Зеленському пропонують дозволити “прискорювати” правосуддя своїми рішеннями: до ВР внесли законопроект

Авторами проекту зазначені народні депутати від "Слуги народу" Микола Стефанчук та Іван Калаур.

Деталі

Проектом закону передбачається внесення змін до Кримінального кодексу України, а саме:

• пропонується доповнити статтю 49 частиною шостою: “6. Давність не застосовується у разі вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину на тимчасово окупованій території України”.
• пропонується доповнити Загальну частину КК України розділом XV-1 “Політико-правове рішення”, що передбачатиме статтю 108-1 з аналогічною назвою — “політико-правове рішення”.

Пропонується прописати у законодавстві, що “з метою забезпечення своєчасного й ефективного захисту прав людини — прискореного вирішення питань, пов’язаних з агресією Росії проти України (щодо повернення на Батьківщину осіб, які утримуються чи притягуються до кримінальної відповідальності або засуджені на території держави-агресора; повернення таких осіб з тимчасово окупованої території України), Президент України може ухвалювати політико-правове рішення як винятковий кримінально-правовий захід”.

Політико-правове рішення, як стверджують ініціатори законопроекту, має своїм завданням правове забезпечення процедури обміну осіб, які:
1) утримуються чи притягуються до кримінальної відповідальності або засуджені на території держави-агресора;
2) утримуються чи притягуються до кримінальної відповідальності або засуджені на тимчасово окупованій території України,

на осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності на території України (зокрема осіб, яких було затримано або заарештовано), — до ухвалення українським судом вироку чи іншого остаточного рішення у справі про вчинене ними суспільно небезпечне діяння.

При цьому положення цієї статті, як пропонується, будуть поширюватися на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах захищали незалежність і територіальну цілісність України, зокрема брали участь в антитерористичній операції (АТО) або операції Об’єднаних сил (ООС).

Про ухвалення політико-правового рішення, як пропонується, Президент України видає указ, яким передбачається обмін відповідних осіб.

Депутати також зазначили, що політико-правове рішення є тимчасовим кримінально-правовим заходом. Норми, що його регулюють, як пропонується, підлягатимуть скасуванню після відновлення територіальної цілісності України та втрати актуальності проблеми обміну зазначених осіб.

Мотивація авторів законопроекту

Автори законодавчої ініціативи стверджують, що шлях до звільнення від кримінальної відповідальності, чи засудження та звільнення від покарання — для обміну — зазвичай довгий. Окрім того, коло осіб, які можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності чи покарання, є обмеженим. Значні обмеження щодо звільнення засуджених від покарання передбачають також і закони України про амністію, вказують ініціатори законопроекту.

А ухвалення цього проекту закону, на їхню думку, “дозволить у правових межах забезпечити процедуру обміну” до ухвалення рішення українським судом.

Довідково

Статтею 6 Основного Закону держави прямо передбачено, що "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Судова влада - незалежна і самостійна гілка державної влади, яка здійснюється судами. Відокремленість судової гілки в системі поділу державної влади проявляється передусім у принципах незалежності судів і суддів.

До слова

Президент Володимир Зеленський заявляє, що протягом трьох років повністю завершить судову реформу в Україні. Правники з фундації DEJURE проаналізували стратегію судової реформи від Офісу Президента і дійшли наступних висновків:

• Стратегія — переважно має загальні формулювання, які можна досить широко трактувати (як у бік реформ, так і в бік консервування статусу кво); не містить жодних чітких критеріїв досягнення цілей стратегії, які би могли свідчити про її успішне чи не успішне виконання, натомість рясно всіяна класичним українським канцеляритом на кшталт “покращення”, “удосконалення”, “розширення”, “забезпечення дотримання”, “оптимізація” тощо.
• Положення стратегії щодо формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів сформульовані надто загально і не забезпечать нової якості органу навіть за умови формального виконання їх.
• Стратегія визначає, що “в перспективі” ВККС має бути підпорядкована Вищій раді правосуддя. Це суперечить положенню про незалежність ВККС. Також не зазначено, за яких умов має статися таке підпорядкування.
• Повноваження Вищої ради правосуддя відкликати суддів з відставки (які пройшли кваліфоцінювання і відповідають доброчесності) — раніше аналогічним положенням хотіли повернути на посади всіх недоброчесних суддів, які пішли у відставку, бо не хотіли проходити кваліфікаційне оцінювання.
• Повноваження ВРП призначати голів судів, якщо самі судді тривалий час їх не обирають — повернення до сумнозвісної практики, що існувала до 2014 року. Тоді судова система управлялася з Вищої ради юстиції, через яку сформували “вертикаль судової влади”. Голови судів повинні мати виключно представницькі функції, або ж ця посада має бути ліквідована взагалі.
• Повноваження ВРП погоджувати бюджетні запити на фінансування судів — ще одна можливість контролювати суди шляхом узалежнення їх від Вищої ради правосуддя, яка зможе винагороджувати лояльні суди щедрим бюджетом і карати незалежних. Система бюджетного планування має зберегти незалежність кожного суду.