15 серпня 2025 року президент США Дональд Трамп та глава кремля володимир путін зустрілися на американській військовій базі Елмендорф-Річардсон в Анкориджі. Саміт на Алясці тоді видавався як потенційний переломний момент у війні росії проти України. У Вашингтоні говорили про можливість припинення вогню, москва отримала перші за тривалий час прямі переговори на найвищому рівні зі США, а Київ та європейські столиці намагалися не допустити домовленостей про Україну без України.
Минув рік. Війна не закінчилася, припинення вогню немає, а питання територій, гарантій безпеки та механізму завершення бойових дій залишаються предметом переговорів. Ба більше, у серпні 2026 року Україна знову передає американським посередникам пропозиції щодо завершення війни, а Вашингтон знову намагається переконати москву перейти від дипломатичних контактів до реальних домовленостей.
У річницю зустрічі на Алясці УНН згадує, чого очікували від саміту Трампа і путіна, що сталося після нього і чому дипломатичний прорив так і не перетворився на мир.
Аляска як ставка Трампа на особисту дипломатію
До зустрічі в Анкориджі лідер США Дональд Трамп неодноразово демонстрував переконання, що особистий контакт із володимиром путіним може допомогти зрушити мирні перемовини з мертвої точки. Саміт мав перевірити цю концепцію на практиці.
Для путіна сама зустріч уже була політичним здобутком. Після років міжнародної ізоляції, санкцій та різкого скорочення контактів російського керівництва із Заходом глава кремля отримав повноцінний саміт із президентом США на американській території.
Символізм був помітний ще до початку переговорів. Трамп особисто зустрів путіна після прибуття на Аляску. Глава кремля отримав урочистий прийом, а кадри рукостискань та крокування червоною доріжкою лідерів двох держав швидко облетіли світові медіа.
Однак тоді за дипломатичним протоколом приховали значно складнішу політичну архітектуру.
Дональд Трамп їхав на Аляску з очікуванням, що переговори можуть наблизити припинення бойових дій. А володимир путін натомість прагнув говорити як про припинення вогню, так і про ширшу угоду, яка мала б враховувати російські вимоги щодо територій та майбутнього статусу України.
Переговори тривали близько трьох годин. Після них президенти виступили перед журналістами, однак не оголосили ані про припинення вогню, ані про мирну угоду. путін назвав розмову конструктивною та заявив, що переговори відбулися в атмосфері взаємної поваги.
Угоди немає, або Перший "холодний душ" після саміту
Після переговорів Трамп визнав, що остаточної домовленості досягти не вдалося. Саміт завершився без документа, який би зобов'язував росію припинити бойові дії.
Утім, сама логіка американської дипломатії після Аляски змінилася. До зустрічі одним із головних завдань Вашингтона було домогтися припинення вогню як проміжного кроку до переговорів. Після розмови з путіним Трамп почав робити більший акцент на необхідності одразу рухатися до комплексної мирної угоди.
Reuters тоді зазначав, що така зміна була вигідною офіційній москві. Адже росія тривалий час виступала проти безумовного припинення вогню, побоюючись, що воно заморозить фронт без вирішення політичних і територіальних питань на її умовах. За даними агентства, серед вимог кремля фігурувало виведення українських військ із підконтрольних Україні частин Донбасу в обмін на заморожування лінії фронту на інших напрямках. Україна такі вимоги відкидала.
Тому для кремля зустріч на Алясці, попри все, мала важливий дипломатичний результат навіть без підписаного документа. Тоді росія отримала можливість обговорювати з Вашингтоном власне умови майбутнього політичного врегулювання.
Не випадково російські політики після саміту відкрито називали його успіхом москви. Водночас навіть у російському провоєнному середовищі звертали увагу на очевидну проблему: красиві кадри з Аляски ніяк не повпливали на появу жодного зрозумілого та дієвого механізму завершення війни.
Як Україна і Європа терміново включилися у гру
Для України ключовим ризиком перемовин на Алясці була перспектива того, що дві великі держави почнуть визначати параметри завершення війни без безпосередньої участі Києва. Саме тому українська дипломатична активність після саміту різко прискорилася.
Уже 18 серпня 2025 року Президент України Володимир Зеленський прибув до Вашингтона. Разом із ним до Білого дому приїхали лідери та високопосадовці низки європейських держав і НАТО. Зустріч мала продемонструвати, що будь-яка майбутня домовленість потребуватиме участі України та європейських союзників.
Тоді з'явилася ще одна велика надія: на можливість особистої зустрічі Зеленського і путіна, після якої до переговорів мав би знову долучитися і Трамп. Це при тому, що Білий дім 19 серпня повідомляв, що американський президент працює над організацією двосторонньої зустрічі Зеленського і путіна, а потім тристороннього формату за участю США.
На папері дипломатична конструкція виглядала логічно: Трамп відкриває переговорний канал із кремлем, Україна та європейці погоджують свої позиції з Вашингтоном, після чого сторони переходять до прямих переговорів про завершення війни. Але саме ця частина конструкції і не спрацювала.
Гарантії безпеки як найбільша обіцянка, яка пережила перемовини на Алясці
Одним із найважливіших наслідків дипломатичного процесу стало повернення питання гарантій безпеки для України в центр переговорів. Для Києва це принципово: припинення бойових дій без механізму, який унеможливить або суттєво ускладнить новий російський напад, може стати лише паузою між двома етапами війни.
Після переговорів у Вашингтоні США та європейські партнери почали активніше обговорювати модель таких гарантій. Але й через рік вони залишаються лише пунктом у плані майбутнього врегулювання конфліктів.
У червні 2026 року Європейська рада знову підтвердила готовність ЄС та держав-членів долучитися до "надійних і переконливих" гарантій безпеки для України, зокрема через "коаліцію охочих" та у співпраці зі Сполученими Штатами. Серед можливих елементів називали довгострокову підтримку обороноздатності України та моніторинг потенційного припинення вогню.
Сам факт того, що влітку 2026 року союзники все ще говорять про майбутній механізм контролю за припиненням вогню, добре демонструє дистанцію між очікуваннями серпня 2025-го та реальністю через рік.
Війна, яку дипломатія не зупинила
Найпростіший спосіб оцінити результативність саміту на Алясці — подивитися на карту бойових дій. Адже через рік після зустрічі двох президентів бойові дії в Україні тривають.
У 2026 році фронт не перетворився на заморожену лінію розмежування. Російські війська продовжують наступальні операції, Україна проводить контратаки та завдає ударів по військовій і паливно-енергетичній інфраструктурі рф.
За словами Президента України Володимира Зеленського, протягом 2026 року українські сили повернули під контроль 745 квадратних кілометрів території та 26 населених пунктів. Незалежний проєкт DeepState підтвердив повернення Україною контролю над 19 населеними пунктами та витіснення російських сил ще на низці ділянок. Водночас росія продовжує тиск на Донеччині, контроль над якою залишається однією з центральних вимог москви.
Війна дедалі більше виходить і за межі безпосередньої лінії фронту. Україна систематично атакує російську нафтову інфраструктуру. Один із таких ударів у серпні 2026 року вивів з ладу Орський нафтопереробний завод, ремонт якого, за оцінками російської сторони, може тривати місяцями.
Паралельно противник продовжує дронові та ракетні атаки на українські міста, енергетичну та портову інфраструктуру.
Попри це 13 серпня 2026 року стало відомо, що Київ запропонував москві окреме перемир'я в Чорному морі та припинення ударів по цивільних об'єктах. Сам факт появи такої пропозиції напередодні річниці Аляски показовий: навіть обмежене секторальне перемир'я через рік усе ще потребує окремих переговорів.
Тиск на росію також нікуди не зник
Ще однією надією напередодні зустрічі Трампа з путіним на Алясці стало припущення, що особисті переговори двох президентів можуть створити вибір для кремля: домовленість або різке посилення американського економічного тиску. Однак санкційний тиск на росію не лише не зник, але й посилився.
Так, у серпні 2026 року Сенат США 86 голосами проти 11 підтримав масштабний санкційний законопроєкт щодо росії та Ірану. Документ, серед іншого, дає президенту можливість запроваджувати високі мита проти держав, які продовжують масштабно купувати російські енергоресурси. Його подальша доля залежить від Палати представників. Одночасно у Конгресі звучить критика адміністрації Трампа через недостатнє застосування санкцій проти структур, які допомагають росії обходити вже чинні обмеження.
Тобто економічний примус, який рік тому розглядали як альтернативу дипломатичній угоді, сам став частиною затяжного міжнародного процесу.
Що залишилося від домовленостей на Алясці через рік
Називати саміт 15 серпня 2025 року абсолютно безрезультатним було б спрощенням. Він відновив прямий політичний канал між президентом США і главою кремля, після нього різко активізувалися консультації Вашингтона з Україною та Європою, а питання гарантій безпеки для України стало одним із центральних елементів переговорів про можливе завершення війни.
Головний критерій був значно простішим: Аляска мала наблизити припинення війни, проте цього так і не сталося.
Наразі в Україні немає всеосяжного припинення вогню. Немає мирної угоди. Немає узгодженого компромісу щодо територій. Немає запущеного механізму післявоєнних гарантій безпеки. І немає ознак того, що фундаментальна суперечність між позиціями Києва та москви подолана.
11 серпня 2026 року Президент України Володимир Зеленський повідомив, що держава передала американським переговорникам нові пропозиції щодо завершення війни. Президент знову наголосив, що США можуть наблизити мир двома шляхами: посиленням української протиповітряної оборони та збільшенням тиску на росію. Американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер готуються до нових контактів із Києвом та москвою.
Це при тому, що у серпні 2025-го світ чекав, чи зможе одна особиста зустріч Трампа з путіним запустити процес завершення найбільшої війни в Європі з часів Другої світової.
У серпні 2026-го американські посередники знову їздять між столицями, Україна знову формулює пропозиції, росія знову не демонструє готовності відмовитися від ключових територіальних вимог, а союзники знову обговорюють, як поєднати дипломатію з військовим та економічним тиском. Аляска виявилася не точкою завершення війни і навіть не початком швидкого мирного процесу. Вона стала моментом, коли дипломатія повернулася на найвищий рівень, але водночас продемонструвала межі персональної дипломатії: зустріч президентів здатна відкрити переговори, проте не здатна сама усунути причини, через які сторони не погоджуються на умови миру.
Нагадаємо
Кількома днями раніше заступник представника США в ООН Ден Негреа заявив, що Вашингтон продовжить підтримувати переговори для завершення війни.