Безбар’єрність в умовах війни: що змінилося і чому інклюзія досі не працює на повну
Київ • УНН
Війна загострила потребу в адаптації інфраструктури для людей з інвалідністю, кількість яких зростає. Без контролю та інвестицій безбар’єрність залишиться на папері.
Попри ухвалену ще у 2021 році Стратегію безбар’єрності та оновлені державні будівельні норми, інклюзивність в Україні залишається більше декларацією, ніж реальністю. Війна лише загострила потребу в оновленні підходів до адаптації інфраструктури, транспорту, житла й ринку праці для людей з інвалідністю, кількість яких стрімко зростає. Та без дієвого контролю, соціальних інвестицій і відповідальності за виконання норм, безбар’єрність може так і залишитися на папері. Про це в коментарі УНН розповіла нардеп, голова комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування Олена Шуляк.
Чи були внесені зміни до існуючих стандартів та нормативів щодо безбар’єрності у зв'язку з війною? Чи існують спеціальні програми для адаптації житлових будинків під потреби осіб з інвалідністю?
"Ще у 2021 році в Україні затвердили Стратегію безбарʼєрності, яка є досить прогресивною, але, на жаль, до її повної реалізації поки що далеко. Зокрема, за деякими пунктами слід удосконалити нормативно-правову базу. Крім цього, безліч аспектів, які стосуються забезпечення інклюзивності, слід привести у відповідність до міжнародних стандартів. Саме це і надасть можливість реально оцінити, чи реалізується Стратегія безбарʼєрності на практиці, чи лишається на словах і папері. Бо по факту: ми створили нормативну базу, але без відповідальності за її дотримання - це лише папір. Суспільство змінилось, а система інклюзії - ще ні. Потрібно 3 речі: жорсткий контроль, місцева відповідальність, соціальні інвестиції", - сказала Шуляк.
"Київ Цифровий" запустив мапу доступності об'єктів26.02.25, 17:19 • 35720 переглядiв
За її словами, станом на сьогодні будь-яке нове будівництво в країні має відбуватись за принципами безбар’єрності. Наразі вже діють нові державні будівельні норми (ДБН), які передбачають підвищені вимоги до інклюзивності. Ними зобов’язані керуватися підрядники під час проєктування, будівництва і відновлення пошкоджених об’єктів. Однак недотримання цих норм наразі - непоодинокі кейси.
"Ви можете зайти у громадський транспорт і оцінити, як на практиці все змінилося. Чи не змінилося. Так само і, зокрема у будівництві. Досить непогану законодавчу базу у цій галузі ми створили, коли розробили зазначені ДБН, але практично вони дотримуються далеко не завжди, і це велика проблема. Безбар’єрність - має стати частиною національної безпеки після війни. На жаль, порушення саме цих ДБН - наразі одне з найпоширеніших порушень експертних організацій, які перевіряють проєкту документацію на обʼєкт. І коли ми запитуємо у них, чому така проєктна документація пройшла їх експертизу, у відповідь чуємо, що, наприклад, цій конкретній школі, або установі, або навіть житловому будинку, це просто непотрібно. Щодо школи мені нещодавно відповіли, що необхідні для інклюзивності заходи для неї не необхідні. Тобто, що в цій школі не будуть навчатися діти з інвалістю. Власне, це і є головною проблемою - далеко не всі мешканці, подекуди і представники установ перевірки, розуміють масштаби проблеми. Тобто фактично не мають уяви і щодо нинішньої кількості людей з інвалідністю і тою, якою вона буде після війни", - додає Шуляк.
Вона наголосила, що можна констатувати, що на законодавчому рівні для безбарʼєрності і забезпечення інклюзивності зроблено вже немало, але водночас потрібно зрозуміти, як саме все це реалізувати технічно, тобто на інфраструктурному рівні.
Слід мати точне розуміння, як вирішувати цю проблему, в які терміни це потрібно зробити, за які гроші і хто за це буде відповідати. Без цього омріяна безбарʼєрність може залишитися на рівні слів і на папері.
Чи враховуються потреби людей з інвалідністю при плануванні нових громадських просторів та реконструкції існуючих?
Нардеп зазначила, що міста без бар’єрів - це міста, де хочеться залишитись, а згадані вище ДБН, які стосуються не тільки житлового і інфраструктурного будівництва, а будь-якого нового будівництва в Україні покликані враховувати потреби людей з інвалідністю і загалом потреби інклюзивного дизайну.
"Модернізація наявних просторів також відбувається, але, звісно, не так швидко як хотілося б і як цього вимагають сучасні українські реалії. Йдеться про використання та дотримання принципів універсального дизайну у сфері послуг, щоб інформація, яка в ній надається була зрозумілою всім. Наприклад, вже існують стандарти простої мови та легкого читання, а також запроваджуються механізми стимулювання перекладу українською жестовою мовою, субтитрування, аудіокоментування тощо. Також додам, що вже триває розробка підходів щодо доступності просторів загального користування всіх форм господарювання, де надаються послуги громадянам і саме ними зможе керуватись бізнес для створення інклюзивного простору. Це будуть конкретні рекомендацій щодо закладів громадського харчування, торговельних об’єктів, інших громадських місць", - зазначила нардеп.
Як забезпечується інклюзивність у сфері роботи для осіб з інвалідністю в умовах воєнного стану?
"Почну зі статистики. Згідно з даними останніх досліджень, серед усіх українців, що мають інвалідність, працевлаштовані у середньому 20% і цей показник катастрофічний, оскільки через війну кількість таких людей в Україні стрімко зростає. До прикладу, в європейських країнах від складає до 50%. Водночас, позитивним є поступове зростання кількості бізнесів, які розглядають як кандидатів на ту чи іншу вакансію саме людей з інвалідністю. Більше того, вже є обнадійливі кейси, коли роботодавець у своїй вакансії пропонує кандидатам з інвалідністю дещо вищу ставку у порівнянні з тою, що пропонується людям без неї. Цифра може становити до плюс 20-30%. Але це поки, на жаль, нетипова практика", - наголошує Шуляк.
Вона розповіла, що найпоширенішою перешкодою для працевлаштування українців з інвалідністю є упередження, вони не можуть ефективно виконувати свою роботу, що призводить до кадрової дискримінації, хоча в реальності це твердження помилкове.
Наразі роботодавці декларують, що не стикаються з проблемами при працевлаштуванні осіб з інвалідністю. Однак як свідчать результати дослідження ЕВА, близько 40% пошукачів з інвалідністю зазначають, що стикалися з дискримінацією через наявність інвалідності, майже 60% – через стереотипи й упередження з боку роботодавців. На превеликий жаль, недотримання стандартів безбарʼєрності і інклюзивності призводить до того, що публічна інфраструктура загалом не адаптована під потреби людей з інвалідністю. Робочі місця, на жаль, не є винятком у цьому плані
Чи є плани щодо створення або вдосконалення системи моніторингу та оцінки ефективності заходів з безбар'єрності та інклюзивності в містах України, в тому числі Києві?
Шуляк зазначає, що на сьогодні вже працює і сама система моніторингу, і його результати для кожної області презентують на Радах безбарʼєрності, які створені в територіальних громадах для того, щоб опікуватись питаннями реалізації принципів інклюзивності.
Засідання Рад безбарʼєрності проходять по всій Україні, а не тільки в Києві. Зокрема, у Тернополі, Черкасах, Одесі, на Волині, але презентовані на них результати моніторингу ступеня безбар’єрності об’єктів соціальної інфраструктури ще далекі від тих, які можна вважати повністю прийнятними, тобто, таких, які будуть характеризувати Україну як інклюзивну і безбарʼєрну країну, попри те, що самі громадяни вважають інклюзивність новою цінністю суспільства.
Птах з протезом замість крила: НБУ випустив монету "Безбар’єрність"24.12.24, 00:26 • 18744 перегляди
Наприклад, на Волині під час останнього засідання Ради безбарʼєрності учасники розглянули дані з моніторингу щодо доступності закладів освіти, ЦНАПів, закладів охорони здоровʼя тощо. По закладам охорони здоровʼя відсоток доступності трохи більше ніж 60%. По освітнім - 84%, але повністю безбарʼєрні тільки 16%, серед ЦНАПів безбарʼєрна третина, як і серед залізничних вокзалів. При цьому, жахає показник безбарʼєрності споруд цивільного захисту - серед них такими можна вважати тільки 4%.
Водночас, потрібно зазначити, що саме громада, а не держава краще розуміє, які пріоритети по облаштуванню безбарʼєрності для неї нагальні. Тут надважлива підтримка саме громадян - мешканців. Лише вони знають і можуть сказати, що наразі більше актуальне для них – доступність громадських просторів, працевлаштування фахівців з інвалідністю, соціальні послуги, безбар’єрні маршрути тощо.
"Примітно, що у Києві Рада безбарʼєрності була створена у січні цього року, але, як ми бачимо, навіть у столиці ситуація з принаймні безбар‘єрністю транспортної сфери доволі сумна. Майже половина пішохідних підходів Києва і досі не відповідає вимогам інклюзивності. А повністю відповідає тільки чверть, тобто, попри всі наші розмови щодо необхідності запровадження інклюзивного підходу там, де це необхідно у першу чергу, роботи ще дуже і дуже багато. Як я вже наголошувала, наразі надважливо переглянути всі правила, за якими має розвиватись місто, а у Києві це допоки лишається публічними розмовами та предметом самопіару місцевої влади", - каже Шуляк.
Як забезпечується інклюзивність транспортної системи? Які конкретні заходи були вжиті для адаптації громадського транспорту до потреб осіб з інвалідністю?
Як свідчить статистика, Україна рухається у цьому напрямку, але повільно. Бар’єри у громадському транспорті, на жаль, залишають мільйони українських громадян поза повноцінним громадським життям. Є численні опитування, які свідчать, що лише чверть осіб з інвалідністю задоволені доступністю транспортних послуг. Третина таких громадян і досі не може безперешкодно дістатись до місця посадки на транспорт. Все це наслідок того, що в Україні питання необхідності безбар’єрності тривалий час просто не було актуалізоване і тільки війна, на жаль, підсвітила для держави величезну потребу змінювати ці підходи і рухатись у цьому напрямку до європейських практик, які в країнах ЄС діють вже десятиліття.
"Враховуючи, що держава раніше часто ігнорувала потреби маломобільних груп та людей з інвалідністю, у нас попереду дуже багато роботи, оскільки ми повинні дуже чітко усвідомлювати що після війни в нашій країні буде величезна кількість ветеранів з інвалідністю. Тому готувати наші міста і містечка потрібно вже зараз - безбарʼєрність має стати одним з важливих принципів у процесі відновлення України. Потрібна реконструкція за принципами безбар'єрності автомобільних і пішохідних доріг. Йдеться про нанесення горизонтальних та вертикальних направляючих шляхах руху у всіх населених пунктах, озвучення пішохідних переходів, облаштування благоустрою та паркових зон, входів до житлових будинків, ристосування автомобільних та пішохідних, доріг з пониженнями для заїзду на тротуари", - наголошує нардеп.
Як ви оцінюєте, скільки людей з інвалідністю та маломобільних груп населення зараз є в Україні?
Шуляк зазначає, що наразі в Україні є офіційна цифра - понад 3 млн людей з інвалідністью. Однак треба розуміти, що через війну, кількість таких людей постійно зростає.
Ми можемо бачити, що через війну кількість таких людей зросла щонайменше на 10%, але я думаю, що станом на зараз цей відсоток вже вищий. Більше, того, змінюються і критерії щодо встановлення інвалідності. Останнє оновлення було наприкінці 2024 року, коли Кабмін вніс відповідні зміни у нормативний документ, що визначає ці критерії. Тож думаю, що, на жаль, реальна кількість людей з інвалідністью вже більша. Тільки у Києві наразі проживають майже 150 тис понад людей з інвалідністю, з них майже 13 тис – діти, а майже 10 тис – отримали інвалідність внаслідок війни
На її думку, після закінчення війни кількість ветеранів та сімей, які втратили близьких через бойові дії, може збільшитися щонайменше в 4 рази.
"Ми вже бачимо, що щонайменше 30% українських ветеранів - люди, що мають інвалідність. 45% таких громадян мають інвалідність II групи, тобто, це особи, які здатні подбати про себе, але не можуть працювати в звичайних умовах. Ще 47% - громадяни з III групою інвалідності, тобто це особи, які можуть працювати на полегшених умовах. Саме для таких людей нам надважливо розвивати в Україні соціальне підприємництво. Україні слід розвивати соціальне підприємництво. Це поняття існує ще з 1950-х років. Наприклад, соціальні підприємства визнаються потужним механізмом протистояння бідності, розширення прав і можливостей жінок, каталізатором соціальних перетворень та інституційних змін та чинником зростання прожиткового мінімуму. В Україні такі кейси теж є - наприклад, пекарні, де працюють люди з ментальною інвалідністю, соціальні майстерні, де працюють ветерани та люди, які проходять лікування від алко- та наркозалежності. Таких прикладів чимало. Виданий кілька років тому каталог соціальних підприємств України налічує більше 150 компаній. Всі вони різні за зонами впливу, бізнес-моделями та масштабами, проте всі вони змінюють правила гри", - зазначила народний обранець.
Нині в Україні слід створювати більше умов для розвитку соціальних підприємств. Наприклад, у ЄС ще кілька років потому нараховувалось понад 2 млн соціальних підприємств, а це 10% усього бізнесу. Понад 11 мільйонів людей - близько 6% працівників ЄС - працюють на підприємствах соціальної економіки. Лише протягом останнього десятиліття 16 країн ЄС ухвалили нове законодавство, а 11 країн створили чітку політику підтримки соціальної економіки. Для запровадження і розвитку реальної безбар‘єрності Україна має запозичити і використати їх досвід.
"Вважаю, що суттєво покращить ситуацію у сфері професійної і кадрової безбарʼєрності остаточне ухвалення законопроєкту "Про ветеранське підприємництво" №10258. Підтриманий у першому читанні у жовтні цього року, він може стати першим кроком для, з одного боку, більш повноцінної реінтеграції ветеранів у цивільне життя, по-друге – потужний стимулом для того, щоб у сегменті соціального підприємництва кількість бізнесів, запущених ветеранами, зросла на третину. Наостанок зазначу, що безбарʼєрність - це не просто пандус. Це створення соціального простору з повагою до потреб різних людей. І це не лише фізичні перепони, а й перешкоди в роботі, навчанні, дозвіллі, взагалі в повноцінному житті. Відтак, для України, яка наразі планує і реалізує своє відновлення за принципом "Краще, ніж було", надважливо дбати як про фізичну безбар‘єрність міст, а і про соціальну інклюзію для військовослужбовців та ВПО, покращення цифрової доступності послуг, доступність у навчання і соціальну економіку", - резюмувала нардеп.
