Лукашенко буде розмовляти тільки з тим, хто може завдати йому удар: білоруські добровольці про спротив диктатурі та ситуацію на фронті

В агресивній війні, яку росія розв’язала проти України вже загинуло понад 60 білоруських добровольців, що встали до лав Збройних Сил України. У своїй боротьбі білоруські добровольці не планують зупинятись, а своєї стратегічною метою бачать деокупацію Білорусі від російських військ та демонтаж режиму лукашенка. УНН поспілкувався з заступником командира Полку ім. Кастуся Калиновського Вадимом Кабанчуком та одним з засновників та лідерів Громадського Руху "Калиновці" Денисом Прохоровим. 

Довідково  

Полк імені Кастуся Калиновського був заснований у березні 2022 року, входить до складу Збройних Сил України. Мета збройного формування – захист України від російської агресії. Сформований підрозділ з білоруських добровольців.

Свою назву полк отримав на честь Кастуся Калиновського – керівника національно-визвольного повстання 1863-1864 років на білорусько-литовських землях колишньої Речі Посполитої проти російського панування, національного героя Білорусі. 

Полк Калиновського складається з батальйонів "Волат" та "Літвін". 

Добровольці полку вважають росію спільним ворогом Білорусі та України. Вони сподіваються, що визволення України від російських загарбників неминуче потягне за собою послаблення, а, можливо, і початок краху путінського режиму. А це своєю чергою дасть змогу поставити крапку в історії існування режиму лукашенка в Білорусі. 

 Члени бойового підрозділу брали участь у боях за Ірпінь, Бучу, Куп’янськ, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Бахмут, билися з російськими окупантами на Миколаївщині та Херсонщині. 

Громадський Рух "Калиновці"

Рух був заснований на базі полку імені Калиновського для посилення військово-політичної складової розвитку національно-визвольного поступу. Стратегічною метою Руху є об’єднання можливостей та ресурсів білоруських воєнізованих, військових та громадських об’єднань та ініціатив, а також представників білоруських демократичних сил з ціллю відновлення демократичного та конституційного порядку у Республіці Білорусь.  

Заступник командира Полку ім. Кастуся Калиновського Вадим Кабанчук

• Загалом на вашу думку в середині Білорусі на скільки люди готові та чекають слушної нагоди для дій, на скільки партизанський рух всередині країни «живий»?

В нас був показовий 2020 рік, коли ми бачили, що фактично на вулицях Білорусі вперше в історії Білорусі вийшли люди в такій кількості. За даними Chatham House до мільйона протестувальників було. Населення Білорусі 9 млн – це вельми велика цифра. Це був фактично своєрідний народний референдум про недовіру до влади лукашенка, про незгоду з тим, що він незаконно захопив та контролює владу. 

Коли почалася повномасштабна війна у 2022 році, то люди вийшли знову на вулиці. Не в такій кількості, тому що вже пішли масштабні репресії й багато з тих людей отримали дуже великі терміни. Зараз у нас там напевно тисячу політв’язнів. Докладну кількість їх не знає ніхто. В таких умовах широкий рух партизанського супротиву не можливий, тому що Білорусь – це така централізована диктатура, яка змогла встановити поліцейський режим ще там скажемо пару десятків років тому. Загалом лукашенко утримує владу 30 років. Тому в таких умовах білоруси роблять те, що можуть робити.

Ми знаємо, що були акції на чугунничних шляхах (залізничні шляхи – ред.), на залізниці. Були акції із зупинення руху, коли йшла москальська колона в Україну. Кіберпартизани заблокували білоруську чугунку. Були акції, коли просто люди виходили з протестами в центри своїх міст. На сьогодні ми бачимо, що час від часу одиночні акції партизанські проходять. Це була, наприклад акція із літаком в Мачулищах, коли пошкодили літак.

Я думаю, що більшість білоруського народу перебуває в очікуванні сприятливого моменту, коли можна буде виступити ще раз проти диктатури.

• Чи розраховуєте ви саме на силовий блок в Білорусі? На скільки лукашенко тримає його й чи можливо, що  там теж люди чекають вдалого моменту? 

За нашими даними лукашенко так й не наважився віддати наказ у вторгнення в Україну у 2022 році, тому що вони бачили, що армія не хоче виконувати цей наказ і вона не лояльна режиму лукашенка, і це їх спинило. Тому що інакше, при негативному для лукашенка сценарію він давно вже втратив б владу. 

Я думаю, що цей чинник понад 30-річної  історії такої квазінезалежності Білорусі дав свій результат, тому що люди та військові як частина нашого соціуму все ж уявляють себе в незалежній державі. Тут тільки питання в тому, що нам потрібно виправити історичну помилку 1994 року, коли більше білорусів проголосували за лукашенка. 

• Яка наразі ситуація на фронті й чи спостерігається, що поставки зброї, снарядів покращилися? 

Ми бачимо, що фронт фактично стоїть. Ніяких там проривів в росіян немає попри те, що говорить їх пропаганда. Хлопці тримаються, так безумовно важко, тому що в (рф – ред.) фактор переваги в повітрі, де вони використовують дуже часто авіабомби, проти яких майже немає супротиву.

На мою особисту думку, я не думаю, що в росії будуть якісь потужні успіхи на фронті найближчий час. Інше питання – це визволення українських земель, яке знаходиться під окупацією, але це вже питання до наших союзників щодо допомоги, яка йде Україні. 

• Щодо набору добровольців до батальйону, як зараз активно долучаються до нього, як відбувається залучення? 

В нас йде набір, він в принципі й не спинявся. Тут питання тільки в тому, що, як ми всі розуміємо третій рік конфлікту дає про себе знати. Частина людей втомилася, частина може не бачить такої швидкої перспективи зміни і я скажу що, що порівняно з 2022 роком зараз потік добровольців зменшився.

• Ви озвучували ідею створення білоруського батальйону в рамках Литовсько-польсько-української бригади імені Великого гетьмана Костянтина Острозького на території Польщі та України, яка з  цим ситуація? 

Те, що я знаю, поки що це на рівні ідеї нашої, тому цю ідею потрібно наповнювати. Я знаю, що Президент Зеленський нещодавно заявив про те, що в Польщі буде почато формування Українського легіону. Може в межах цього легіону буде зроблено можливість служити якійсь частці білорусів. Тому що дуже багато наших хлопців, дівчат, які не мають можливості приїхати в Україну з причин документів та з інших причин. 

Чи є ідеї, плани в майбутньому співпрацювати з підрозділами легіону "Свобода Росії", Російського добровольчого корпусу (РДК) та "Сибірського батальйону"? 

На фронті наші часом з ними пересікаються і там йде часом бойова співпраця йде. Що станеться якась громадсько-політична складова, то тут я поки що не можу сказати, тому що в нас все ж різні вектори трохи. Те, що нас об’єднує – це спільна боротьба проти російської імперії.

• Тобто бойові певні спецоперації разом вже відбувалися?   

Ми знаходимося ж в межах однієї частини української, іноземного легіону.

Денис Прохоров, один з засновників та лідерів Громадського Руху "Калиновці"

• Ви нещодавно зустрічалися із білорусами за кордоном, які настрої там в них? Яке ставлення до так званої влади Білорусі й росії? Чи готові вони до дій, мітингів, повалення правління Білорусі в майбутньому?

Звісно, що білоруси хочуть повертатися додому в Білорусь. Звісно та хвиля, яка була супер демократичних рішень вона трішки впала й всі розуміють, що з диктатором лукашенком треба розмовляти по іншому. Тобто, як мінімум мати зброю та досвід, щоб йти хоча б за стіл, так би мовити, перемовини. Тому що я просував таку ідею, що можливо навіть звільнення Білорусі може відбутися навіть без жодного пострілу і це наша мета. Але, щоб це сталося всі повинні усвідомити, що лукашенко буде розмовляти тільки з тим, хто зможе завдати йому якогось удару. Це білоруси усвідомлюють. Також вони усвідомлюють, що наразі триває війна. Тобто білоруські добровольці нищать ворога вже тут і зараз в Україні. І вони дуже шанують цей вчинок і вони завжди давали запит, як допомагати нам. Тобто є певний запит на допомогу, він не зникає. Але разом з тим є такі моменти, що певні білоруси вони, так би мовити, були не готові їхати саме в Україну, тому що це важко робити такий крок. Але готові були, так би мовити, навчатися тут та зараз, наприклад в країнах Європи, щоб отримати якісь навички й в час Х, так би мовити, вони могли спокійніше почувати себе.

• Скільки після зустрічей  за кордоном було добровольців для того, щоб проходити навчання за кордоном, або доєднуватися до волонтерських рухів? Як активно поповнюються ряди? 

Щодо нашого полку ім. Кастуся Калиновського. У нас є свій особистий резерв, який знаходиться в Європі. Вони тренуються періодично, кожні вихідні. Є свої ініціативи, щоб вони навчалися. Я можу назвати цифру в сотні білорусів, які зацікавлені в тому, щоб тримати угрупування, тобто діаспори білоруські й з них, я думаю, що як мінімум половина зацікавлена в підготовках.  Вони знаходять різні методи, щоб доєднатися до резерву який тренується.