Смерть за $42 500: історія Світлани Гук про лікування чоловіка в одеській клініці Odrex

Історія Світлани Гук – це розповідь про надію, яка обернулася багаторічною боротьбою за правду. У 2019 році її чоловік, який пройшов важке лікування від онкології за кордоном, звернувся за консультацією та операцією до приватної одеської клініки Odrex. За словами Світлани, лікарі запевняли сім'ю, що втручання можливе і шанси на успіх високі – чоловік зможе повернутися до нормального життя. Але після операції стан пацієнта різко погіршився і він помер.

В інтерв'ю УНН Світлана Гук детально, крок за кроком, відтворює події: від постановки діагнозу та підготовки до операції до смерті чоловіка, спроб домогтися розслідування та судів. Це розповідь про те, як сім'я, яка прийшла за допомогою, опинилася в ситуації, де, на переконання Світлани, фінансові інтереси стали важливішими за людське життя.

– Світлано, давайте почнемо із самого початку. Коли і за яких обставин ви дізналися про діагноз чоловіка?

– У 2018 році у мого чоловіка було виявлено пухлину вилочкової залози – тимома. У червні 2018 він переніс операцію в Ізраїлі. Після цього там же йому зробили 27 опромінень та 6 курсів хіміотерапії. Останній курс хіміотерапії закінчився у квітні 2019 року.

Формально його відпустили: дали документи, усе було написано на івриті. Але при цьому якість життя та самопочуття чоловіка після лікування не покращали. І він вирішив ще раз звернутися за консультацією – уже в Україні.

У червні 2019 року ми звернулися до "Одрексу" з усіма медичними документами та повною історією хвороби. Ми докладно розповіли, що і де було зроблено, які препарати застосовувалися, наголосили на тому, що останній курс хіміотерапії був лише два місяці тому, назвали конкретні препарати – важкі.

В "Одрексі" чоловіка додатково обстежили. Лікарі були налаштовані дуже оптимістично. Нам пообіцяли, що операція можлива і шанс на успіх високий. Мого чоловіка консультував та вів кардіохірург Дмитро Вікторович Турлюк. Він же його оперував. Також був завідувач реанімації Павловський Максим Едуардович. Турлюк був налаштований дуже оптимістично, говорив, що є всі шанси повернутись до звичайного, повноцінного життя. Він навіть сказав фразу, яка в мене назавжди в пам'яті: "Ми ще книгу про вас напишемо".

– Тобто, в Odrex вам фактично давали гарантії?

– Так. Звичайно, мимохідь говорили, що будь-яке оперативне втручання може мати ризики. Але основний акцент робився на те, що операція технічно можлива, що все буде успішно і добре.

Окрім того, Турлюк сказав, що під час операції буде потрібна трансплантація фрагментів серця та спеціальний біоматеріал, який в Україні не виробляється – його потрібно купувати в Білорусі. Також він сказав, що для цього буде запрошений онколог із Білорусі – Сергій Єськов.

За придбання біоматеріалу та залучення цього лікаря ми окремо передали готівкою $2500 – прямо в кабінеті, з рук в руки Турлюка. Жодних чеків, жодних документів не отримали.

– Загальна сума лікування була відома заздалегідь?

– Суми постійно змінювалися. Спочатку називали одну, потім іншу, потім третю. У результаті йшлося приблизно про $42 500. Менеджер Галина Павлівна Білоус пояснювала, що в цю суму закладено можливі ускладнення, і обіцяла, що при виписці буде перерахунок, а залишок повернуть.

– Як проходила підготовка та сама операція?

– 11 липня 2019 року чоловік сплатив операцію та всі супутні послуги. Чеки у нас є, але там просто вказано "медичні послуги" та суми – без надання конкретних послуг. Пізніше я звернула увагу, що чеки були підписані різними датами.

12 липня чоловіка госпіталізували. Я цілий день була з ним. Пізніше вже в суді я побачила в медичних документах запис, що 12 липня йому нібито зробили 8 переливань крові. Це мене вразило – я була з ним цілий день і жодних переливань не було.

Операція відбулася 13 липня рано-вранці. Я проводила чоловіка до операційної. Протягом дня я постійно дзвонила – кожні дві години. Тільки ближче до опівночі мені сказали, що операцію закінчено, чоловік у реанімації.

- Коли ви зрозуміли, що щось пішло не так?

– Вранці 14 липня я прийшла до реанімації. Це був єдиний раз, коли я бачила чоловіка у відносно адекватному стані. Він мене впізнав, але не міг говорити – був у кисневій масці.

– Що вам сказали лікарі одразу після операції?

- Мене зустрів лікар Турлюк. Я спитала про стан мого чоловіка. І на той момент Турлюк озвучив, що операцію проведено і, загалом, пройшло успішно.

Він сказав: "Ми все зробили. Ми провели трансплантацію фрагментів серця. Пухлину видалили. Все зачистили, все добре".

Але згодом додав, що операція пройшла не так, як планувалося. Спочатку вони збиралися робити доступ збоку, між ребрами - більш щадний варіант. Але, за його словами, "щось не вийшло", і їм довелося робити повну торакотомію, тобто повністю розкривати грудну клітку чоловіка.

При цьому він підкреслював: "Технічно все добре, все чудово, все добре".

Я поспілкувалася з чоловіком настільки, наскільки це можливо. Говорити він не міг – був у кисневій масці. Ми спілкувалися очима, знаками. Потім я пішла. Протягом дня я дзвонила до клініки. Мені казали, що все ніби нормально, все добре. Сказали, що він навіть поїв і попив води.

Увечері того ж дня, це було годин шість-сім, коли я знову зателефонувала, мені сказали, що росте сечовина, підвищується креатинін, погіршуються ниркові показники.

Мені повідомили, що можливо сьогодні його переведуть на апарат штучної нирки. Але при цьому додали: "Ви не переживайте, це звичайна практика, нічого страшного, це нормально".

- Що відбувалося далі?

– А вже наступного дня, 15 липня, мені почала дзвонити менеджер – Білоус Галина Павлівна.

До операції усі організаційні питання та розмови мій чоловік вів саме з нею. Вартість операції також озвучувала вона. І ця вартість постійно змінювалася: спочатку називали одну суму, потім іншу, потім третю.

У підсумку було названо суму в еквіваленті близько $40 000. Чоловік тоді запитав: "Зачекайте, спочатку йшлося про зовсім іншу суму".

На що Білоус сказала, що операція складна і в цю суму закладено можливість розвитку ускладнень. Мовляв, "все має пройти добре, але якщо раптом щось піде не так, гроші вже закладені, а при виписці ми зробимо перерахунок і повернемо решту". Це було сказано до операції.

– Що змінилося 15 липня?

15 липня мені почали дзвонити вже з панікою у голосі. Білоус казала, що стан чоловіка погіршується, почалися проблеми із легенями. По голосу було дуже чути, що вона нервує.

Вона почала питати, які препарати хіміотерапії йому прописували. Я сказала: "Усі назви препаратів вам були озвучені ще до операції, наголошувалося, що останній курс був лише два місяці тому, і що препарати були важкі".

Я назвала ці два препарати. Після цього Білоус сказала, що потрібні гроші.

Я відповіла: "Почекайте, була сплачена дуже велика сума". На що вона сказала, що сума, яка була закладена на розвиток ускладнень, уже вичерпана. Тобто за два дні ці гроші якимось чином "випарувалися". І починаючи з 15 липня мені по кілька разів на день, щодня телефонували з вимогами грошей.

- Як у цей момент з вами спілкувалися лікарі?

– Ситуація різко змінилася. Зі мною почали говорити зовсім по-іншому. На мої запитання, що відбувається із чоловіком, мені вже відповідали холодно. Причому мені казали, що у нього відмовляють легені, апарат ШВЛ не справляється. Але це звучало від менеджера Білоус, а не лікарів. Вона також говорила, що потрібен апарат ЕКМО (ред. це метод тимчасової підтримки життя при тяжкій дихальній або серцевій недостатності, коли апарат забирає кров з організму, насичує її киснем і повертає назад, фактично замінюючи роботу легенів або серця, ЕКМО застосовується тільки в критичних станах), що в Одесі його немає, в клініці Odrex його немає, його треба доставляти з Києва. 

Я сказала: "Ви обіцяли, що з моїм чоловіком все буде добре. Робіть все, що потрібно, рятуйте мого чоловіка". Мені сказали: "Добре, підключатимемо ЕКМО".

Пізніше, коли вивчала медичну документацію, я не знайшла жодного підтвердження, що апарат ЕКМО дійсно доставлявся з Києва.

Не було ані договорів, ані актів, ані документів на доставку, ані паперів про експлуатацію, ані вартості використання цього апарату. Нічого.

При цьому в рахунок включили 240 тисяч гривень, що на той момент було близько 10 тисяч доларів - за ЕКМО, без будь-яких підтверджуючих документів.

– Ви зверталися за альтернативною медичною думкою?

Так, але це були не іноземні спеціалісти. Я вже після смерті чоловіка, коли вивчала медичну документацію, звернулася до онкологів у приватному порядку.

І коли вони подивилися документи, мені сказали, що в медичній документації вказано діагноз міжнародної класифікації – неоперабельна четверта стадія онкологічного захворювання.

Мені прямо сказали: мого чоловіка в жодному разі не можна було брати на операційний стіл.

Сказали, що операція та наркоз із великим обсягом кисню спровокували поліорганну недостатність – і, грубо кажучи, операція його вбила.

– У якому стані був ваш чоловік у реанімації?

– Щоразу я бачила, вибачте за вираз, якусь незрозумілу субстанцію. Велике тіло, величезну голову. У залі було холодно, а під тіло заганяли гаряче повітря. Я взагалі не розуміла, що відбувається. Мені казали: "Щоб він не замерз".

Коли я запитувала, що ви зробили з моїм чоловіком і чому він так виглядає, Павловський Максим Едуардович сказав мені: "Якщо вас щось не влаштовує - ви можете забрати чоловіка і перевезти його в будь-яку іншу клініку. Він цілком транспортабельний".

- Пізніше у вашого чоловіка сталася зупинка серця, вірно?

– Так. Мені не повідомили, що з 15 на 16 липня у чоловіка сталася зупинка серця. Я дізналася про це лише згодом, коли в судовому порядку отримала доступ до медичних документів. Тільки тоді я побачила, що він мав зупинку серця. Мені про це взагалі не сказали.

Я маю підозру, що саме з цього моменту тіло мого чоловіка тримали на апаратах з метою подальшого викачування грошей.

- Як виглядав тиск з боку клініки?

– Я щодня по кілька разів ходила до лікарні. Мене пускали без проблем. Але щоразу відбувалося те саме: як тільки я приходила, тут же з'являвся медичний директор Дмитро Гавриченко, потім прибігав другий – Щербаков.

І вони вдвох починали вимагати сплатити борг за перебування тіла мого чоловіка в клініці. Щодня менеджер Білоус давала мені папірці із сумами. Суми були божевільні. Максимальна – 99 тисяч гривень на день. До того ж борг вони рахували заднім числом – з 13 липня, від дня операції.

– Ви зверталися до генерального директора?

– Так. З усіма цими питаннями я зверталася до генерального директора – Тиграна Арутюняна. Я казала: "Погляньте, скільки грошей з нас взяли. Подивіться, що ви зробили з моїм чоловіком. Мені більше нема чим платити".

У відповідь я чула те саме: "Ви повинні оплатити медичні послуги".

А потім він сказав мені в обличчя: "Ми вас позбавимо будинків, квартир, дач. Якщо немає грошей - віддайте документи на квартиру нашим юристам, вони все оформлять і продадуть". Я розцінюю це як здирство. То були прямі погрози.

- Що відбувалося після смерті чоловіка?

– Вранці 24 липня мені зателефонували та повідомили, що чоловік помер. Ми з батьками приїхали до клініки, але до нас дуже довго ніхто не виходив.

Менеджер Білоус повторювала лише одне: "Ви повинні сплатити борг".

Нас тримали там, мабуть, півдня. Потім мені дали папірець, де на одному аркуші була і відмова від претензій, і відмова від розтину. Я була у жахливому стані та підписала.

За годину мені зателефонував агент похоронного бюро "Анубіс" – Євген Констандакі. Він уже знав про смерть чоловіка та мій номер телефону. 

– Ви зверталися до правоохоронних органів?

– Так. Через деякий час, коли я трохи вийшла з шокового стану, мені вдалося відкрити кримінальне провадження. Це було у грудні 2022 року. Але з того часу розслідування фактично стоїть на місці. Мені просто в обличчя про це говорили. Перший слідчий - Найденова - заявила мені: "Я займаюся вашою справою у вільний від основної роботи час", а потім додала, що справою клініки ніхто не займатиметься, тому що "все керівництво лікується в Одрексі".

Я наполягала на слідчих діях, доступі до медичної документації. Слідчий подавала клопотання, але його було складено настільки недбало, що слідчий суддя його не задовольнив. Мені довелося самій брати участь у підготовці повторного клопотання з детальним описом усіх обставин.

- Чи проводилися медичні експертизи?

– Так. За моїм цивільним позовом суд призначив медичні експертизи. Першу експертизу проводили в Одесі. Вона була проведена із численними порушеннями.

Фахівці, яких залучили до експертизи, не були членами експертної комісії, крім одного онколога. Незважаючи на це, саме їхні висновки стали основою підсумкового висновку.

Окрім того, експертна комісія самовільно змінила формулювання питань, визначених судом – змінився і обсяг, і суть питань. Це наводить на думку, що результат експертизи був заздалегідь визначений і не на мою користь.

– Чому ви вважаєте експертизу сумнівною?

– По-перше, у медичній документації клініки прямо вказано діагноз – неоперабельна четверта стадія онкологічного захворювання. По-друге, онколог у висновках експертизи не дав відповіді про доцільність операції, пославшись на відсутність даних КТ. При цьому сама клініка не надала повного пакету документів, хоча вони мали. Експертиза тривала півтора роки, але комісія так і не попросила додаткових матеріалів через суд, хоча мала на це право. Уся документація та обстеження у мене були на руках.

– Чи була спроба повторної експертизи?

– Так. Нам вдалося домогтися призначення повторної експертизи у Києві. Ми надіслали повний пакет документів, всі диски, обстеження, переклади ізраїльських медичних документів. Однак, Київ двічі повертав матеріали.

Перший раз – з формальною відпискою, що експертиза неможлива через відсутність результатів розтину. Вдруге – вказавши, що результат буде недостовірним, оскільки я підписала відмову від розтину. При цьому постає логічне питання: чому Одеса провела експертизу без розтину, а Київ – відмовився?

фото документів редакції надала Світлана Гук

З усього обсягу питань лише одне стосується причини смерті, і воно справді впирається у розтин. Решта всіх питань – правильність призначення лікування, обґрунтованість операції, дії лікарів – можна дослідити документально.

Я вважаю, що клініка знову використала свої важелі впливу, тому що результати експертизи були б не на їхню користь.

– Чи є питання щодо документів про смерть?

- Так, і серйозні. У довідці про смерть стоїть підпис лікаря Давиденка, який вказаний як лікар мого чоловіка. Я не знаю цього лікаря і ніколи з нею не спілкувалася. Я спілкувалася лише з Турлюком та Павловським. При цьому в довідці на першому місці вказано сепсис та пневмонію, а злоякісне новоутворення – лише наприкінці, без уточнень. Всі ці документи маю, і вони викликають у мене великі сумніви.

– Що дає вам сили продовжувати боротьбу?

– Я не знаю, звідки беруться сили. Я просто мушу довести цю справу до кінця, щоб смерть мого чоловіка не була марною. Я вже не боюсь. І хочу застерегти всіх: у жодному разі не звертатися до цього медичного "дому смерті". Це не про медицину. Це бізнес, побудований на людському болю, горі та смертях.