На Київщині суд реабілітував отамана часів Петлюри

“У порядку ст. 7 Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні“, рішенням Апеляційного суду Київської області реабілітовано петлюрівського отамана Київщини Артеменка-Орлика Федора Петровича та його побратимів Хоменка-Смутенка Якова Несторовича і Ногу Федора Архиповича”, — йдеться у повідомленні.

Як зазначається, вони чинили супротив комуністичному тоталітарному режиму, брали участь у збройних загонах Української Народної Республіки та вчиняли інші дії, які безумовно свідчать про їх боротьбу за незалежність України на початку ХХ століття.

Так, на Київщині в 1920-1922 роках розпочали боротьбу проти більшовицьких загарбників загони під головуванням отамана Орлика у районі Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Ворзеля, Клавдієво, Бородянки, Тетерева, Радомишля, Іванкова, Димера, Чорнобиля, Фастова, Макарова, які атакували більшовицькі гарнізони та військові частини Червоної армії та проводили агітаційну роботу серед населення.

Установлено, що за свою визвольну діяльність постановою Київської Губернської надзвичайної комісії від 26 лютого 1922 року Артеменка-Орлика Федора Петровича, Хоменка-Смутенка Якова Несторовича та Ногу Федора Архиповича було визнано ворогами радянської влади, невиправними бандитами та засуджено за ст. 58, ст. 68 ч.ч. 1,2 ст. 76 Кримінального кодексу УРСР 1922 року до вищої міри покарання — розстрілу.

Вивченням архівної кримінальної справи з’ясовано, що вказані особи необгрунтовано засуджені за боротьбу за незалежність України, яка проявилась в участі і керівництві озброєними загонами УНР, а також у боротьбі проти діючої влади у інший спосіб.

Прокуратура Київської області відстояла свою принципову позицію щодо визнання необґрунтованим засудження петлюрівського отамана Київщини та двох його побратимів до вищої міри покарання — розстрілу та домоглася їх реабілітації.

Нагадаємо, 14 жовтня 2017 року у Вінниці вперше в Україні встановили пам’ятник Симону Петлюрі.

Симон Петлюра (1879-1926) — український політичний і революційний діяч, глава Директорії Української Народної республіки з 1919 по 1920 роки. Після Лютневої революції він організував і очолив Український фронтовий комітет і боровся проти Червоної армії. Після розгрому військ Директорії більшовистськими військами втік до Варшави і уклав угоду із поляками. Влітку 1920 виїхав за кордон. З 1924 року жив у Парижі, де був убитий анархістом Самуїлом Шварцбардом через помсту за єврейські погроми в Україні.