. Ще критичніша ситуація з тривалим лікуванням важких поранень, яке може тривати місяцями. НСЗУ покриває цей складний процес як один єдиний випадок із символічною доплатою в 10% за пролонговану госпіталізацію", - пояснив Лубінець. 

Основні фактори, що призводять до зростання реальної вартості медичних послуг: 

• зростання вартості медикаментів; 
• тривалість та складність лікування: 
• наявність у пацієнта супутніх патологій; 
• витрати на енергозабезпечення; 
• оплата праці. 

Окрім енергозабезпечення лікарні часто вирішують ще цілу низку питань: безперечне водопостачання чи опалення, додаткові бригади тощо. 

Як НСЗУ рахує тарифи та чому виникає дефіцит

Голова Національної служби здоров'я Наталія Гусак наголошувала, що тарифи не мають формуватися із собівартості медичних послуг. Наприклад, хірургічні послуги для українців у багатопрофільних лікарнях НСЗУ закуповує у рамках "середньозваженого тарифу". 

"Тобто є тарифи в межах діагностично-споріднених груп, які покривають витрати понад, і є, які недопокриваються, але середньозваженість дозволяє покривати лікування всіх пацієнтів, які звертаються до медзакладу", – сказала Наталія Гусак.   

Тобто НСЗУ не оплачує лікарні кожну витрачену гривню і не компенсує фактичну собівартість конкретної операції чи лікування конкретного пацієнта. Для стаціонарної допомоги діє інша модель: випадок лікування зараховують до певної діагностично-спорідненої групи (ДСГ), для якої встановлений відповідний коефіцієнт складності.

Спрощено розрахунок виглядає так: базову ставку множать на коефіцієнт тієї ДСГ, до якої зарахований випадок лікування, а також застосовують передбачені умовами Програми медичних гарантій коригувальні коефіцієнти. Лікарня отримує певну суму за пролікований випадок, а не відшкодування конкретних витрат: вартість медикаментів, роботу лікарів, діагностичні обстеження, тривалість перебування пацієнта у стаціонарі, енерговитрати тощо. 

Виходить такий собі середньозважений показник. У цій системі дешевші і дорожчі випадки мають збалансовувати один одного. На одного пацієнта НСЗУ може виплатити суму, яка перевищує фактичні витрати на його лікування, а на іншого – меншу. Але загалом виплати мають покрити обидва випадки.

Проблема виникає тоді, коли цей баланс порушується великою кількістю складних випадків. Якщо фактична вартість значної частини випадків систематично перевищує суму, яку отримує медзаклад, різницю лікарня змушена покривати з інших джерел. Особливо відчутно це у складних операціях, тривалому стаціонарному лікуванні та випадках, які потребують дорогих препаратів, великої кількості обстежень або залучення значної кількості медичного персоналу. Це особливо гостро відчувається у лікарнях, які працюють з великою кількістю поранених військових і цивільних, з мінно-вибуховими травмами, опіками, часто змушені проводити реанімаційні заходи чи діагностичні дослідження, підтримувати життєдіяльність пацієнтів за допомогою ШВЛ. 

Таким чином, суперечка навколо тарифів ПМГ фактично зводиться до двох різних підходів. НСЗУ виходить із того, що оцінювати потрібно фінансування сукупності випадків і їхню середньозважену вартість. Натомість лікарні та органи місцевого самоврядування звертають увагу на ситуації, коли виплата за конкретні види допомоги не відповідає реальним витратам, а дефіцит доводиться перекривати самому медзакладу або його власнику.

Саме тут і виникають так звані "тарифні ножиці": вартість лікування зростає разом із цінами на медикаменти, зарплатами, енергоносіями та іншими витратами лікарень, тоді як державний тариф не завжди компенсує це зростання.