Хто зацікавлений у бездіяльності Офісу генпрокурора?

Днями у декількох українських Інтернет-виданнях вийшли публікації з аналізом ділових та репутаційних якостей основних претендентів на посаду генерального прокурора України, передає УНН.

Такими, посилаючись на власні джерела в Офісі президента та Офісі генпрокурора, автор статті у "Фактах", яку згодом розмістили й на інших ресурсах, визначає трьох – голову Київської обласної військової адміністрації Руслана Кравченка, його колегу з Одещини Олега Кіпера та заступницю керівника Офісу президента Ірину Мудру.

Переліком прізвищ, однак, справа не обмежується – журналіст дає своє бачення їхніх професійних та особистісних переваг та недоліків.

Останніх, на його думку, набагато більше.

Кравченко себе, начебто, нічим не проявив на посаді голови ОВА, в "пасиві" Мудрої – несамостійність та любов до розкоші, а також резонансний скандал, у який потрапив її цивільний чоловік Павло Поляруш, який у нетверезому вигляді погрожував зброєю військовому. Кіпер також є фігурантом скандалів з відпусткою за кордоном під час воєнного стану і корупційними оборудками у сфері агроекспорту в Одеській області.

З усього цього дописувач робить висновки, що, по-перше, ситуація вимагає негайного призначення нового генпрокурора, а, по-друге, непублічний конкурс на цю посаду з-поміж зазначених осіб – це "вибір без вибору".

Як не складно побачити, висновки суперечать один одному. Або десь за кадром ховається замовник, який дуже не хотів би призначення когось з цих трьох фахівців.

Протиріччя зустрічаються і в аргументації статті.

Кравченко продемонстрував ефективний менеджмент хоча б тим, що вивів область на перше місце за показниками економічної стійкості регіонів, за даними видання "Ділова столиця", а також доволі жорстко поставив на місце недоброчесних підрядників. Подібна практика не буде зайвою й у випадку можливої роботи в ОГПУ.

Мудра активно працює на міжнародній арені, що спростовує тезу про її "несамостійність".

Олег Кіпер як раз зупинив експорт нелегального зерна на Одещині.

З огляду на це, претензії до зазначених осіб виглядають надуманими і мають на меті лише посіяти певні сумніви щодо їхніх кандидатур.

Але в Офісі Президента реально оцінюють стан речей, тому подібними дрібними "вкидами" на серйозне кадрове рішення вплинути неможливо.

Отже, завданням даної інформаційної контр-кампанії є дещо інше. Припустимо, що це банальне бажання тягнути час, щоб крісло генпрокурора якомога довше залишалося вакантним. Й у такий спосіб виграти ще декілька тижнів для повноцінної роботи певного грошового "потоку".

Можливо, у гральному бізнесі або митних махінаціях.

Прокурорська система, докорінного очищення якої українське суспільство чекає від нового очільника відомства, за десятки років зуміла знайти багато сфер для тіньового збагачення.

Можливо, це простий збіг обставин, але ексзаступник генпрокурора Дмитро Вербицький, розслідування стосовно якого дало поштовх до відставки Андрія Костіна, значно активізувався в інформаційному полі.

Причому позиціонує себе не лише у якості борця з гральним бізнесом, а й ледь не як особистого ворога олігарха Ігоря Коломойського.

З усіх цих не надто чистих маневрів можна зробити один обґрунтований висновок – питання призначення нового генпрокурора, дійсно, назріло. І основним його обов’язком на цій посаді, крім очевидного для всіх руйнування "схем" під прокурорським "дахом", є забезпечення реформування всієї системи, для унеможливлення використання ОГПУ як місця особистого збагачення.