"Неможливо не діяти": в Євро-Азійському єврейському конгресі розповіли про допомогу українським біженцям в Австрії

Однією з таких ініціатив став координаційний волонтерський центр нещодавно обраного віцепрезидента Євро-Азійського єврейського конгресу (ЄАЕК) Матвія Хутмана, який був відкритий за два тижні після початку бойових дій. За словами волонтерів, вони вже допомогли кільком сотням людей.

"Неможливо не діяти, коли бачиш те, чого став свідком я, приїхавши в перші дні війни в Україну", - так віцепрезидент ЄАЕК Матвій Хутман пояснює причину запуску своєї волонтерської ініціативи. 

Особливо тяжке враження на нього справила сцена, побачена дорогою до українсько-польського кордону, де через відсутність бензину жінки в холодних машинах були змушені зігрівати дітям руки своїм подихом.

Матвій Хутман – успішний австрійський бізнесмен. Він очолює найбільшу в країні текстильну компанію Palmers і є співвласником девелоперської фірми Valetono Development. Хутман – активний громадський діяч та борець із антисемітизмом.

На посаді віцепрезидента ЄАЕК він займається просуванням загальної декларації прав людини, у створенні якої брали участь представники Всесвітнього Єврейського Конгресу (WJC).

Однак після початку бойових дій на території України питання національності для нього відійшло на другий план: “Так, ми єврейська організація, ми, безумовно, маємо дбати про наші громади. Але ми не можемо базуватися на національності, коли йдеться про спасіння людей”.

Ініціатива допомоги біженцям народилася в досить екстрених умовах: спочатку, разом зі своїми помічниками, Матвій Хутман їздив австрійськими вокзалами та аеропортами, допомагаючи українцям, зворотні рейси яких було скасовано. Тимчасове житло вони орендували за власні кошти. Лише потім активісти зв'язалися з місцевими благодійними фондами, розпочавши координацію своєї роботи з волонтерами. Незабаром до ініціативи доєдналася й австрійська влада.

Більш оперативно на заклик про допомогу відгукнулися звичайні австрійці, зазначає проектний координатор центру допомоги біженцям у Відні Ольга Скомарова. За її словами, іноді залишеним під патронажем місцевої родини біженцям більше не потрібно звертатися до центру – усю рутину на себе беруть господарі будинку.

“Я сама була здивована, наскільки вони є активними, – розповідає активістка. – Знайомі оселилися у місцевій сім'ї, яка повністю взяла на себе забезпечення. З дитиною допомогли, знайшли їм мовні курси, навіть намагалися шукати роботу. Місцеві мешканці дуже залучені”.

Наразі, пояснює Скомарова, центр координує роботу з добровольцями як з Австрії, так і з України. Найчастіше з ними на зв'язок виходять у чатах месенджерів. Потім волонтери пояснюють біженцям, як дістатися Австрії – і зустрічають їх після прибуття, допомагаючи з реєстрацією, пошуком житла, продуктів та необхідних послуг. Загалом волонтери встигли розмістити приблизно 200 українців.

Одна з тих, хто втік, – 28-річна Ольга Ползикова з Енергодара. Вона приїхала до Австрії з чотирирічною сестрою. Після початку війни вона поїхала до родичів у Запоріжжі – у рідному місті було небезпечно: там є атомна електростанція. За кілька днів вона дізналася від друзів про австрійську ініціативу віцепрезидента ЄАЕК і зважилася на тимчасовий переїзд. До кордону з Польщею вона евакуювалася потягом: “За атмосферою це був зовсім не звичайний поїзд, коли ти сідаєш і їдеш, — згадує дівчина. – Було дуже багато людей. У купе зазвичай буває по 4 особи, а тут по 15 людей: мами, бабусі, маленькі діти. Люди мінялися місцями, стояли в проходах, хтось лежав на підлозі – треба було їхати добу”.

В Австрії волонтери допомогли Ользі знайти невелику квартиру та записали її сестру до гуртка для малюків. До літа дівчина сподівається повернутись в Україну – там залишилися батьки та родичі.

“Навіть коли потрапляєш до Європи, розумієш, що краще вдома нічого немає. Усі хочуть бути з рідними, всі сумують”, - каже Ольга.

Матвій Хутман підкреслює важливість допомоги не лише біженцям, а й українцям, які залишилися в країні. Зокрема, він вказує на дефіцит побутової хімії – завод, що належить підприємцю, був переобладнаний для її виробництва – щоб уникнути витрат та ризиків, пов'язаних із транспортуванням з Європи.

"У людей фізично немає порошку, щоб випрати речі", – пояснює підприємець.

Не менш важливою Хутман бачить допомогу австрійським благодійним організаціям у доправленні до України гуманітарної допомоги, зібраної небайдужими громадянами. Тепер, залежно від цілей і завдань, у його координаційному центрі працює на добровільних засадах до 20 осіб.

Водночас, за його словами, що довше триває конфлікт в Україні, то більше гасне ентузіазм австрійців. Ситуацію з волонтерством він порівнює із загрозами безпеки в Ізраїлі, де “люди, на жаль, звикають до страшної реальності та загрози життю”.

“Люди звикли до цієї ситуації, і зараз зібрати якусь безкоштовну гуманітарну допомогу стало важкою роботою. Тепер, якщо ми до когось звертаємося за якимись товарами, то у кращому разі нам можуть дати якусь велику знижку”, – пояснює віцепрезидент ЄАЕК.

За твердженням волонтерів, переважна більшість українських біженців не має наміру надовго затримуватись у Європі. Навіть попри значні руйнування в українських містах.

“У нас є кілька людей похилого віку з Харкова, вони дуже хочуть повернутися. – каже Ольга Скомарова. – Але водночас вони знають, що їм буквально немає куди повертатися. Їхні будинки зруйновані. Вони кажуть: “Ми все одно поїдемо, нам треба місто очищати, відбудовувати, тому ми повернемося”. При тому, що людям цим за 70 років”.