Урочисті проводи отар на полонину відбулися на Закарпатті

Урочиста кінна хода з возами супроводжувала отару до місця проведення основних святкових заходів. Там гості свята, творчі колективи та сотні місцевих мешканців взяли участь у запаленні вівчарської ватри.

Як розповів УНН старший вівчар Дмитро Омелян, вівці разом із вівчарями будуть на полонині шість місяців. Там овець доїтимуть, виготовлятимуть із молока сир, який забиратимуть власники худоби. Шлях від населеного пункту до полонини на схилах Карпат складає близько 20 кілометрів, які вівчарі із отарою подолають пішки.

“Я працюю вівчарем вже понад 50 років. Ще трошки і передаватиму цю посаду своєму учневі Михайлові, який цього року мені допомагатиме. В отарі нашій близько п′яти сотень овець. А таких отар у районі багато. В останні роки поголів′я овець збільшується, а серед вівчарів з′являється багато молоді. Єдина проблема, що немає куди здавати таку кількість молока. Якби було куди, то люди змогли б отримувати якісний молочний продукт замість хімічних сирів, які лежать на магазинних поличках...”, — зазначив найстарший вівчар селища.

Помічник вівчаря Михайло Декет розповів УНН про ризики та складнощі своєї незвичної професії.

“Треба розуміти, що ми півроку будемо далекі як від дому, так і від цивілізації. На полонині у горах маємо невеличкий вівчарський будиночок, а ще купу хижих звірів навколо. На овець може напасти як хвороба, так і вовки чи ведмідь. Постійно треба бути насторожі. У цьому нам допомагають собаки. Їх на отару четверо. Всі вони знають свою роботу — охороняти, сигналізувати про небезпеку, контролювати худобу, аби не пішла далеко у гори. Зі мною йде мій пес Арчі. На полонині він і друг, і колега...”, — зазначає М. Декет.

Майже кожна родина у селищі має у господарстві від трьох до кількох десятків овець. Щороку родина віддає худобу у спільну отару. Справа це відповідальна і не безкоштовна, враховуючи ризики. За кожну вівцю господар сплачує вівчарям по 300 гривень, адже вони за тварину відповідають. Натомість з кожної вівці пастух віддає її господарю по 80 кілограмів готового сиру, який родини вживають самі і продають. Вартість сиру на місцевих ринках коливається від 70 до 80 гривень, не залежно від виду.

Селищний голова Дубового Василь Носа зазначає, що вівчарство розвивається. Це пов′язано, перш за все, із дефіцитом робочих місць у селищі та з природніми умовами для розведення і випасання худоби.

“У нас у селищі ще до кінця 90-х років працював вертолітний завод, який давав місцевому населенню, якого трохи менше за 12 тисяч, робочі місця. Зараз, на жаль, половина населення на заробітках за кордоном. Ті, хто лишилися, займаються сільським господарством, працюють у комунальній та соціальній сферах... Зараз у селищі нараховується близько 4 тисяч голів овець. Цими днями вони із вівчарями вирушають на полонину. Це свято дуже важливе для наших людей. Це і традиція, і урочистий ритуал на удачу. Вже 12-й рік поспіль проводи на полонину проходять у такому форматі”, — розповів УНН В. Носа.

Із тисяч овець, яких сьогодні провели випасатися, кожен господар безпомилково впізнає свою.

“Не вірте, що впізнаємо по звуку дзвіночків чи якимось атрибутам. Вони ж на газду (господар на Закарпатті — ред.) схожі. Ми впізнаємо їх по обличчях, бо ж свої”, — розповів місцевий мешканець Микола Цубера.

Окрім ритуалу проводу отар і вівчарів на полонину, на святі лунали народні пісні, грали музики, готували та пригощали закарпатськими стравами. А ще всі охочі могли придбати місцевого сиру, вурди, бринзи та інших молочних продуктів.