БЕБ ігнорує судову практику, намагаючись оподатковувати операції з лізингу транспорту як роялті
Київ • УНН
БЕБ намагається оподатковувати лізинг транспорту як роялті попри судову практику. Такі дії бюро створюють тиск на зокрема на авіаційний бізнес.
Бюро економічної безпеки намагається сформувати сталий підхід в оподаткуванні лізингу (оренди) повітряних суден як роялті. Слідчі попри норми міжнародного права намагаються переконати суди у тому, що літаки та вертольоти – не транспортний засіб, а інтелектуальна власність. Проте судова практика свідчить про спростування такого підходу, пише УНН.
Аналіз судових матеріалів, які містяться в Єдиному реєстрі судових рішень, демонструє, що підхід БЕБ не лише суперечить законодавству, а й створює ризики незаконного подвійного оподаткування для авіакомпаній.
Роялті – це про інтелектуальну власність, а не про транспорт
Ключовий висновок, який проходить червоною лінією через судову практику, стосується того, що роялті може виникати виключно у випадках використання об’єктів інтелектуальної або промислової власності. Тобто йдеться про ті випадки, коли повітряне судно використовується як обладнання, наприклад, якась наукова лабораторія з крилами. Однак це поняття аж ніяк не стосується цивільних повітряних перевезень, пасажирських чи вантажних.
Так, у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року суд прямо зазначив, що: "поняття "роялті" передбачає платежі за користування або право на використання об’єктів інтелектуальної власності…".
При цьому судді підкреслюють принципову річ: звичайні транспортні засоби, навіть якщо вони є складною технікою, не відповідають критеріям обʼєктів інтелектуальної власності. Зокрема, залізничні вагони не визнаються об’єктами інтелектуальної власності, а отже – не можуть бути джерелом роялті.
Цей висновок є критично важливим для авіаційної галузі: повітряні судна за своєю правовою природою також є транспортними засобами, а не об’єктами авторського чи патентного права. Адже, як і потяги, виконують перевезення.
До речі, суди, очевидно, також враховують той факт, що за понад 30 років законодавство щодо оподаткування лізингових операцій в Україні не змінювалося, тому спроби БЕБ щось змінити не мають жодних підстав чи адекватного обґрунтування.
Судова практика
Варто зауважити, що суди різних інстанцій послідовно відмовляються підтримувати позицію контролюючих та слідчих органів щодо прирівнювання оренди транспортних засобів до роялті.
Зокрема:
- Восьмий апеляційний адміністративний суд у 2025 році встановив, що оренда сільськогосподарської техніки не може вважатися роялті, оскільки така техніка є серійною продукцією і не пов’язана з передачею прав інтелектуальної власності.
- П’ятий апеляційний адміністративний суд у 2022 році дійшов аналогічного висновку щодо оренди залізничних платформ. Лізингові платежі тут також намагалися оподаткувати як роялті.
- Ще раніше Вищий адміністративний суд України наголосив, що роялті стосується використання патентів, ноу-хау, торгових марок або спеціалізованого інноваційного обладнання, а не звичайних виробничих активів.
Таким чином, суди чітко проводять межу: оренда майна – це господарська операція, а не ліцензійні відносини.
Міжнародні конвенції про уникнення подвійного оподаткування
Ще один принциповий блок у судових рішеннях стосується застосування міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування. Українські суди прямо вказують: якщо доходи нерезидента виникають у межах орендних відносин і не є роялті, то вони повинні оподатковуватись у країні резидентства такого нерезидента, тобто в країні, резидентом якої є компанія-орендодавець.
Наприклад, у справі щодо оренди техніки у польської компанії суд підтвердив, що відсутні підстави для утримання податку в Україні, оскільки застосовується Конвенція про уникнення подвійного оподаткування.
Аналогічний підхід застосовано і до операцій з нерезидентами з Литви та Естонії. Доходи від оренди в цих країнах віднесено до інших доходів, які оподатковуються за кордоном, а отже застосовується міжнародне право, яке передбачає уникнення подвійного оподаткування.
Спроби БЕБ оподаткувати те, що не оподатковується
Попри сформовану судову практику, Бюро економічної безпеки України у низці кейсів, зокрема в авіаційному секторі, продовжує ігнорувати міжнародне право та судову практику. Слідчі й далі трактують лізинг як роялті, донараховують авіакомпаніям податки на репатріацію, а отже роблять висновки про ухилення від сплати податків, та ініціюють кримінальні провадження.
Такий підхід фактично ігнорує як норми Податкового кодексу, так і положення міжнародних конвенцій.
Від такої позиції слідчих вже постраждало мінімум 5 українських авіакомпаній, які, як заведено у світовому авіаційному бізнесі, беруть у лізинг повітряні судна за кордоном. Як повідомляв УНН, уже постраждали авіакомпанії МАУ, "Авіакомпанія Константа", "Урга", "Н3ОПЕРЕЙШІНС" та "Скайлайн".
Варто зауважити, що через закрите у звʼязку з війною небо над Україною вся діяльність авіаперевізників наразі зосереджена за кордоном – від оренди бортів до їхнього обслуговування.
Слідчі Бюро економічної безпеки намагаються створити класичну ситуацію подвійного оподаткування. Адже, по-перше, дохід від лізингу вже оподатковується в юрисдикції лізингодавця, а це іноземна держава, з якою діє відповідна конвенція. А, по-друге, Україна намагається повторно оподаткувати той самий платіж, перекваліфіковуючи його у роялті всупереч міжнародному праву.
Суди ж у своїх рішеннях прямо зазначають, що без наявності ознак інтелектуальної власності такі дії є необґрунтованими.
Сформована судова практика в Україні є однозначною і послідовною: операції з оренди (лізингу) техніки, включаючи транспортні засоби, якими є літаки, не можуть кваліфікуватися як роялті без наявності елементів передачі прав інтелектуальної власності.
Відповідно, спроби правоохоронних органів, зокрема БЕБ, застосовувати протилежний підхід суперечать як національному законодавству, так і міжнародним договорам; ігнорують усталену судову практику; створюють ризики незаконного подвійного оподаткування; а головне - формують додатковий тиск на бізнес, зокрема на всю авіаційну галузь.
У таких умовах питання вже виходить за межі податкових спорів і набуває системного значення для інвестиційного клімату України та її зобов’язань перед міжнародними партнерами.