Санкції проти громадян України суперечать закону й несуть мільярдні ризики

Використання санкцій проти громадян України прямо суперечить закону "Про санкції" та створює серйозні юридичні ризики, пише колишній головний редактор "Економічної правди" Сергій Лямець.

Санкції проти громадян України прямо суперечать і самому закону "Про санкції". Проте вони застосовуються, і це створює правові колізії

На думку автора, в Україні санкції часто застосовуються до громадян, щодо яких немає вироків, не завершено розслідування або навіть не відкрито кримінальних проваджень. Це порушує право на приватну власність та оминає Кримінальний, Цивільний кодекси та судову систему.

Автор посилається на матеріал юриста та колишнього народного депутата Валерія Карпунцова. Той навів висновки Конституційних судів Німеччини (1985), Італії (1997) та України, а також Європейського суду з прав людини (1993), які вказують, що покарання без суду або через указ є порушенням права та правосуддя.

"Коли влада починає карати без суду, вона скасовує право як таке" (ФРН, 1985).

"Коли держава починає карати не через суд, а через указ - це вже не правосуддя, а політична розправа" (Італія, 1997).

"Санкції є інструментом зовнішньої політики держави, а не механізмом кримінально-правового впливу на громадян України, до яких має застосовуватись виключно правосудна система" (КСУ).

"Санкції в Україні все частіше застосовуються не до іноземних суб’єктів чи колаборантів, а до громадян України, щодо яких не завершено розслідування і навіть не відкрито проваджень. Це – обхід судів та адвокатури", - вважає сам Карпунцов.

За словами автора, санкції були задумані як інструмент зовнішньої політики. Проте згодом вони почали застосовуватись усередині країни, фактично перетворившись на спосіб "швидкого покарання" без суду. На його думку, це створює колізії, які можуть завершитися мільярдними позовами проти України.

Негативний ефект підсилюється низькою економічною ефективністю санкцій. Це викликає підозри, що вони могли накладатися навмисно, а доходи від управління активами - йти не до бюджету України.

"Виник прямий логічний ланцюжок: санкції - це спосіб вилучити та переділити чуже майно. Цей зв'язок виглядав певним досягненням, поки вилучали майно російських олігархів. Але він ставав токсичним, коли санкції накладали на цілком легальних бізнесменів з причин, які можна назвати надуманими", - пише автор.

До 2025 року згадані колізії не перетворювалися на реальні судові рішення через те, що суди відмовлялися приймати такі справи до розгляду.

"Технічна причина полягала в тому, що РНБО банально не видавав підсанкційним особам документ із печаткою та підписами, а на підставі новини в інтернеті неможливо заперечувати рішення РНБО у суді. Патріотична причина полягала в тому, що українські суди досі відмовлялися приймати справи щодо санкцій до провадження. Вони мотивували свою відмову тим, що немає чіткого розуміння у питанні, чи президент України саме накладає санкції або лише підписує рішення РНБО. Фактично, судді боялися ставати на шляху механізму санкцій, аби не отримати реакцію влади вже проти себе", - пояснює автор.

Проте у 2025 році Верховний Суд уперше скасував персональні санкції проти фізичної особи – французького банкіра Луї-Мішеля Дюрея.

"Важко уявити, яких сюрпризів тепер очікувати від розгляду подібних справ", - вважає автор.

На його переконання, рано чи пізно українські суди змушені будуть розпочати масовий розгляд санкційних справ. Багатомільярдні компенсації - цілком ймовірний результат цього процесу.