Як раніше повідомляв УНН, в ніч на 10 листопада прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, а також президенти Азербайджану і Росії Ільхам Алієв і Володимир Путін прийняли заяву про повне припинення вогню і всіх військових дій у Нагірному Карабаху з 10 листопада. Згодом у мережі з’явився текст даної угоди.
Згідно з документом, підрозділи збройних сил Азербайджану і Вірменії зупиняються на займаних позиціях. Уздовж лінії зіткнення у Нагірному Карабаху і вздовж коридору, що з’єднує Карабах з Вірменією, буде розгорнуто близько 2 тис. російських миротворців, транспортне сполучення у регіоні контролюватиме прикордонна служба ФСБ Росії. Також стало відомо, що Росія, яка має на території Вірменії військову базу, відправила у Нагірний Карабах щонайменше 20 літаків з російськими військовими.
І хоча в офіційних російських повідомленнях не було жодної згадки про участь Туреччини у подальшому врегулюванні конфлікту, все ж таки президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що окрім російських миротворців в Карабаху будуть ще й турецькі. Зокрема, Алієв назвав цю угоду капітуляцією Вірменії.
Згодом президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган підтвердив участь його країни у врегулюванні ситуації в Карабасі. До цього турецька сторона не заявляла про свої плани брати участь у миротворчій операції. Раніше у МЗС РФ лише повідомляли, що Анкара підтримала заяву глав трьох держав і урядів, а у МЗС Азербайджану повідомили, що у розмові міністрів закордонних справ Азербайджану та Туреччини останній привітав Баку з перемогою.
Слід зазначити, що після підписання прем’єром Вірменії Ніколом Пашиняном відповідної заяви, десятки людей увірвалися до будівлі уряду і парламенту країни. Вірменська опозиція має намір відправити Пашиняна у відставку і анулювати угоду щодо Карабаху.
Нагадаємо, ситуація в регіоні загострилась 27 вересня, коли на спірній території Нагірного Карабаху розпочалися активні бої. Азербайджан і Вірменія один одного звинуватили у провокаціях, після чого азербайджанські збройні сили розпочали наступ, захопивши південну частину проблемного регіону і впритул підійшовши до столиці невизнаної “НКР” — Степанакерту (Ханкенді).