В.Медведчук розкритикував роботу Інституту національної пам'яті

"Чим як не спробою розколоти країну є потуги євроінтеграторів провести ревізію історії і переписати її? Складається враження, що українські чиновники змагаються за звання "головного декомунізатора країни": глава Мін'юсту Павло Петренко виступає з ініціативою скасувати всі радянські нормативні акти, віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко, нарікаючи на "радянський" День космонавтики, пропонує перенести його на листопад, столична влада має намір перейменувати проспект Перемоги ...

Однак найбільш безглузді ідеї намагається втілити в життя глава Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Володимир В'ятрович. Закінчивши знесення пам'ятників радянської епохи, перейменувавши сотні українських міст і сіл, В'ятрович почав боротьбу з "радянськими" датами в календарі свят - 8 Березня, 1 і 9 Травня. Правда, спроба разом взяти та скасувати всі ці свята не вдалася - українське суспільство оцінило ініціативу В'ятровича вельми неоднозначно. Більш того, у більшості громадян така спроба "перекроїти" календар викликала обурення. Українці не погодилися з тим, що святкування 8 Березня - чисто радянська традиція, довели, що Першотравень відзначається в багатьох країнах світу, і грудьми встали на захист Дня Перемоги, вважаючи скасування, перенесення або перейменування цього свята блюзнірством і образою ветеранів Великої Вітчизняної.

Але невдача не стримала запал "головного декомунізатора". Дочекавшись, поки обурення в суспільстві почне сходити нанівець, В'ятрович запропонував іншу редакцію законопроекту, доповнивши його новою категорією "Міжнародні дні". Від введення Шевченківського дня (9 березня) і Дня сім'ї (друга п'ятниця вересня) в якості вихідних святкових днів довелося відмовитися, оскільки українці цю ідею не підтримали. Довелося також зберегти такі свята, як 8 Березня (пропонується, щоб цей день був святковим, але не вихідним) і 1 Травня.

Мабуть, саме "титанічна праця", пов'язана з нюансами перейменування, календарним розподілом і тривалістю свят, не дозволяє Українському інституту національної пам'яті зайнятися іншими питаннями. Теми, здатні викликати почуття гордості за свою країну, виховувати справжнє почуття патріотизму і об'єднувати українське суспільство, трудовий ентузіазм у колективу під керівництвом В'ятровича не викликають. Доблесним співробітникам інституту, які безстрашно б'ються з "примарами комунізму", не до культурної спадщини або героїчних сторінок історії України - наприклад, перемоги у Великій Вітчизняній війні. Демонструючи явний непрофесіоналізм, дозволяючи собі псевдонаукові висловлювання і маніпулюючи історичними фактами, очолюваний В'ятровичем колектив невтомно піднімає болючі для українського суспільства питання, поглиблюючи розкол в країні.

На перший погляд може здатися, що таке завзяття при вирішенні другорядних питань - імітація роботи, покликана замаскувати марність цієї надуманої структури. На жаль, це не так. Мета у Інституту національної пам'яті є, але це не "відновлення і збереження національної пам'яті Українського народу", як сказано в Положенні про УІНП. Справжнє завдання інституту - стерти з пам'яті народу все, що пов'язано з радянським періодом його історії, включаючи найбільші звершення, досягнення і подвиги. І з цим завданням УІНП успішно справляється: національна пам'ять України все більше уражається амнезією. А В'ятрович та йому подібні, як у відомому романі Оруелла, скрупульозно і монотонно "коректують" історію, видаляючи з неї імена і події, невигідні нинішній владі", - написав у своєму блозі В.Медведчук.