Як допомогти дитині розвинути емоційну стійкість: поради психологині
Київ • УНН
Психологиня розповіла, як батьки можуть допомогти дітям розвинути емоційну стійкість. Вона наголосила на важливості створення безпечного простору для вираження емоцій та навчання саморегуляції.
Кожна дитина стикається зі складними моментами: страшно йти в нову школу, хтось не захотів дружити, не вийшло перемогти в грі. Дорослому ці ситуації можуть здаватися дрібницями, але для дитини - це справжній емоційний виклик. Саме в таких моментах формується емоційна стійкість - вміння справлятися з емоціями, вирішувати конфлікти, переживати отриманий досвід не застярагючи в тривозі. Як допомогти дитині розвинути емоційну стійкість - розповіла в коментарі УНН психологиня Катерина Кононова.
Як зазначає Кононова, емоційна стійкість - це здатність дитини справлятися з емоціями (страхом, злістю, соромом), відновлюватися після розчарувань, адаптуватися до змін, вірити в себе. Емоційно стійка дитина не ідеальна - вона теж плаче, сердиться і засмучується. Але вона вчиться проживати це й рухатись далі.
Що можуть зробити батьки?
"Найперше у дитини має бути безпечний простір в якому вона може проживати свої емоції без осуду та знецінення, вчитися на помилках, знаходити підтримку. Найважливіше - не вчити "триматися", а бути поруч, коли важко. Коли дитина знає, що її приймуть із будь-якими емоціями - вона не боїться їх проживати. Без розуміння власних емоцій в різних ситуаціях дитина не зможе навчитися ним керувати. Саме тому батькам потрібно бути прикладом для дитини. Батьки мають вміти називати свої почуття, показувати як вони з ними справляються, бути взірцем на який буде спиратися дитина. Показувати приклад: "Я злюсь, бо сталося щось неприємне, але я можу з цим впоратись", - зазначає Кононова.
За її словами, важливо контролювати свої вислови адже фрази на кшталт: "Що ти собі вже придумав/ла?"; "Не смій тут злитися на мене"; "Знайшов/ла через що засмучуватися" можуть дати дитині відчуття, що певні емоції заборонені.
Коли дитина злиться і її почуття придушують, то у неї може з'явитися думка, що злість це погано, бо мене за це можуть покарати. Таким чином дитина блокує певні емоції замість того, щоб проживати їх. Як наслідок з'являється тривожність, аутоагресія та інші негативні реакції. Саме тому важливо допомагати дитині називати свої емоції: "Ти зараз розчарований?"; "Схоже, тобі страшно. Я з тобою". Це прості слова, які створюють ґрунт для внутрішньої стійкості, допомагають дитині вчитися не уникати емоцій, а проживати їх
Вона також наголошує, що коли у дитини вже є розуміння того, що вона відчуває, потрібно допомогти їй знайти власні способи подолання важких емоцій. Глибокий вдих, "випустити пар", відійти в спокійне місце, щоб заспокоїтись - усе це варто практикувати разом. Поясніть і покажіть прості техніки саморегуляції: дихання "квітка-свічка", рахунок до 10, обійми, стакан води.
"Ці навички дитина зможе використовувати навіть без вас. Тоді дитина знатиме: емоції - це окей, і з ними можна впоратись. Важливо розуміти, що певні дії для заспокоєння, які не допомагають батькам, можуть допомагати дітям. Тому дайте можливість дитині спробувати різні способи саморегуляції для того щоб вона вибрала найбільш ефетктивні для неї. Емоційно стійка дитина здатність справлятися з емоціями, не "застрягає" в страху, гніві чи образі, вміє просити про допомогу, взаємодіє з іншими. Легко пристосовується до нових умов, змін (садок, школа, переїзд), вірить у себе, навіть після помилок, шукає вихід, а не уникає труднощів, повертається до стабільного стану після кризи", - зазначає психологиня.
Для розвитку таких навичок необхідна стабільна внутрішня опора. Як же можна її виробити?
Перше, давати трохи більше свободи - дозволяти робити помилку, вибрати, що вдягнути або як вирішити проблему з другом. Такі дрібні вибори розвивають відповідальність і впевненість: "Я можу, я впораюсь".
По-друге, не забирайте всі труднощі - важко дивитися коли твоїй дитині сумно, але трішки труднощів потрібні, щоб дитина вчилася долати їх. Коли дитина свариться з другом чи плаче від невдачі - не поспішайте вирішувати її проблеми за неї. Краще спокійно бути поруч і запитати: "Як ти хочеш це вирішити? Що можемо зробити разом?". Це формує довіру до себе і своїх рішень.
По-третє, хвалити за зусилля, а не результат - такі фрази як, "Я бачу, як ти старався", замість "Молодець, що спробував, ти добре старався". Таке ставлення вчить дитину не боятись помилок і розвиває наполегливість.
Найкраща підтримка - це бути поруч. Не ідеальним. Не завжди правильним. А справжнім. Коли дитина знає, що її люблять, що вона важлива, що її емоції мають право на існування - вона виростає стійкою, впевненою й живою