Ще восени 2022 року між Міністерством оборони України та компанією "Львівський арсенал" був підписаний контракт на постачання 100 тисяч мінометних пострілів на суму майже 1,4 млрд гривень. Проте досі Збройні сили не отримали боєприпаси. Міноборони намагалося повернути кошти. Поданий Міністерством з цією метою позов було задоволено судом. Крім цього, більшу частину вказаних коштів, а саме близько 818 млн грн – заарештовано в рамках кримінального провадження на рахунках ТОВ "Львівський арсенал". Однак, частина коштів була переведена "Львівським арсеналом" за кордон в якості передоплати. У січні 2024 року правоохоронці провели обшуки по справі контракту зі "Львівським арсеналом" і оголосили пʼять підозр. Редакція УНН розібралася, коли був заключений контракт, хто його підписував та що цьому передувало.
Що передувало підписанню контракту
14 серпня 2022 року ТОВ "Львівський арсенал" підписало контракт з словацькою компанією Sevotech на постачання українській компанії товарів оборонного призначення. За контрактом, "Львівський арсенал" повинен був сплатити 100% вартості товару, проте за згодою сторін можна було здійснити попередню оплату. Але перший транш не міг бути меншим, ніж 35% від вартості товару. У контракті між українською та словацькою компаніями були також прописані штрафні санкції у разі прострочення чи невиконання умов контракту. В документі також вказувалось, що всі спори щодо контракту мають вирішуватись в Арбітражі у Відні.
На той момент посаду тимчасово виконуючого обовʼязки директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки МОУ обіймав Володимир Пікузо.
Через 10 днів, 24 серпня, представники SEVOTECH та "Львівського арсеналу" провели інспекцію на складі заводу-виробника Elmech. Під час якої були перевірені міни калібру 120 мм 2021-2022 років випуску, що знаходились на складі. У висновку, який "Львівський арсенал" пізніше подав у Міноборони для підписання свого контракту, представники компаній зазначили, що виробничі лінії заводу працюють в плановому режимі. З вересня по грудень запланований обʼєм випуску продукції становить 24 тис. штук. Щодо мін калібру 82 мм - завод був готовий виробляти 18 тис. штук на місяць, їхні поставки планувалися у листопаді - 20 тис. штук, у грудні - 22 тис. штук. У висновках "Львівський арсенал" також зазначив, що за домовленістю з заводом-виробником перші партії нового зразка плануються для поставки в Україну.
Вже після того, як "Львівський арсенал" та SEVOTECH укладали контракт, вони надіслали свої пропозиції щодо закупівлі мінометних пострілів на офіційну пошту Міноборони.
У цей час, а саме 18 серпня, тимчасово виконуючим обовʼязки директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки МОУ призначили Олександра Лієва. Він згодом і підпише контракт з компанією "Львівський арсенал" на поставку боєприпасів, яка зараз і фігурує у скандалі.
Попри те, що компанії окрім пропозицій надали результати власної перевірки заводу-виробника Elmech, Лієв попросив про додаткову інспекцію виробництва за участю аташе з питань оборони при Посольстві України в Республіці Хорватія. Представник SEVOTECH Олексій Хорошаєв організував проведення такої інспекції. 13 вересня 2022 року Аташе посольства України оглянув боєприпаси на заводі Elmech в населеному пункті Мокріце, Республіка Хорватія.
За результатами інспекції у своєму звіті він вказав, що йому вдалося оглянути та перевірити наявність та комплектність до 3 тис. мінометних мін калібру 120 мм. Для виготовлення ще 3 тис. мін цього калібру, за його словами, виробнику потрібно 2 тижні з моменту підписання контракту і надходження коштів.
Щодо мін калібру 82 мм аташе зазначив, що цей товар виробляється під конкретне замовлення і для виготовлення 10 тис. одиниць потрібно 3-4 тижні з моменту підписання контракту та надходження коштів. Аташе також вказав, що отримав позитивні рекомендації про власника та завод Elmech від Міноборони Хорватії.
Він підтвердив, що оглянуті потужності дозволяють Elmech виконати взяті на себе зобов’язання щодо виробництва боєприпасів для України.
Перед тим як перейти до аналізу процесу укладення контракту Міністерством оборони з "Львівським арсеналом" слід звернути увагу на особливості здійснення закупівлі озброєння в "Балканських країнах" (Болгарія, Хорватія, Албанія, Боснія і Герцеговина та ін.).
Особливості закупівлі озброєння та боєприпасів в Балканських країнах
Ні для кого не секрет, що абсолютна більшість озброєння ЗСУ до початку повномасштабного вторгнення було в тій чи іншій мірі радянською спадщиною. Відтак, як саме озброєння та запчастини до нього, так і боєприпаси виробляються здебільшого на території держав колишніх членів Варшавського договору. Важливо також, що таке виробництво здійснюється за ліцензіями, виданими російськими компаніями.
Частина держав, де є необхідні Україні боєприпаси, власне є ворожими – рф та білорусь. Від інших постсоціалістичних країн, що вступили до ЄС (Польща, Чехія та ін.), Україна, як видається, отримувала усю посильну допомогу.
Однак, залишається група Балканських держав, які, незважаючи на євроінтеграційні процеси у деяких з них та підтримку України, досі перебувають під сильним впливом російської федерації. У цих державах друзі росії досі при владі та суттєво впливають на політику своїх країн.
На практиці це проявляється у тому, що попри здебільшого підтримку України вони відмовляються напряму постачати нам озброєння та боєприпаси. Прямі контракти на постачання озброєння між Міністерством оборони України та Балканськими країнами чи виробниками з цих країн - відсутні. Це не означає, що зброя та боєприпаси з таких країн не надходять. Навпаки, надходять і часто у великих кількостях. Однак, їх закупівля здійснюється виключно через складний ланцюг посередників.
При цьому, ринок озброєння перебуває під суворим контролем держав. Контролюється не лише прямий експорт озброєння (держава-держава), а й експорт через приватні компанії. Такий контроль здійснюється шляхом видачі експортних ліцензій. У випадку України та Балканських країн це проявляється у тому, що ці держави не видають експортних ліцензій на угоди про купівлю-продаж зброї та боєприпасів, де в якості кінцевого споживача фігурує Україна.
Отже, для того, щоб обійти зазначену заборону компаніям-посередникам необхідно прикласти додаткових зусиль. Зазвичай це проявляється у необхідності залучити щонайменше декількох посередників.
Так, компанія з однієї з країн Балканського півострова повинна укласти угоду про постачання озброєння та боєприпасів з іншою компанією з країни, яка є близьким союзником України. При цьому, кінцевим споживачем за такою угодою повинна бути зазначена не Україна, а наприклад, США чи інші країни союзники. Після цього, компанія-отримувач повинна в будь-який спосіб (інколи легальний, а інколи і не зовсім) змінити кінцевого споживача на Україну та передати товар за наступною в ланцюжку угодою, яка вже передбачає його поставку в Україну.
Така схема неминуче включає елемент "напівзаконності", оскільки країна-виробник фактично отримує неправдиву інформацію щодо кінцевого споживача. Виникають труднощі і для Міністерства оборони України, оскільки частина документів щодо постачання товару повинна була б містити вказівку на кінцевого споживача, яким є не Україна. Відтак, Міністерству доводилось би здійснювати передоплату за товар, кінцевим пунктом призначення якого є не Україна, що також було б незаконно. Крім цього, з очевидних причин такі ланцюги постачання нелегко організувати.
Для того, щоб уникнути вказаних проблем, Міністерство залучає українські компанії-спецімпортери, які повинні обійти вказані заборони та обмеження і доставити товар в Україну. Загалом близько 70% контрактів на постачання боєприпасів укладено та реалізовуються Міністерством оборони саме через українських спецімпортерів.
Будь-яка компанія не може стати спецімпортером. Такі компанії повинні бути зареєстровані в Держекспортконтролі як суб’єкти здійснення міжнародних передач товарів військового призначення. Така реєстрація засвідчує наявність у них спроможностей на здійснення відповідної діяльності.
Завдання спецімпортерів полягає у тому, щоб вибудувати дієвий ланцюг постачання озброєння та боєприпасів з країн, які не працюють з Україною напряму. Саме за це імпортер відповідає перед Міністерством оборони і саме з цих причин контракти з імпортерами передбачають значні санкції за їх невиконання, неповне чи невчасне виконання. Разом з тим, за успішне виконання контракту імпортер відповідно до чинного законодавства отримує 3% від вартості поставленого товару. В реаліях контракту з "Львівським Арсеналом" ці 3% складали б суму в розмірі близько 40 млн гривень.
Міністерству оборони доводиться шукати золоту середину у тому, щоб з одного боку отримати від імпортера достатні гарантії поставки товару, а з іншого – не отримати небажану та суперечливу інформацію, яка в принципі унеможливить здійснення поставки.
Тому, імпортер показує Міністерству оборони договір з іноземною компанією (із дружньої країни) та експортну ліцензію цієї дружньої країни. Договір між цією компанією з дружньої країни та компанією країни-виробника (Балканської країни) і експортну ліцензію країни-виробника він із причин, зазначених вище, не може показати.
Відтак, фактично у такій категорії договорів Міністерство оборони вимушено покладатись на добросовісність та надійність компанії спецімпортера.
Для того, щоб хоч якось додатково підстрахувати себе Міністерство оборони організовує огляд товару в країні-виробнику за участю представника посольства України у цій державі. Проведення такої інспекції не передбачено жодним нормативно-правовим актом, однак додає впевненості в тому, що поставку буде здійснено.
Саме такими є реалії закупівлі озброєння та боєприпасів з Балканських країн, на фоні яких відбувалось укладення контракту з "Львівським арсеналом".
Ці відомості підтверджуються наявними в нашому розпорядженні інформацією та матеріалами. Так, попри значну кількість озброєння та боєприпасів, що походять з Балканських країн, у Міністерстві оборони немає експортних ліцензій, виданих цими країнами. За два роки було укладено лише один прямий контракт із компанією, зареєстрованою у цих країнах. Однак, продукція із цих країн весь час з моменту вторгнення вносить суттєвий вклад у забезпечення обороноздатності нашої держави.
Підписання контракту між Міністерством оборони та "Львівським арсеналом"
Після усіх перевірок директор "Львівського арсеналу" Юрій Збітнєв 26 вересня 2022 року надіслав до Міноборони України комерційну пропозицію про закупівлю 100 тис. мінометних пострілів. Робоча група МОУ розглянула й затвердила її 7 жовтня 2022 року.
За кілька днів, 11 жовтня 2022 року, на підставі рішення робочої групи Олександр Лієв, як представник Міноборони, та Юрій Збітнєв, як директор ТОВ "Львівський арсенал", уклали контракт з відкладальними умовами. Зауважимо, до складу робочої групи входили різні посадові особи, а згодом – і спеціальний Центр управління забезпечення озброєнням та військовою технікою, очолюваний профільним заступником Міністра оборони, до складу якого також входять керівники профільних структурних підрозділів МО та Генштабу.
Так от, згаданий контракт був підписаний без фінансових зобов’язань – тобто він не передбачав перерахунку коштів. Натомість він передбачав, що повинна бути підписана додаткова угода про виділення коштів на закупівлю боєприпасів. А цей документ міг бути підписаний тільки після того, як "Львівський арсенал" надасть ліцензію на експорт озброєння від словацької компанії SEVOTECH. Адже саме словацька компанія повинна була доставити мінометні постріли безпосередньо в Україну.
У контракті серед іншого вказано, що:
· зміна вартості боєприпасів не допускається, якщо контракт оплачено повністю;
· "Львівський арсенал" отримує 3% від вартості контракту за агентські послуги;
· за рішення МОУ розрахунки за товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97% від орієнтовної вартості товарів;
· за порушення термінів поставки "Львівський арсенал" сплачує пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставлених товарів за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з нього додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми. За відмову від поставки з "Львівського арсеналу" стягується штраф у розмірі 7% вартості товарів, а також він повертає МОУ передплату;
· контракт набирає чинності з моменту укладання додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов’язань і діє до 31 грудня 2023 року.
Загальна вартість контракту складала 1 381 923 400 гривень. Договір за підписами Збітнєва та Лієва завізували вісім керівників різних профільних відділів Міноборони, які не мали застережень до документа.
Підписання контракту між "Львівським арсеналом" та Міноборони дозволило компанії-контрагенту SEVOTECH отримати 2 листопада 2022 року у Словаччині експортну ліцензію на імпорт в Україну 100 тисяч боєприпасів.
Після того, як Міноборони отримало необхідний пакет документів від "Львівського арсеналу", в тому числі експортну ліцензію, і провело необхідні перевірки, 10 листопада 2022 року Лієв та Збітнєв підписали додаткову угоду про фінансові зобов’язання.
Варто зазначити, що рішення про попередню оплату приймає міністр оборони або його заступник. Готує проєкт Департамент військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки МОУ. Також воно проходить перевірку і затвердження Департаментом юридичного забезпечення МО, Департаментом фінансів та Директоратом економічного аналізу і планування. Розпорядником коштів при цьому є Департамент фінансів.
За словами одного із підозрюваних по справі - який на той час був начальником управління військово-технічного співробітництва МОУ, який візував контракт та додаткову угоду, Тоомаса Нахкура, питання оплати досить сильно зарегульоване і вона не може відбуватися лише за рішенням одного чиновника.
"В межах своїх повноважень на той момент, я погодив проєкт державного контракту, як і ще 12 інших працівників Департаменту. Важлива деталь - цей проєкт договору містив у собі запобіжники. А саме: контракт мав укладатися лише при наявності звіту військового аташе про проведення технічної інспекції; попередня оплата здійснювалася лише після представлення експортної ліцензії від постачальника. На таких умовах працювали всі постачальники озброєння для МОУ. У випадку з "Львівським арсеналом" попередня оплата здійснювалася після надання експортної ліцензії від компанії SEVOTECH", - розповів УНН Нахкур.
За додатковою угодою, у 2022 році Міноборони мало перерахувати "Львівському арсеналу" передплату у сумі 1 340 465 698 гривень. В додатковій угоді, як і у самому контракті, було наголошено, що зміна вартості не допускається, якщо товари оплачено. У разі відмови від поставки "Львівський арсенал" протягом п’яти банківських днів повинен повернути Міноборони отриману передплату.
Згідно угоди, перша партія мінометних пострілів калібру 120 мм (9 тис. штук) мала бути поставлена 20 грудня 2022 року, а калібру 82 (18 тис. штук) – 5 січня 2023 року.
Друга партія 120-мм (10 тис. штук) - 5.01.2023, а 82-мм (20 тис. штук) - 20 січня 2023 року.
Третя партія 120-мм (10 тис. штук) - 20.01.2023, а 82-мм (22 тис штук) - 5 лютого 2023 року.
Четверта партія включала поставку лише мінометних пострілів 120-мм калібру (11 тис. штук) - 20 лютого 2023 року.
Міноборони надсилає гроші за боєприпаси
Після підписання додаткової угоди, Міноборони через тиждень, 17 листопада 2022 року, перерахувало 97% передплати (1 340 465 698 гривень) на рахунок ТОВ "Львівський арсенал" в "Укргазбанку".
У той же день, 17 листопада 2022 року, "Львівський арсенал" перерахував 1 337 465 596 гривень на інший свій рахунок в "Акордбанку". Компанія купила на них 3 659 970 доларів та 9 150 000 євро.
Попри вимоги контракту між "Львівським арсеналом" та SEVOTECH про передплату у розмірі 35%, Збітнєв вирішив перерахувати словацькій компанії кошти двома траншами - спочатку 10%, а пізніше ще 20%.
У розмові з журналістами ТСН Збітнєв зазначив, що не хотів перераховувати кошти словацькій компанії, яка нібито вимагала від нього 100% передплату. "І якби я перерахував 100 відсотків, то 36 мільйонів доларів пішли б за кордон", — зазначив він.
Водночас, за словами Збітнєва, "Львівський арсенал" йшов на всі умови співвласника SEVOTECH Олексія Хорошаєва в рамках цієї передплати. "Хочеш, щоб ми платили за транспорт, — давай. Хочеш, щоб була така страховка, давай. Хочеш так — давай так. Хорошаєву треба привезти ці міни або повернути кошти. Якщо він не привезе міни чи не поверне кошти, він сяде в тюрьму. Все", - зазначив Збітнєв.
Співвласник SEVOTECH Олексій Хорошаєв у спілкуванні з журналістами розповів, що проблеми із контрактом виникли через те, що Збітнєв вчасно не перерахував законтрактовану передплату.
"SEVOTECH мала сплатити виробнику 50% авансового платежу ще у вересні 2022 року. Відповідно між SEVOTECH та "Львівським арсеналом" була домовленість про перерахування одним траншем не менше 35% авансового платежу, яку, як ми побачимо, згодом українська сторона чомусь порушила", - зазначив Хорошаєв в інтервʼю Comments.ua.
Тобто, за його словами, перерахованих Збітнєвим 30% було недостатньо. При цьому Хорошаєв стверджує, що отримані кошти його компанія відразу перерахувала іншому контрагенту, який мав контракт із заводом-виробником Elmech.
Куди пішли гроші Міноборони за кордоном?
Достовірної інформації з цього приводу немає. Однак, 24 січня 2024 року було опубліковано другу частину журналістського розслідування під назвою "Київ — Прага — Москва: українські гроші НА ЗБРОЮ пішли в компанію зі звʼязками в рф".
Журналісти-розслідувачі встановили, що частина коштів Міноборони, які "Львівський Арсенал" перевів на рахунки SEVOTECH, було використано компаніями-нерезидентами, зокрема WDG proment, задіяними у постачанні мін для Міноборони, для придбання заводу з виробництва боєприпасів у Боснії та Герцеговині. Такі дії прямо суперечили контракту, укладеному "Львівським Арсеналом" з Міноборони.
Цей аспект розслідування журналісти прокоментували так: "Можна подумати, що Хорошаєв буде щонайменше незадоволений (власником компанії в Хорватії WDG proment Матіасом – ред.) Зубаком як партнером. Як так? Він (Хорошаєв – ред.) перерахував хорватам українські гроші за міни, натомість мін немає, а хорвати купують якісь напіврозвалини заводу в Боснії та Герцеговині. Але ні, я дуже хотів поговорити із Зубаком особисто. Та коли я написав йому у Whatsapp і запропонував інтерв'ю, замість Зубака мені перетелефонував той таки Хорошаєв".
При цьому, в ході цієї розмови з журналістами Хорошаєв сказав: "Зубак – це я. Вважайте, що це я його (завод – ред.) придбав. Можете зі мною поспілкуватися. Моє прізвище Хорошаєв".
Відтак, Хорошаєв підтвердив купівлю заводу за частину коштів Міноборони та взявся вести комунікацію від імені особи, яка здійснила вказане придбання. Такими діями він частково підтвердив власну причетність до вказаного придбання.
Реакція Міноборони на затримки з поставкою товару
Коли не була поставлена перша частина першої партії боєприпасів (за контрактом це мало відбутися 20 грудня 2022 року), Олександр Лієв почав надсилати "Львівському арсеналу" претензії й вимагати сплатити штраф за протермінування і поставити боєприпаси, інакше він погрожував судом. Зокрема, першу таку претензію він надіслав 29 грудня 2022 року.
Загалом МОУ направило "Львівському арсеналу" пʼять претензії, проте компанія на них не відреагувала і кошти не повернула. Три з них надіслав Лієв, ще дві направило Міноборони вже після його звільнення, яке відбулося 1 лютого 2023 року.
Також Міноборони вимагало від Збітнєва надати чіткий графік поставок боєприпасів.
Після звільнення Лієва, контракт з "Львівським арсеналом" супроводжував т.в.о. директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки МОУ Тоомас Нахкур, який пізніше також отримав підозру по справі про непостачання 100 тис. мінометних пострілів.
Він 7 березня 2023 року звернувся з проханням до Північного територіального юридичного управління МОУ підготувати позов проти "Львівського арсеналу". У листі, він, зокрема, зазначив, що у відповідях "Львівського арсеналу" на претензії Міноборони компанія вказала, що невиконання зобов’язань з поставки боєприпасів сталося з причин, що залежали виключно від SEVOTECH та за обставин, які не залежали, та на які "Львівський арсенал" не мав впливу. У зв’язку з цим Міністерство оборони звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до "Львівського арсеналу" про стягнення попередньої оплати, неустойки за контрактом №403/1/22/317. Справі було присвоєно №910/4215/23.
Після цього, Тоомас Нахкур подав заяву до Національної поліції про шахрайське заволодіння представниками "Львівського арсеналу" грошовими коштами МОУ в сумі 1,34 млрд гривень, отриманими як оплату за контрактом. 11 травня 2023 року правоохоронці за його заявою зареєстрували кримінальне провадження № 12023000000000842. Проте, за словами Нахкура, справа, відкрита за його заявою, не розслідується.
Водночас, 20 квітня 2023 року, поліція Чернівецької області зареєструвала інше кримінальне провадження щодо непостачання 100 тис. мін. за № № 42023000000000674. Згодом стало відомо, що в рамках вказаного кримінального провадження директор "Львівського арсеналу" Юрій Збітнєв став агентом правоохоронців і дав згоду на конфіденційне співробітництво.
У рамках цієї справи, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року у справі № 757/21663/23-к за клопотання слідчих Національної поліції на рахунках ТОВ "Львівський арсенал" були арештовані 818 млн гривень. Це частина передоплати, яку надіслало Міноборони за контракт на постачання боєприпасів.
Паралельно також йшов судовий процес за позовом Міністерства оборони до "Львівського арсеналу". 26 вересня 2023 року Господарський суд міста Києва у справі №910/4215/23 задовольнив позов Міноборони у повному обсязі та вирішив стягнути з ТОВ "Львівський арсенал" всю суму коштів, сплачених за контрактом у розмірі 1,34 млрд гривень, а також додатково ще 187 млн гривень пені та штрафних санкцій. Це рішення 24 січня 2024 року підтримав Північний апеляційний господарський суд й таким чином воно набрало законної сили.
У такий спосіб суди підтвердили дієвість договору, укладеного між Міністерством оборони та "Львівським Арсеналом", а також засвідчили, що справа щодо непостачання мінометних пострілів носить в першу чергу господарський, а не кримінально-правовий характер.
"Львівський Арсенал" є діючим підприємством і наступним кроком буде стягнення коштів присуджених за рішенням суду.
Правоохоронні органи ідентифікують підозрюваних по справі
В кінці січня справа про невиконання контракту між Міністерством оборони та "Львівським арсеналом" набрала нових обертів. 27 січня 2024 року затримали колишнього чиновника МО Олександра Лієва.
У цей же день Служба безпеки України повідомила, що розкрила схему розкрадання державних коштів і встановили всіх осіб, причетних до оборудки. За матеріалами СБУ, п’ятьом фігурантам кримінального провадження повідомлено про підозру.
Слідчі вважають, що фігуранти створили злочинну групу для заволодіння майже 1,4 млрд гривень Міноборони. Для цього вони нібито розподілили між собою ролі: керували злочинною групою Олександр Лієв та співвласник SEVOTECH Олексій Хорошаєв. Також в групу входили директор "Львівського арсеналу" Юрій Збітнєв та його заступник Володимир Сахненко, а також ще один чиновник Міноборони Тоомас Нахкур.
За версією слідства, саме Сахненко нібито мав схилити чиновників Міноборони до заключення контракту з "Львівським арсеналом", а Збітнєв підписати документи. Слідство стверджує, що фігуранти справи з самого початку не збиралися виконувати контракт, а натомість переслідували мету заволодіти коштами Мінстерства оборони.
Того ж дня прокурор звернувся з клопотанням про обрання щодо Олександра Лієва запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою з альтернативою застави в розмірі близько 268 млн грн.
29 січня 2024 року Вищий Антикорупційний Суд, який розглядав вказане клопотання, повністю відмовив у його задоволенні. Слідчий суддя зазначив, що "якість (вагомість) наявної доказової бази не виправдовує застосування жодних додаткових обмежень (обтяжень) для підозрюваного Лієва О.С". Він також додав, що в матеріалах справи відсутні докази існування організованої групи, а також того, що її учасники начебто не мали на меті здійснити реальне постачання мінометних пострілів.
12 лютого 2024 року Апеляційна палата ВАКС скасувала рішення слідчого судді відправила Лієва під варту на два місяці з можливістю внесення 50 млн гривень застави. Його запобіжний захід став найжорсткішим серед усіх фігурантів справи. Зокрема, Збітнєва, який мав забезпечити поставку в Україну 100 тис. мінометних пострілів, суд відправив під нічний домашній арешт. Олексій Хорошаєв - співвласник словацької компанії SEVOTECH, яка мала організувати доставку боєприпасів на замовлення "Львівського арсеналу", наразі відсиджується за кордоном.
Лієв так і не зміг внести заставу та станом на сьогодні перебуває під вартою. Інші підозрювані наразі на свободі.
Раніше, 2 лютого 2024 року Лієв за власною ініціативою пройшов тестування на поліграфі і відповів на питання по фабулі підозри. Згідно з результатами тестування, він не був знайомий з іншими підозрюваними по справі, не отримував неправомірної вигоди від контракту з "Львівським арсеналом", а також на момент підписання контракту не мав інформації про те, що контракт не буде виконано.
У коментарі УНН Лієв також зазначив, що не знав нікого з фігурантів, окрім Нахкура, з яким разом працював в МОУ. Він не спілкувався з ними ні до підписання контракту, а ні під час його дії.
"Фабула справи чітко містила, про організоване злочинне угрупування, яке складалося з Лієва, Збітнєва і Хорошаєва. Важко зробити організоване злочинне угрупування, якщо ти цих людей ніколи не знав… Взагалі під час моєї роботи в МО я з цими людьми ніколи не стикався, не розмовляв по телефону, не розмовляв зі своїми знайомими про них і це підтвердив поліграф, що я говорю правду", - сказав Лієв.
Офіс Генерального прокурора передав справу щодо підписання контракту з "Львівським арсеналом" до НАБУ 5 лютого 2024 року. Будемо слідкувати, як далі буде розвиватися ця історія.
Висновки
У підсумку можна зазначити, що Україна в особі Міністерства оборони налагодила своєрідний механізм постачання озброєння та боєприпасів з Балканських країн. Цей механізм загалом працював по великій кількості контрактів, однак не спрацював по одному з контрактів - з "Львівським арсеналом".
Зараз справа щодо непостачання мінометних пострілів в Україну виглядає як звичайне шахрайство з боку недобросовісних постачальників та як ймовірна недбалість з боку "Львівського арсеналу" під час їх вибору. Однак, прокурори вважають, що іноземні постачальники робили це не самостійно, а за попередньою змовою з керівниками "Львівського арсеналу" та чиновниками Міністерства оборони. Проте, з документів, які є в нашому розпорядженні, незрозуміло на чому ґрунтується така позиція обвинувачення. Навпаки, видається, що чиновники діяли у спосіб, який добре зарекомендував себе до того і був єдиноможливим для постачання боєприпасів із Балканських країн.
Безперечно, що суспільство має право знати, чому не поставлено такі необхідні армії боєприпаси, а держава повинна надати пояснення з цього приводу. Проте, зважаючи на постійні скандали з закупівлями у Міноборони та суспільний запит на покарання винуватців підштовхують до думки, що найлегшим способом для того, щоб вийти із ситуації, буде знайти винуватих з числа чиновників. Адже така відповідь з легкістю буде прийнята суспільством.
Однак, з не меншою гостротою постає інше питання. Торгівля озброєнням та боєприпасами є таким же видом комерційної діяльності, як і торгівля іншими товарами. Хоча ця сфера більш регульована державою, проте досить не передбачувана та має величезні ризики для того, хто хоче придбати озброєння. У будь-якій комерційній діяльності бувають невдалі угоди. Тож, чи слід за кожною невдалою угодою Міністерства оборони шукати винних лише серед чиновників, арештовувати їх майно та запроторювати за ґрати? За таких умов кожен наступний чиновник вкрай неохоче укладатиме угоди.
На цьому наголосив і слідчий суддя ВАКС, який у рішенні щодо відмови в обранні запобіжного заходу одному із підозрюваних у справі, вказав: "в той же час, на мою думку, правоохоронний орган не може обґрунтовувати клопотання на підставі створеного інформаційного "шуму" в ЗМІ про обставини певної справи,… переслідування службових осіб Міністерства оборони України не може ґрунтуватися лише на фактах підписання особою певного договору і застосування найсуворішого запобіжного заходу, як і будь-якого іншого повинно бути виправданим, інакше острах можливого кримінального переслідування при підписанні інших військових контрактів буде превалювати перед об’єктивною потребою, з урахуванням звичайних підприємницьких ризиків, в насиченні нашого війська засобами уражень, що беззаперечно вплине на загальну обороноздатність держави".
Правду у цій справі зможе встановити суд, якщо справа звісно туди дійде.
Наразі ж у цій історії виникає декілька логічних запитань: чому саме у цій справі напрацьований Міністерством оборони механізм закупівлі не спрацював? Чому "Львівський Арсенал", отримуючи за свою роботу комісію в розмірі близько 40 млн. гривень уклав контракт із постачальниками, які в подальшому не поставили товар і недобросовісно розпорядились отриманими державними коштами? Чому не було повернуто кошти, як того вимагав МОУ, після того, як пройшли строки поставки товарів? Чому з відома Хорошаєва частину коштів було використано для придбання заводу в Боснії та Герцеговині? А також чому у зв’язку з цим відповідального за доставку боєприпасів Хорошаєва навіть не намагаються притягнути до відповідальності?
УНН запросив на інтервʼю всіх фігурантів справи, щоб почути їхні версії.
