Сьогодні день пам’яті примусового виселення українців у 1944-1951 роках

“9 вересня 1944 року УРСР та Польща уклали угоду про „взаємний обмін населенням“, внаслідок якої близько 700 тисяч українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини були примусово виселені зі своїх домівок. У 2018 році Верховна Рада України встановила другу неділю вересня офіційним днем пам’яті про насильницькі депортації в 1944-1951 роках”, — сказано у повідомленні.

Зазначається що цього року, 13 вересня, у Києві відбудеться Віче пам’яті, яке організовує Київське товариство депортованих українців “Холмщина” імені Михайла Грушевського. Віче розпочнеться о 10:30 біля пам’ятного хреста на алеї Героїв Небесної Сотні. У рамках заходу передбачається поминальна молитва та виступ свідків подій і нащадків жертв примусового виселення.

Також товариство до Дня пам’яті розповсюджує документальний фільм “Вкрадена вітчизна” й збірку спогадів та документів “У жорнах історії”.

Повідомляється, що одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею. Для встановлення радянсько-польського кордону й усунення тривалих суперечок щодо спірних територій між українцями та поляками 9 вересня 1944 року в Любліні голови Ради народних комісарів УРСР Микита Хрущов і Польського комітету національного визволення Едвард Осубка-Моравський уклали угоду про “взаємний обмін населенням”: українського — з території Польщі до УРСР і польського — з території України до Польщі.

До переїзду в СРСР підлягали усі громадяни української національності з теренів Холмського, Грубешівського, Томашівського, Красноставського, Володавського та інших повітів Люблінського, Ряшівського та пізніше з Краківського воєводств. Переселення мало бути добровільним, однак перетворилося на примусові депортації, які супроводжувалися репресіями, позбавленням майна, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.

Підставою для переселення ставали списки осіб, що виявили бажання покинути Польщу, відмовитися від її громадянства й отримати паспорт УРСР. Причому виявлення волі могло бути письмовим та усним. Це створювало широкі можливості для зловживань. В угоді не були виписані критерії визначення національності тієї чи іншої особи. Врешті, основним показником для виселення стала ідентифікаційна картка нацистської окупаційної влади (Kennkarte), в якій були дані про віросповідання і національність.

За згаданою угодою в 1944-1946 роках понад 482 тисячі українців примусово переселили до УРСР. В радянській Україні їх розселили на території 17 областей — від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Тоді ж із західних областей радянської України до Польщі переселили майже 790 тисяч поляків та євреїв.
Продовженням депортації українців стала “акція Вісла”, проведена польським комуністичним режимом. У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тисяч людей.

Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948, 1951 роках.

Нагадаємо, до Українського інституту національної пам’яті в період з 1 січня 2020 року по 1 серпня 2020 року надійшло 37 звернень від громадян України та інших країн щодо розшуку їх родичів та встановлення долі близьких, які стали жертвами війни та політичних репресій.