СБУ, ГУР і НАБУ: чим небезпечні внутрішні конфлікти для обороноздатності України
Київ • УНН
Внутрішні конфлікти між силовими структурами можуть відкривати нові можливості для росії. Експерти наголошують, що під час війни такі протистояння створюють особливі ризики для національної безпеки.

Поки українські спецслужби ведуть операції проти росії, викривають агентуру ворога і захищають державні інтереси, всередині країни, схоже, загострюються конфлікти між самими силовими структурами. Спочатку перестрілка СБУ і ГУР у Києві, потім справа, у якій фігурує генерал-майор СБУ Сергій Дука. УНН розбирався, чим внутрішні конфлікти загрожують обороноздатності України.
Зіткнення спецслужб
На початку вересня у Києві став публічним конфлікт між представниками СБУ та ГУР.
23 серпня 2026 року, як пізніше повідомив адвокат заступника командира з бойової роботи "Російського добровольчого корпусу" (входить до складу спецпідрозділу Головного управління розвідки Міноборони) Степана Каплунова, останнього силоміць затримали невстановлені особи та відвезли у невідомому напрямку.
У ніч на 2 вересня до будинку де мешкав Каплунов у Києві прибули співробітники СБУ, як вони повідомили для проведення слідчих дій у справі про запобігання теракту. Вони ж привезли і самого Каплунова. Практично одночасно з ними на місце прибули і бійці ГУР. На ранок між представниками різних структур сталася стрілянина. За даними ЗМІ та представників ГУР/РДК, поранення отримали троє співробітників воєнної розвідки. Каплунова згодом відпустили.
За версією СБУ, Каплунов був затриманий в рамках кримінального провадження про запобігання підготовленому ФСБ теракту проти одного з лідерів російської опозиції, який перебував в Україні (за версією медіа, мова йде про Ахмеда Закаєва – одного з засновників Чеченської республіки Ічкерія). Каплунов нібито мав контакти з ФСБ, що різко заперечили представники ГУР та РДК, заявивши про тиск на нього.
Зрештою в ситуацію втрутився навіть Президент Володимир Зеленський.
Справа з присмаком помсти
У листопаді увага суспільства знову прикута до протистояння між правоохоронними структурами – цього разу через операцію "Карфаген-2". НАБУ і САП 4 листопада заявили про викриття ймовірної злочинної організації, учасників якої підозрюють у наданні неправомірної вигоди високопосадовцям правоохоронних органів за безперешкодну діяльність шахрайських кол-центрів та інших незаконних бізнесів. Одним із фігурантів операції "Карфаген" став генерал-майор СБУ Сергій Дука. Йому інкримінують участь у злочинній організації. Сам генерал свою провину заперечує і називає дії НАБУ та САП політичною помстою за розслідування щодо співробітників антикорупційних органів.
Сергій Дука публічно заявив про готовність надати свідчення та закликав перевірити діяльність антикорупційних органів.
За всіма ознаками в інформаційному просторі України відбувається добре спланована і заздалегідь зрежисована інформаційно-політична спецоперація. Її метою є дискредитація вищого політичного керівництва України, ключових державних відомств, які відповідають за забезпечення безпеки і дотримання конституційного ладу в Україні. Я займався протидією російським спецслужбам і знаю, як вони працюють. Мета таких дій - підірвати довіру до держави та послабити Україну під час війни та під час переговорів. До реалізації цієї ворожої спецоперації свідомо або в результаті службової невідповідності долучилися посадові особи з НАБУ та САП,
Політолог Володимир Цибулько, коментуючи ситуацію навколо операції "Карфаген-2", звернув увагу на ширший контекст протистояння між правоохоронними органами. На його думку, суспільство має отримати відповіді щодо обставин і хронології розслідувань, а їхні результати повинні оцінюватися судом на підставі доказів.
"Згадаємо, як розвивалися події останніх півтора року. У липні 2025 року СБУ, ДБР та Офіс Генпрокурора проводили масштабні обшуки і затримання працівників НАБУ. Тоді антикорупційні органи заявляли про тиск. У вересні 2026 року тодішній Генпрокурор Руслан Кравченко повідомив про підписання підозри директору НАБУ Семену Кривоносу. А тепер уже НАБУ і САП проводять обшуки у високопосадовців СБУ, зокрема тих, кого раніше пов’язували з операціями проти антикорупційних органів. Усе це дуже нагадує затяжний конфлікт між силовиками. І суспільство має право знати, чи пов’язані між собою ці події та чи не використовуються кримінальні справи для тиску одних правоохоронних органів на інші", – заявив експерт.
Він наголосив, що під час війни Україна не може дозволити собі нескінченне протистояння силових структур, а правоохоронці повинні боротися зі злочинністю, а не між собою.
Політолог Ігор Рейтерович у коментарі УНН звернув увагу, що конфлікти між спецслужбами та правоохоронними органами небезпечні для будь-якої держави, але під час повномасштабної війни вони безпосередньо впливають на обороноздатність.
Є дві основні причини, чому такі протистояння небезпечні. По-перше, вони відволікають увагу представників спецслужб від їхніх безпосередніх завдань. Замість того щоб зосереджуватися на протидії російській агресії, окремі представники відомств починають витрачати ресурси та час на зведення особистих або інституційних рахунків, протистояння між собою та боротьбу з антикорупційними органами. Фактично відбувається зміна профілю їхньої діяльності, яка перестає відповідати національним інтересам України. По-друге, такі конфлікти можуть вибивати з роботи людей, які безпосередньо навіть не причетні до протистояння, але опиняються втягнутими в нього. У результаті координація між структурами, зокрема в питаннях протидії російським агентурним мережам, може суттєво погіршуватися або фактично зводитися до мінімуму,
Він додав, що конкуренція між відомствами сама по собі не є проблемою. Проте здорова конкуренція не повинна перетворюватися на відкрите протистояння, коли замість спільної роботи виникають взаємні звинувачення та конфлікти. Коли відомства починають зводити рахунки, страждає не лише їхня репутація, а й виконання спільних завдань.
Окремим ризиком внутрішніх конфліктів між силовими структурами є доступ до чутливої інформації. Спецслужби працюють із джерелами, агентурними мережами, каналами звʼязку та інформацією, розголошення якої може поставити під загрозу не лише операції, а й життя людей.
Коли в межах розслідування вилучають телефони, компʼютери або інші носії інформації співробітників спецслужб, виникає питання про те, хто і за якими процедурами отримує доступ до цих даних та як відокремлюється інформація, що стосується конкретного провадження, від матеріалів, які використовуються під час оперативної роботи?
Ігор Рейтерович наголошує, що ризик витоку чутливої інформації теоретично існує, а органи, які отримують доступ до таких матеріалів, мають усвідомлювати відповідальність за їх збереження. Водночас експерт зауважує, що наразі немає підтверджених прикладів того, що інформація, отримана НАБУ під час розслідувань, потрапляла до відкритого доступу.
"Якщо, наприклад, відбувається витік інформації про агентурні мережі чи інші чутливі дані, необхідно ставити конкретні запитання тим, хто вилучав відповідні матеріали, зокрема телефони та інші носії інформації. НАБУ, проводячи такі слідчі дії, має чітко усвідомлювати відповідальність за збереження отриманої інформації та недопущення її подальшого поширення. Якщо така інформація потрапить у відкритий доступ, питання можуть виникнути й до НАБУ", – зазначив він.
росія використовує внутрішні конфлікти для підриву довіри
Суперечності між українськими силовими структурами та антикорупційними органами - це не лише внутрішня проблема держави. Вони створюють інформаційні можливості для ворога, адже російські спецслужби використовують такі конфлікти, щоб посилити недовіру до українських інституцій, поширювати вигідні для себе версії та створювати враження, що українська система безпеки працює проти самої себе та навіть населення.
Політолог Ігор Рейтерович звернув увагу, що росія вже використовує такі суперечності у своїх інформаційно-психологічних операціях (ІПСО).
"Ми побачили історію з так званим "Мексиканцем", яка, на мою думку, має ознаки російської спеціальної інформаційної операції. Важливо, що росіяни не обов’язково створили цей конфлікт, але вони активно долучилися до його інформаційного використання та поширення відповідних наративів. Не виключено, що вони могли бути дотичними до цієї історії ще на початкових етапах. Їхня тактика полягає в тому, щоб посилювати недовіру між українськими структурами, створювати враження, що нікому не можна довіряти, та поглиблювати наявний розкол. Фактично ми самі надали росіянам інструменти, якими вони тепер можуть користуватися. І вони, безумовно, продовжуватимуть це робити", - підкреслив експерт.
Для росії не обов’язково самостійно створювати такі суперечності. Достатньо підхопити вже наявні конфлікти, поширювати вигідні їй трактування, посилювати недовіру між відомствами та провокувати суспільну дискусію навколо взаємних звинувачень. У такій ситуації інформаційний простір стає ще одним інструментом впливу на внутрішню стійкість України. Саме тому внутрішні конфлікти між силовими структурами варто розглядати не лише як проблему управління чи репутації окремих відомств, а й як загрозу національній безпеці.