Як виглядає сучасна війна, коли технічні характеристики в інструкціях перестають відповідати реальності, а успіх місії на 70% залежить не від потужності двигуна, а від майстерності пілота? Відповіді на ці запитання шукали в Києві на унікальному Форумі бойового досвіду, що відбувся в межах фіналу конкурсу "Furia_mission_2025".
Захід став першим в Україні майданчиком, де відбулась відкрита розмова виробника з пілотами БпАК "Фурія" для системного збору досвіду екіпажів, узагальнення й перетворення на зміни.
В інтерв’ю для УНН співзасновник та СЕО "НВП "Атлон Авіа" Артем В’юнник розкриває "залаштунки" роботи над легендарною "Фурією". Чому компанія вирішила створити власну CRM-систему для накопичення даних з фронту? Як "бортові журнали" дронів допомагають бачити реальну картину бою без "теплих ванн" ТТХ? Та чому формулювання "понизити до інструктора" є ознакою глибокої системної кризи, яку потрібно виправляти вже зараз?
Про "золото" бойового досвіду, цифрову трансформацію армії та нову еліту Збройних Сил - читайте у нашій розмові.
Артеме, розкажіть, навіщо такому великому виробнику дронів-розвідників конкурс "Furia_mission_2025"?
Цей конкурс став органічним продовженням наших пошуків відповіді на питання: що таке справжня ефективність і де саме ми можемо її "видобути"? Фактично, робота БпЛА "Фурія" розкладається на дві складові: матеріально-технічну частину ("матчасть") та людей, які її застосовують, - пілотів.
Нам знадобилося понад десять років, щоб остаточно переконатися: 70% успіху будь-якої операції - це оператор. Це людина, яка точно знає, як досягти результату, максимально ефективно використовуючи той інструмент, що є в її руках.
"Furia_mission_2025" - це фактично перший інструмент збору індивідуального досвіду пілотів і перетворення його на системні знання. Цим самим ми фактично зможемо масштабувати ці 70% успіху на всі бригади, де присутні БпАК "Фурія". Це дозволить організувати навчання та підвищення кваліфікації людей, базуючись саме на цій практиці. Мені здається, це максимально круто, коли люди діляться таким досвідом.
Це змінить ваш підхід до навчання пілотів?
Раніше ми думали про одне: як зробити виріб кращим і як навчити конкретну людину його використовувати. Але зі зростанням масштабу і кількості користувачів ми зрозуміли, що в "ручному режимі" це вже не працює. Навіть маючи власні висококваліфіковані школи та залучаючи круті партнерські заклади, ми усвідомили просту річ: основним носієм знань є саме оператор, який щодня працює з нашим виробом. І треба організувати все так, щоб знання системно надходили до майбутніх операторів.
Чи плануєте ви масштабувати свій підхід і, наприклад, реалізувати таку практику системно для всього війська?
Ми маємо великі сподівання на нову команду Міністерства оборони та їхні підходи до цифровізації. Хоча ми збираємо фідбеки будь-якими шляхами, мушу визнати: це ще недостатньо системно навіть у межах нашої компанії. Отримання зворотного звʼязку - це лише невелика частина роботи.
Питання в достовірності, верифікації та визначенні того, чи є проблема системною, чи це разова ситуація. Це складний механізм, який починається зі збору "сирих" даних, їхньої обробки та узагальнення. Всередині компанії мають існувати механізми та процеси, які здатні сприйняти ці результати й перетворити їх на технічні рішення і втілення нових підходів до навчання, нових програм, методик та кейсів. Це досить складна, але концептуально зрозуміла система.
Поряд із цим стоїть питання оцінки реальної ефективності виробів на полі бою. Нам важливо розуміти, як наші комплекси працюють насправді. Це, на мою думку, дуже важливо, хоча звучить достатньо банально. Але якщо копнути вглиб, ми побачимо реальну картину.
Ви згадували про таке рішення під час панельної дискусії на прикладі розмови з кандидатом у продакт-менеджери, вірно?
Так, нещодавно я спілкувався з потенційним продакт-менеджером і запитав: "Що ви зробите в перший робочий день?". Відповідь була: "Вивчу ТТХ". Я навів приклад: "у техумовах написано, що час польоту нашого літака - три години". Вона каже: "Значить, це три години".
Я відповів, що пройшло вже понад десять років, як ми почали, а я й до сьогодні не знаю реального часу польоту нашого літака. Бо в руках різних людей, за різних умов на цей показник впливає безліч факторів. Будувати продуктові, тактичні чи навчальні рішення, просто дивлячись на цифру в ТУ - неможливо.
Тому ми впровадили бортовий журнал. Зайняло багато часу формування рубрикатора бекенду - того, що за лаштунками. Тобто, нам фактично прийшлося створити свою CRM-систему, яка буде накопичувати дані бортових журналів всіх БпАК, які на фронті.
Задум простий: швидка фіксація подій під час місії. Під час виконання завдання в оператора може статися будь-яка позаштатна ситуація: відмова техніки, зникнення відеосигналу чи зв’язку по каналу керування, проблеми з двигуном - він за лічені секунди відмічає це в рубрикаторі журналу. Якщо проблему вдалося усунути або вона зникла - місія триває. Наприкінці місії оператор обирає один із трьох статусів: "Завдання виконано повністю", "Виконано частково" або "Не виконано". Після натискання кнопки техпідтримка миттєво отримує звіт із точною прив’язкою проблеми до часу та просторових координат. Ми можемо проаналізувати: зв’язок зник через рельєф чи через технічну проблему? Ми вибудовуємо систему, яка буде максимально об'єктивно відповідати на запитання, як наш виріб працює насправді.
Чи готові ви ділитися цими даними з державними структурами для покращення загальної ситуації у війську?
Ми готові надати замовнику повний доступ до цього журналу. Ми не хочемо сидіти в "теплій ванні" й думати, що ми круті і начебто все працює. Ми хочемо знати, як воно є насправді. Сподіваємося, що ця ініціатива буде підтримана і паном Михайлом Федоровим. Його задачі в масштабах усього війська схожі на наші, тільки в сто разів масштабніші. Без софтової частини та системного підходу це просто неможливо. Ми вже маємо розуміння, як це робити, і готові ділитися та співпрацювати в цьому напрямку.
Говорячи про системність досвіду, ми не можемо оминути людський фактор. Яку роль у цій системі відіграє професія інструктора і чому її статус потребує негайних змін?
Можливо, ви пам’ятаєте конфлікт, який нещодавно роздмухували в соцмережах, коли якогось комбата нібито "понизили" до інструктора? Мене тоді надзвичайно тригернуло це формулювання. Я був вражений.
Як взагалі можна казати "понизити до інструктора"? Я хочу, щоб ми спрямували свою енергію на подолання цієї проблеми. В армії інструктор має бути фахівцем найвищого рівня. Ми неодноразово зверталися до Міністерства оборони та Генерального штабу і говорили, що ми маємо створити належні умови для наших найкращих фахівців.
Ви маєте на увазі створення умов для передачі досвіду тими, хто пройшов війну?
Саме так. Людина не може воювати нескінченно - настає вигорання. Якщо фахівець воює 5 чи 10 років - це величезна заслуга. Ми маємо дати йому можливість вийти з поля бою і стати інструктором із достойною заробітною платою, утриманням та повагою. Це має бути елітна, найвища ланка Збройних сил.
Ми можемо створити фундамент, досягти системності в передачі досвіду від виробника до воїна, але має бути той, хто цей досвід професійно передасть далі. І це має бути Інструктор.