Сьогодні українській бізнес балансує між потребами, що викликані воєнним часом та необхідністю працювати та генерувати прибуток. Чи чує влада українських підприємців? Чи розуміє їхні потреби? Та як бізнес долає виклики сьогодення - про це УНН поговорив з віцепрезидентом Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
- Гостро стоїть питання наслідків мобілізації для різних галузей економіки. Багато хто заявляє про критичну ситуацію. Де ви бачите найбільші проблеми, у яких галузях?
Брак робочої сили на сьогодні становить близько 2 млн 100 тисяч працівників. Здебільшого це робітники – нижча і середня ланки. Це вже критично для таких галузей, як будівництво, сільське господарство та логістика. Що стосується логістики, то це дає коефект щодо перевезення зернових культур до портів, що впливає на експорт. Тобто транспорт є, а водіїв немає, тому що це категорія де найбільше забирають людей.
У будівництві взагалі катастрофа, і є необхідність говорити про залучення робітників з інших країн, таких як Китай, Молдова, можливо, Індія і Туреччина. Але є дві проблеми. Ми не можемо залучити працівників з Узбекистану, із країн колишнього СРСР, які є недружніми до України. Служба безпеки України і прикордонний контроль не пропускають таких робітників. Але з ними хоч якось можливо спілкуватися без перекладача. Китайці, індуси, бангладешці й інші – основна проблема – це мовний бар'єр. Вони дешевші, але проблематика в тому, що важко в спілкуванні. А на будівництві це і креслення, це проєкти, які потрібно читати з професійної точки зору.
- Питання процедури бронювання постійно на слуху, постійно обговорюється зміна підходів та нюансів процедури. Були зміни за останній час? І чи задоволені цими змінами роботодавці?
Зміни відбуваються постійно, до постанови №76 ("Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час" - ред.) постійно вносять зміни. Це різні зміни по галузях економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – зараз дали можливість бронювати 100% персоналу, при цьому не вказуючи кількість працівників. Це зроблено для оперативного виконання державного оборонного замовлення.
По інших галузях постійно є обмеження щодо кількості, тобто ти маєш вказувати кількість працівників, яку ти хочеш забронювати. Але зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. Та все робиться для того, щоб скоротити люфт для бізнесу в бронюванні. Але коли йде дискусія між бізнесом і владою в цьому питанні, то тут аргументів у бізнесу дуже мало, адже йдеться про потенційну можливість обвалу фронту через брак солдатів. І коли ми чуємо від Генерального штабу, від військових ці аргументи, то нам взагалі дуже важко ставити на шальки терезів війну і бізнес. Бізнесу не буде, якщо ми не захистимо країну.
З перших днів повномасштабної війни - уже 4 роки - ми проводимо наради між бізнес-асоціаціями і військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони дають нам цифри щодо нестачі резервів, необхідне поповнення резервів щомісячно, величезні втрати. І коли нам це пояснюють, і ти сидиш і слухаєш, то в тебе майже немає аргументів. Хоча бізнес відстоює свої інтереси. Але загалом ситуація з бронюванням залежить від того, яка ситуація на фронті, і знає її Генштаб, а не ми, цивільні, які просто говорять, як нам зручно.
- Але все ж якісь пропозиції від бізнесу враховуються?
Звичайно, враховуються. Ви знаєте, приємно працювати з Міністерством економіки, з іншими органами державної влади, коли вони оцю тонку річ відчувають і дають можливість людям забронювати працівників для того, щоб бізнес працював, і працював особливо на оборону.
- Як вирішується проблема нестачі кадрів? Залучення жінок до типових чоловічих професій, перепрофілювання, навчання, оптимізація процесів…
Бізнесу доводиться рятуватися самостійно. Тому, звісно, жінки залучаються, перепрофільовуються, зокрема в логістиці. Але є ті сфери, де жінці важко працювати, наприклад, на будівельній техніці. Але жінок залучається більше, є компанії, які відкривають школи, де навчають жінок під себе, наприклад Volvo, є компанія в Немішаєві, яка готує для роботи в аграрній сфері. Ці процеси ідуть, і вони не будуть зупинятись, а відсоток перепрофілювання жінок на ці професії кожен рік збільшується, як мінімум, на 20%. І цей ринок працює. Це перше.
Друге - це залучення іноземних працівників. Відбувається воно різними шляхами, як законним шляхом, коли компанії отримують офіційні дозволи, сплачують податки за цих працівників, так і якимись іншими шляхами. Але ці процеси також ідуть. Уже багато китайських робітників працюють у Львівській області, і ми такі факти знаємо. Вони працюють і далі будуть заїжджати.
Третє - перепрофілювання. Це процес нешвидкий, але професійно-технічні заклади почали все активніше працювати з компаніями, які фінансують і замовляють категорії працівників під свої потреби.
Четверте - залучаються працівники до 25 років та після 60 років.
А загалом, давайте говорити відверто, бізнес буде використовувати всі можливості, увесь наявний потенціал і ресурс для збереження виробничого потенціалу. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а подекуди й тих, хто пішов у СЗЧ. Потрібні працівники, і кожен бізнес у своїй галузі щоденно займається вирішенням цього питання. Це одне з головних питань. Тобто, якщо опитати бізнес і запитати, з якими проблемами ми стикаємося в своїй діяльності, то на першому місці це відсутність робочої сили, а на другому місці - тиск правоохоронних органів.
- Чи можемо ми говорити, що цей тиск є системним?
Давайте почнемо з того, що Україна - постсоціалістична країна, і вона успадкувала всі ті негативні явища і структури, які працювали і працюють надалі. Це система, яку потрібно змінити, і це явище має системний характер.
Окрім того, в Україні менталітет і психологія людей, у тому числі бізнесу, на жаль, полягає в тому, що вважається – "гроші люблять тишу". Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж виносити все на загал. Це пов'язано з менталітетом і з нормативною правовою базою, яка не дає можливості в тому числі і працювати "в білу". Звичайно, якби ми працювали всі "в білу" і платили податки, то це краще, ніж десь знаходити варіанти економії.
Питання ж не в тому, що хтось хоче заробити надприбутки – питання просто у виживанні. Український бізнес конкурує з іноземними компаніями, які мають доступ до дешевого фінансового ресурсу, а ми на сьогодні маємо більше ніж 20% кредитної ставки в гривні, яка взагалі практично не дає можливості розвиватися, практично не дає можливості працювати по собівартості. Плюс у нас дорога робоча сила. Плюс ми розуміємо, що за всіх працівників потрібно платити податки мінімальні для того, щоб їх забронювати. Ці всі навантаження чинять величезний тиск на бізнес. І тому, якщо бізнес іде на якісь порушення, то це не для того, щоб заробити якісь надприбутки. І ми говоримо про бізнес, який працює – це не про схеми, це не про якісь ухилення від податків. Ми говоримо про те, що 80-90% бізнесу – це бізнес, який виробляє, генерує додану вартість. Плюс ми знаємо ситуацію в енергетиці. Ми зараз працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і мати якийсь прибуток або якусь низьку собівартість. Це все збільшує твою собівартість, і ти мусиш якось виживати.
Тому тут можна сказати, що є якийсь консенсус між бізнесом і владою, де знаходиться "золота сторона" щодо сплати податків і розумним управлінням своїми фінансовими потоками.
- А хто найчастіше стає об’єктом тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Немає такої інформації. Але великий бізнес має у своєму арсеналі власну службу безпеки, він комунікує з органами державної влади, і знаходить консенсус у межах чинного законодавства, я підкреслюю, у межах чинного законодавства, для того, щоб бізнес функціонував і було сплачено податки в межах того навантаження, яке там є. А от малому, середньому бізнесу гірше, тому що він не може собі дозволити таке лобіювання і захист своїх інтересів, як великий бізнес.
Те, що стосується тиску, це така історія розмита. Але буде завжди конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією, Бюро економічної безпеки, тому що бізнес не хоче платити, а органи хочуть збирати максимальну кількість зборів і податків для того, щоб наповнити бюджет.
- Але ж середній та малий бізнес можуть вибудовувати діалог з органами влади, у тому числі і з правоохоронними, через асоціації. Наскільки зараз цей діалог відбувається, чи є позитивні приклади?
Коли почалася каденція Руслана Андрійовича Кравченка на посаді Генерального прокурора, то почалися на системній основі зустрічі в межах Української ради бізнесу і галузевих асоціацій. Сюди входять практично всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії й інші. І діалог бізнесу з Офісом Генерального прокурора існує на системній основі. Практично кожен місяць Генеральний прокурор і його заступники відповідають на всі запитання і розбираються безпосередньо по кейсах. Бізнес на зустрічі говорить про якийсь кейс - цей кейс одразу береться на контроль і вивчається. Якщо там є правопорушення, то по ньому працюють, а якщо ні, то закривається кримінальне провадження. Навіть, якщо досудове розслідування веде Нацпол, чи СБУ, чи інші органи досудового розслідування.
Тішить, те, що вони принаймні намагаються щось робити для того, щоб білий бізнес бачив і розумів, що ведеться робота.
- А можете говорити про конкретні кейси?
З мого боку це буде некоректно. Я можу однозначно сказати, що ведеться активна робота по боротьбі, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів, нелегальним продажем смартфонів.
- А яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо бізнесу, особливо після зміни керівництва?
Взагалі, взаємодія покращилася, вони стали більш відкритими, коли прийшов новий керівник, пан Цивінський. Він почав зустрічатися з бізнесом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це вже позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І здебільшого це стосується регіональних підрозділів і переатестації співробітників. А це тривалий та економічно затратний процес. Тому відверто, ми зараз як бізнес дуже з пересторогою дивимося, як воно буде працювати і за яким підходом те, що вони декларують, як воно буде відбуватися.
Найголовніше ж - це не зробити так, щоб бізнес наказати і він закрився. Найголовніше - це превентивні заходи і ефективність сплати податків, боротьба з тінню. Функції БЕБ – це робота з тим же ухиленням від сплати податків, підакцизні товари, зернові та багато іншого. Ми розуміємо, що з тими бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи будуть змінюватися. А ми зі свого боку будемо аналізувати та давати свою інформацію, аналітику.
- А чи надавав бізнес якісь свої рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо зупинки тиску з боку правоохоронних органів?
Звичайно, і надавав, і надає, і буде надавати. Ми зустрічаємося із різними партіями, фракціями Верховної Ради для того, щоб донести ці зміни.
- Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи "СтопТиск"? Чи відомо вам про звернення представників бізнесу через цю платформу?
Кравченко презентував цю платформу ("СтопТиск" - ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми розцінюємо її як дуже позитивний крок щодо взаємодії з бізнесом. Є кейси, коли люди звертаються, - воно працює, і Генеральна прокуратура реагує на публічні кейси і на цю платформу. Це дуже позитивна історія.
- Багато скарг з боку бізнесу на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зміни у цій сфері?
Змінюється команда, змінюється стиль спілкування з бізнесом, відкритість, проводяться зустрічі, йде системне спілкування з бізнесом, вирішуються проблемні кейси. Але є проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не дотягують за своїм рівнем відкритості до центрального апарату. Багато над чим ще треба працювати.
- Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, як ви оцінюєте, вона є достатньо в умовах війни?
Знаєте, навіть саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища, спеціалізовані приміщення для цього спілкування, це вже є позитивно. Звичайний бізнес буде говорити, що недостатньо. Але якщо порівнювати тенденції за довоєнний час і зараз – цього спілкування стає більше.
І воно як наслідком призводить до того, що бізнес залишається в Україні, працює і якось розвивається. Тому і влада розуміє, що той, хто залишається тут, його потрібно оберігати. Але це має бути білий бізнес, який платить податки. Тому що дійсно дуже багато ухилень, схем.
І є таке питання, як запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке під час останнього свого візиту поставила голова Міжнародного валютного фонду як умову виділення коштів. Це показує, що багато проблем: дроблення платежів, оптимізація найманих працівників і тому подібне. Тому ми мали зустріч з Міністерством фінансів для того, щоб знайти спільну мову навіть щодо мінімального бар'єру оподаткування - не мільйон гривень, а хоча б хочемо 2.