5 лютого між США та росією офіційно завершується дія договору СНО-III – останньої чинної угоди, яка обмежувала стратегічні наступальні ядерні озброєння та передбачала механізми взаємного контролю. Про те, що це означає для України та чи стане світ небезпечнішим, розповів журналістці УНН військовий аналітик Іван Ступак.
Що таке "договір СНО-III"
У четвер, 5 лютого, спливає термін дії договору СНО-3 або New START – договір між США та росією, щодо широкомасштабного контролю над ядерними озброєннями, який був підписаний у Празі 2010 року президентом США Бараком Обамою та президентом росії дмитром медведєвим і набув чинності у 2011 році. Договір підписали на 10 років, однак у 2021 році володимир путін і Джо Байден продовжили його на п'ять років.
Така угода зобов’язувала США та рф скоротити кількість своїх ядерних боєголовок максимум до 1550 з кожного боку, а кількість систем доставки, таких як міжконтинентальні балістичні ракети, ракети з підводних човнів і бомбардувальники, до 800 з кожного боку. Щоб контролювати домовленість, було утворено інспекцію, яка перевіряла обидві країни на дотримання угоди.
Навіщо існував СНО-III і що насправді означає його завершення для України та світу
Договір СНО-III був підписаний між США та росією для обмеження кількості стратегічних ядерних боєголовок, носіїв і систем доставки. Він також передбачав взаємні інспекції, обмін інформацією та попередження про переміщення озброєнь, аби уникнути випадкової ескалації або хибного тлумачення дій сторін, пояснює військовий аналітик.
Цей договір виник не з доброї волі, а з холодного розрахунку. Дві ядерні держави розуміли, що мають стільки зброї, що можуть знищити планету кілька разів поспіль. СНО-III був потрібен не для роззброєння, а для того, щоб сторони не боялися кожного руху одна одної і не сприймали навчання чи переміщення ракет як початок війни
Як пояснює Іван Ступак, на піку холодної війни, який припав на 1986 рік, загальна кількість ядерних боєголовок у світі оцінювалася приблизно в 70 000 одиниць. Ця цифра включає арсенали всіх ядерних держав того часу, насамперед США (~23 000) та СРСР (~45 000), чиї запаси становили основну частину глобального арсеналу.
Сьогодні глобальні ядерні арсенали значно менші. Так, на початок 2026-го загальний світовий запас ядерних зарядів оцінювався у близько 12 300 боєголовок, з яких США належить 5 177, а рф 5 500 одиниць. Однак і нинішніх арсеналів більш ніж достатньо для катастрофічних наслідків. Саме тому ключову роль відігравали не цифри, а механізми контролю й передбачуваності.
"Інспекції, обмін даними, повідомлення про пересування стратегічних систем – усе це знижувало ризик фатальної помилки. Це як коли дві людини сидять за столом із зарядженими пістолетами і заздалегідь попереджають, якщо тягнуться до зброї, щоб інша сторона не злякалася і не вистрілила першою" - каже Іван Ступак.
Водночас експерт наголошує: фактично договір уже тривалий час не виконувався в повному обсязі. Через війну та розрив дипломатичних контактів інспекції між сторонами були зупинені, а довіра втрачена.
"По суті, цей договір уже давно працював лише на папері. Двосторонні делегації не відвідували одна одну, а росія системно демонструвала зневагу до будь-яких міжнародних домовленостей. Тому його завершення - це радше юридичне оформлення реальності, яка склалася раніше", - пояснює військовий аналітик.
Окреме питання: чи означає кінець СНО-III початок нової гонки ядерних озброєнь? На думку аналітика, теоретично сторони отримують більше свободи дій, але практично це не гарантує масового нарощування арсеналів.
Гонка ядерних озброєнь – це надзвичайно дорого. Радянський Союз свого часу не витримав саме цього навантаження і розвалився економічно. Для росії сьогодні масове нарощування ядерного потенціалу – це фінансово руйнівний сценарій, який може лише прискорити її деградацію
Експерт, також звертає увагу на стан ядерних арсеналів США та росії. За його словами, навіть утримання та модернізація існуючих систем потребує колосальних ресурсів, а створення нових - ще більше.
"У США багато шахт для міжконтинентальних ракет залишилися ще з часів холодної війни. Їх утримання і модернізація коштують мільярди доларів. Це не кнопка, яку можна просто натиснути, це десятиліття роботи і величезні гроші", – наголошує аналітик.
Що стосується України та Європи, Іван Ступак каже, що не вбачає прямої загрози, пов’язаної саме із завершенням договору, бо ключовим стримувальним чинником, за його словами, залишається стратегія гарантованого взаємного знищення.
"У ядерних держав досі працює Стратегія взаємного гарантованого знищення (англ. MAD – Mutually Assured Destruction). Це військова доктрина часів холодної війни, згідно з якою застосування ядерної зброї двома протиборчими сторонами (тоді США і СРСР) призведе до повного знищення обох, що робить перший удар безглуздим. Вона заснована на "ядерному паритеті" і неминучості удару у відповідь, що утримувало наддержави від прямого конфлікту. Простими словами: якщо ти вдариш - у відповідь ударять по тобі, навіть якщо вже не буде кому віддавати наказ, система спрацює автоматично. Саме це стримує від використання ядерної зброї значно сильніше, ніж будь-який договір", - наголошує експерт.
До того ж, на ситуацію впливають і геополітичні чинники, зокрема стримуючим чинником є і позиція Китаю, який виступає проти застосування росією ядерної зброї, зокрема і по Україні.
Китай чітко дав зрозуміти, що використання ядерної зброї є неприйнятним. А росія надто залежна від Китаю економічно, щоб ігнорувати цю позицію. Тому ядерні погрози кремля залишаються радше інструментом залякування, ніж реальним наміром
Підсумовуючи, військовий аналітик зазначає: завершення СНО-III не змінює радикально баланс сил у світі, а страхи щодо негайної ядерної ескалації є перебільшеними.
Україна і Європа вже пройшли пік ядерного шантажу. Ми своє відбоялись. Цей договір був важливим елементом безпеки, але його кінець не означає, що світ завтра опиниться на межі ядерної війни