Партійне будівництво: місія нездійсненна?

КИЇВ. 16 березня. УНН. Традиційно партійне будівництво в Україні є кволим та слабким. Як правило, реальна партійна мережа та її активність не відповідає офіційно заявленій. Переважна більшість осередків функціонує лише номінально, а робота там трохи пожвавлюється лише напередодні виборів. Таким чином, партії надають перевагу стратегії “мобілізації останньої хвилі” перед системною та копіткою роботою на місцях. І справа тут не у відсутності ресурсів, адже держава виділяє на фінансування партій чималі кошти (в держбюджеті-2021 — це 697 млн грн). Мова йде про відсутність бажання займатися справжнім партійним будівництвом, а не його імітацією.

Під час місцевих виборів 2020 року умовними переможцями можна вважати п’ять партій: “Слуга народу”, “Батьківщина”, ОПЗЖ, “ЗА МАЙБУТНЄ” та “Європейську Солідарність”. Їхня міжвиборча активність різниться, але ступінь проникнення на рівень місцевих громад, як правило, залишається незначним.

У “Слуги народу” становище досить складне, бо за більш ніж два роки свого існування вона так і не спромоглася не лише розбудувати регіональну мережу, але й визначити ідеологічні засади своєї діяльності. Останній з’їзд партії продемонстрував, що в цьому напрямку “слуги” працювати не збираються.

Півроку тому партія мала лише 26 осередків — переважно обласного рівня, не проникаючи в райони та ОТГ. Тому напередодні місцевих виборів “слугам” довелося буквально в пожежному режимі відкривати свої представництва в громадах. Відсутність польової роботи намагались компенсувати медійно, але на фоні постійних скандалів та фактичного розколу в парламентській фракції навряд чи така тактика пішла їй на користь. А для Президента його партія з часом перетворюється більше на баласт, ніж на підмогу у справі підтримки довіри громадян до влади.

На цьому фоні “ВО Батьківщина” виглядає як партія з міцними традиціями. Серед іншого вона має найбільшу кількість зареєстрованих осередків. Це легко пояснити тим, що “Батьківщина” — старожил української політики, тоді як інші топові проекти порівняно з нею новачки. Проте, кількість осередків “Батьківщини” жодним чином не корелюється з її результатами на виборах. Так, на час парламентських виборів 2019 року партія, маючи рекордні 54 осередка в Дніпропетровській області, отримала там лише 4,7% голосів. Це один з найнижчих результатів по Україні. Тобто партійна робота формалізована і тому кількість не переростає в якість.

“Опозиційна платформа — За життя” як правонаступниця Партії Регіонів робить ставку на місцевий адміністративний ресурс, хоча при цьому нарощує кількість місцевих осередків. Так, з жовтня 2019 року по серпень 2020 вона зареєструвала їх аж 28. При цьому на сайті партії відсутня інформація про самі територіальні організації, про їхніх керівників і будь-які контактні дані. Очевидно, системну низову роботу ОПЗЖ підміняє ідеологією ностальгії за радянським минулим, розраховуючи, що їхній виборець і так нікуди не втече. Проте, блокування роботи телеканалів медіа-імперії Віктора Медведчука завдало цим надіям величезного удару. Втративши рупор масової пропаганди, партія або почне “огортати” свій електорат знизу, або ж неодмінно втратить позиції.

Новачком українського політикуму є партія “ЗА МАЙБУТНЄ”. На місцевих виборах 2020 року вона отримала майже 10% голосів, переважно на заході та в центрі країни. Звичайно, не маючи тривалого політичного бекграунду, вона ще не встигла глибоко закоренитись в деяких регіонах. Проте, в партії вирішили компенсувати це за рахунок створення паралельної структури — Жіночого руху. Враховуючи, що жінки становлять половину електорату і мають низку своїх специфічних проблем, це досить перспективно. Жіночий рух, який очолює Ірина Суслова, заявив про себе напередодні місцевих виборів і сьогодні нараховує до 15 тис. осіб. При цьому має власні представництва не лише на рівні областей, але і в районах та громадах. Тому наразі має можливість генерувати низку локальних ініціатив за підтримки своїх депутатів в місцевих радах.

“Європейська Солідарність”, будучи типово лідерською партією, у міжвиборчий період надає перевагу медійним інструментам впливу на електорат. В основному головні меседжі транслюються або через голову партії, або ж через обмежене коло спікерів. Попри це, ЄС друга за кількістю партійних осередків парламентська партія. Цікаво, що частина її територіальних підрозділів тривалий час не оновлювалась після перейменування Блоку Петра Порошенка “Солідарність” в 2019 році та зберігали стару назву. Напередодні виборів-2020 склалася майже анекдотична ситуація, коли опонент ЄС у Києві Віталій Кличко формально залишався керівником “БПП Солідарності”. Це свідчить про відірваність низової ланки партійної вертикалі від процесів, що відбуваються нагорі, та про профанацію роботи на місцях.

Українське законодавство надало політичним партіям безпрецедентні можливості та забезпечило фінансовими ресурсами для партійного будівництва. Проте, у своїй більшості вони виявились не готовими до такої відповідальної місії. За винятком кількох інноваційних проектів, таких як Жіночий рух “ЗА МАЙБУТНЄ”, партійні структури і далі залишаються аморфними (“Слуга народу”), формалізованими (“Батьківщина”) або ж орієнтованими виключно на медійність лідера (“Європейська Солідарність”). Очевидно, ми стоїмо лише у витоків трансформації партійних стратегій, тактик та практик. Але є надія, що політичні сили, які будуть діяти по-старому, просто не витримають конкуренції та зійдуть зі сцени.