Топ культових горорів: класика, яка не старіє

До сих пір, у 21-у столітті найпопулярнішим проведенням часу залишається перегляд фільмів. Кожен обирає той жанр, який йому довподоби, проте горор-фільми, виходячи з того, наскільки вони лишаються популярними, користуються особливим попитом. Істинні фани цього жанру готові чекати нову частину улюбленого "ужастика" роками. УНН пропонує топ з фільмів жахів, перші частини яких вийшли в прокат багато років тому.

"Хелловін" (1978)

Режисер: Джон Карпентер

Завдяки цьому культовому фільму у світі західних жахів з’явився такий моторошний персонаж, як Майкл Маєрс, який став символом слешерів. Карпентеру вдалося створити надзвичайно страхітливу атмосферу. Велику роль у цій стрічці відіграли нічні зйомки та загальний образ вбивці. Культова маска Майкла досі наводить жах не лише на поціновувачів цього фільму, а й на нових глядачів.

"Жахи на вулиці В’язів" (1984)

Режисер: Вес Крейвен

Фредді Крюгер – один з найстрашніших, якщо не найстрашніший персонаж в історії горорів минулого та і не лише минулого століття. Поєднання жахів і реального світу створило новий підхід до цього слешеру. Варто зазначити, що сценарій ідеально поєднав фантастику та психологічний жах, а цифровізація та спецефекти у нових частинах фільму зробили його ще більш захоплюючим.

"Пила" (2004)

Режисер: Джеймс Ван

"Жити чи вмерти? Вирішувати вам" - ці культові слова наводили жах на початку нульових на всіх істинних поціновувачів цієї стрічки. Додамо, що хоч "Пила" є одним з найновіших фільмів у нашому топі, однак рівень популярності фільму досяг апогею через два десятиліття після прем’єрного показу. Дебютна частина розпочала франшизу з елементами психологічного і "травмуючого" горору. Ідея того, що жертва завчасно в чомусь винна породжує в душі глядача думку, що вбивця, можливо, у деяких моментах є навіть правим, хоч і вкрай жорстоким. Особливо у стрічці вражає підхід сценариста до сцен з убивствами. Вони виділяються максимальною оригінальністю та надзвичайною жорстокістю, констатуючи, що маніяк не просто вбиває свою жертву, а прагне грати нею, отримуючи задоволення від тотального контролю над людиною.

"Психо" (1960)

Режисер: Альфред Гічкок

"Психо" — це нестаріюча класика психологічного трилеру. Ця стрічка, безумовно, перевернула уявлення про фільми жахів. Перше, що спадає на думку, коли глядач чує назву цього фільму –  легендарна сцена в душі. Вона досі вважається однією з найстрашніших в історії кінематографу. Гічкок умів нагнітати напругу без зайвої жорстокості. Режисеру вдавалося пролізти крізь нейронні зв’язки пересічного поціновувача жахів та вийшло втілити таку модель взаємодії з аудиторією, коли в кадрі не потрібно було бачити літри крові та понівечині тіла. До речі, цей фільм також започаткував ідею неочікуваної смерті головного персонажа, що стало відмінною рисою багатьох майбутніх горорів.

"Крик" (1996)

Режисер: Вес Крейвен

Цю стрічку сміливо можна назвати посібником по тому, як людині уникнути смерті у фільмі жахів. Концепція того, що герої фільму в рамках сюжету обговорюють фільми жахів та зокрема те, як у них вижити дає "Крику" поштовх до того, яку повістку транслювати своєму глядачу. Сценарист заграє з аудиторією, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній із частин до останнього не зрозуміло, хто ж опиниться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху у цих фільмах додає ритуал, коли кілер телефонує до своєї жертви перед тим, як її вбити.