Від радянського спадку до стандартів НАТО: Україна шукає рішення для обслуговування техніки з усього світу

Україна вже розпочала системний перехід від радянських зразків озброєння до стандартів НАТО, проте цей процес залишається непростим і супроводжується численними викликами – зокрема, у сфері ремонту техніки та забезпечення її необхідними комплектуючими. Таку думку висловив військовий експерт Сергій Згурець в ексклюзивному коментарі для УНН.

У нас усі зразки озброєння, якщо йдеться про артилерійські системи або бронетехніку радянського виробництва, постачалися від європейських партнерів, і, умовно кажучи, саме від них ми отримали запасні частини. Коли мова заходить про інші зразки, зокрема авіаційну техніку, складові для ремонту МіГ-29 та Су-27, ми так само шукаємо їх у Європі або в африканських країнах, де ці зразки досі використовуються, особливо якщо йдеться про ключові елементи. Якщо говорити про комплекси ППО, С-300, то ракети до них ми також шукаємо за кордоном. Проте нині це майже неможливо

Зараз, за словами експерта, українська сторона впроваджує рішення, які дозволяють певним чином адаптувати критично необхідні комплекси та системи, а також відсутні комплектуючі до наявної матеріально-технічної бази. Водночас необхідні елементи активно вишуковуються всюди, де це можливо.

"До певного періоду, як не дивно, це був Китай. Тому що ми, так би мовити, постачали окремі електронні компоненти для тих літаків, які поставлялися до Китаю. Зокрема – деякі підсилювачі, що стосуються роботи евакуаційних комплексів. Для літаків потрібні локатори, "очі", цілий перелік унікальних елементів, виробництво яких було вкрай складним. Частково ми розгорнули їх виробництво на наших підприємствах, але також намагалися отримувати їх з Китаю. Щось вдавалося отримати, щось – ні. Це було і залишається одним із найскладніших напрямів", – пояснив військовий експерт.

Експерт зазначає, що передача МіГ-29 з Польщі та інших країн дещо покращила ситуацію, адже частину літаків отримували у форматі, придатному для розкомплектування на запчастини. Водночас щодо Су-27 ситуація складніша через обмежену кількість таких машин у світі – наразі потреби покриваються переважно за рахунок українських підприємств. Схожі труднощі виникають і з комплексами С-300 та "Бук", оскільки їхня електронна база вироблялася виключно в росії. Часткове вирішення проблеми забезпечували поставки з Польщі, Румунії та Казахстану. У випадку з бронетехнікою комплектуючі шукали навіть у країнах Африки та Азії. Експерт зазначає, що нині складнощі так чи інакше виникають з усіма видами техніки, яка потребує різнопрофільного обслуговування.

"Техніки для ремонту дуже багато – є як старі, так і нові зразки, парки надзвичайно різноманітні. Це вкрай складні ремонтно-логістичні процеси – починаючи від американської техніки, європейської і будь-якої іншої", – підкреслив Сергій Згурець.

Підсумовуючи, експерт зазначив, що час радянської техніки поступово минає. Повномасштабна війна стала для України точкою переходу на європейські та вітчизняні зразки озброєння, а також на стандарти НАТО. Цей рух є системним і послідовним. З початком повномасштабної війни постачання від міжнародних партнерів активізувалося, і нині це сталий процес, який не викликає сумнівів. Залишаються лише питання часу та масштабів переходу.

Таким чином, перехід України від радянських до західних зразків озброєння є не лише вимогою часу, а й стратегічною необхідністю. Водночас важливо, щоб цей процес відбувався поступово та паралельно з розвитком власного військово-промислового комплексу, зокрема авіаційного виробництва. Україна має зберегти й переосмислити свій наявний технічний спадок, створюючи сучасні зразки на основі радянських напрацювань. Інакше існує ризик посилення критичної залежності від іноземного озброєння.

Нагадаємо

Експерти зазначають, що більшість українського авіапарку, особливо військового, у процесі обслуговування та ремонту потребує специфічних комплектуючих, доступ до яких часто є обмеженим або повністю втрачений. Попри те, що такі деталі й без того складно знайти, підприємства стикаються з додатковими юридичними бар’єрами та формальним блокуванням постачань з боку регуляторних органів. Ідеться, зокрема, про запчастини радянського або російського виробництва 90-х років, які десятиліттями зберігались на складах у країнах ЄС. Водночас військові потреби залишаються нагальними і вимагають оперативних рішень для забезпечення обороноздатності держави. Представники авіаційної галузі наголошують: без чітких кроків з боку держави та законодавчого дозволу на імпорт старих комплектуючих із третіх країн Україна ризикує втратити не лише авіаційну інфраструктуру, а й фахівців, які забезпечують функціонування як цивільної, так і військової авіації.