Ми поговорили з Тетяною Михальчук, волонтеркою Українсько-німецького гуманітарного фонду (УНГФ), який займається допомогою постраждалим від війни українцям.
- Ви давно працюєте в Українсько-німецькому гуманітарному фонді?
Насправді, недавно, у фонді я працюю місяці два, а волонтерством займаюсь з 2014 року.
- Фонд - міжнародний: його співзасновники - громадянин Німеччини Райнер Лінднер і українець Артем Шамрай. Як їм спало на думку заснувати фонд, як виникла ідея?
У 2014 році, коли потрібна була допомога військовим і також постраждалим особам, Артем і Райнер сконтактувалися і заснували спільно фонд, щоб допомагати постраждалим зі Сходу, внутрішнім переселенцям. Ідея створення фонду була викликана тодішніми українськими реаліями і відкладати його створення було нікуди.
- Чи важко в Україні починати діяльність таких фондів? У юридичному і моральному аспектах.
Це непросто, у юридичному плані також, тому що потрібно знаходити довіру від людей, які будуть видавати дотації, жертвувати кошти в фонд. Усе волонтерство - засноване на довірі: просто так тобі не дадуть ні продукти, нічого.
Моральна складність такої роботи полягає в тому, що багатьом людям складно звертатися по допомогу. Доводиться багато розмовляти з нужденними, пояснюючи, що прохати про домогу – не соромно і це не дармоїдство. Люди кажуть «мені соромно просити», навіть тоді, коли вони залишилися без домівки, речей першої необхідності і навіть їжі.
- З якими основними труднощами стикаєтеся у своїй роботі?
Важко буває від історій потерпілих, які вони розповідають. Це в голові не вкладається. Наприклад, історії про те, як матері з-під обстрілів вивозили дітей-інвалідів. Вони каталися країною з дітьми на руках в пошуках прихистку. В першу чергу ми з ними багато розмовляємо, даємо і розраду, і пораду. А далі – допомогу.
- На прикладі Українсько-німецького гуманітарного фонду: його співзасновник Артем Шамрай – правозахисник. Його професія допомогла спростити процес створення фонду?
Я думаю, що йому просто допомогло те, що він знає закони, знає, як правильно звертатися в установи, і тому це дуже багато бар’єрів зняло, тому що людині, яка не фахівець в цьому – важко, тому що вона не знає звідки починати, куди звертатись. Я думаю, що з його багажем знань це зробити було не так важко, як звичайній людині.
- Ви почали говорити про проблему постраждалого, якому важко звернутись за допомогою. Опишіть цю людину.
Українці – волелюбні, ми - господарі, і коли у нас забирають усе, ми просто опиняємось на роздоріжжі. І коли людині потрібно переступити моральний бар’єр і сказати «допоможіть мені» - це зробити важко, тому що ми звикли зі всім поратися самі.
Ми звикли, що потрібно заповнити 150 папірців, знайти 150 довідок, там завірити, там зробити. Для людей вже це і є бар’єр, тому що вони думають, що зараз треба буде дуже багато чого робити. У нашому випадку це не так, усе простіше – заповнюється форма-заява, підкладаються документи, якщо це довідка ВПО, то це довідка ВПО. Далі ми ставимо людину в чергу, йдемо за списком і надаємо людині допомогу. Це може бути продуктовий набір, одяг, зараз ми домовляємося про засоби гігієни, побутову хімію і деякі медикаментів.
- Як змінилася робота фонду після 24 лютого?
Артем Шамрай поговорив із співзасновником з Німеччини, і вони збільшили кількість поставок продукції в Україну, фасування/перефасування продуктових наборів та іншої гуманітарної допомоги. Далі за допомогою соцмереж люди почали звертатися, а ми їм відповідали – де і як можна цю допомогу отримати.
Ті, хто отримали допомогу, почали повідомляти інших, і увімкнулось «сарафанне радіо».
- Обіг допомоги зріс?
З початку повномасштабної війни на 70-80% точно.
- На скільки збільшився штат волонтерів фонду після початку повномасштабної війни?
Люди підключаються, як тільки дізнаються про фонд. Важко сказати точно, але на 40% точно.
- Розкажіть детальніше, у чому конкретно виражається гуманітарна допомога від фонду?
Це продуктовий набір: крупи, консерви, олія, молоко, цукор, борошно – звичайний продуктовий набір. Одяг – людина зазначає в заявці, наприклад, дитина потребує на 98 см зросту – у нас є можливість відправити людям цей одяг. Побутова хімія і засоби гігієни, люди вказують у заявках, що їм потрібно: шампунь, порошок, мило, зубна паста – тобто зовсім базові речі. Люди потребують найпростіших речей, ще жодного разу не зустрічала чогось неординарного.
- Ця допомога формується вже в Україні чи спочатку вона постачається з Німеччини? Як цей процес відбувається?
Уся продукція постачається до нас з Європи: Німеччина, Румунія, Болгарія. Є бази, на яких фасують допомогу – вони розташовані в Чернівцях, там велика кількість продуктових корзин. А потім вона вже пересилається у Вінницю, у Жмеринку, надалі буде пересуватися у Київ, можливо, в Одесу - аби спростити логістику.
- Як здійснюється утримання складських приміщень – якось домовляєтесь з власниками на волонтерській основі чи все ж таки виділяєте кошти на оренду?
Це більше на волонтерських засадах.
- Розкажіть більше про забезпечення спецтранспортом, як це відбувається?
Це авто з Європи, які постачалися на потреби військових медиків і автівки на потреби ЗСУ. На початку війни європейці дуже часто жертвували свої авто для України, частину автівок ми закуповували з коштів фонду.
- Яким чином фонд надає юридичну допомогу?
Ми допомагаємо правильно оформити документи, якщо втратили житло, допомагаємо з документами для виїзду за кордон – тобто повна юридична підтримка в таких питаннях. Безкоштовну допомогу надають юристи компанії Артема Шамрая.
- Отже, фонд сприяє виїзду за кордон жінок та дітей. Куди саме? Чи підтримуєте ви з ними зв’язок і надалі?
Допомагаємо з виїздом у країни ЄС. Люди згодом самі виходять на зв’язок, самі розповідають, що і до чого, фонд також старається постійно бути на зв’язку.
- Яким чином надається психологічна допомога?
Таку допомогу надають кваліфіковані психологи, люди звертаються з проханням допомоги. Усе відбувається онлайн. Може бути кілька сесій розмови, доки людині ця допомога потрібна, доти про неї піклуються. Деяким людям достатньо однієї розмови з психологом, а деякі можуть тиждень бути на зв’язку з психологом, поки болючі питання перестануть турбувати.
- На фонд працює швейне виробництво, спрямоване на задоволення потреб ВПО, як воно функціонує?
Зараз замовляємо різне літнє взуття для військових – Артем Шамрай домовився про пошиття нової партії нашим бійцям. За кошти відшивається наше замовлення - партія літнього взуття. Ми отримуємо запит від військових частин або адресно від військових. Коли зв’язок з бійцями поганий, то ми спілкуємося з їхніми родичами, аби дізнатись потрібні дані (розмір устілки, підйом ноги). Згодом, коли потрібна партія вже відшита, ми зв’язуємося зі знайомими волонтерами і їхніми вантажівками відправляємо взуття в гарячі точки – на Південь або Схід. Якщо десь там недалеко працює пошта, то відправляємо поштою.
- Як відбувається відправка допомоги цивільним ВПО?
Якщо людина перебуває у Києві і має змогу самостійно забрати пакунок, то вона під’їжджає і забирає безпосередньо зі складу. Для цього варто просто заповнити форму заяви і докласти копії документів, просто фотографії. Коли людина приходить – говорить дані по порядку, ми дивимося, що їй потрібно за заявкою, і видаємо їй набір.
- Чи буває таке, що не можете задовольнити потреби ВПО? Якщо так, то з чим найчастіше виникають труднощі?
Таке буває. Найчастіше саме з медикаментами відчуваємо труднощі, наприклад, для лікування онкохворих, або специфічних хвороб. Тобто, звичайний аптечний список у нас, як правило, у наявності: знеболююче, від кашлю, від болю в животі – все є. Що стосується специфічних ліків, у нас просто ще немає окремого складу, аби задовільнити потреби людей зі складними захворюваннями.
- Скільки в середньому на день заявок надходить?
До 20 заявок. В основному це продуктовий запит – крупи, цукор, борошно, макарони, тушковане м’ясо. Це хороша допомога, такого пакунку точно вистачає на тиждень.
- За який рахунок функціонує фонд?
Заробітних плат тут немає, усі працюють повністю на волонтерських засадах. Деякі люди просто комбінують свою основну роботу з роботою у фонді.
- Розкажіть історію допомоги українцям, що запам’яталося найбільше.
Таких історій дуже багато, одна з них нас дуже зачепила. Це історія мами трьох особливих дітей з Чернігівщини. Старший син з ДЦП, двоє молодших - з аутизмом. З цією жінкою ми досі тримаємо зв'язок. Та дуже багато таких історій, немає такого, що нам скинули заявку, ми відписали «Ок», і сухо виконали прохання – ні, ми зі всіма спілкуємося.
- Зараз в країні багато внутрішньо переміщених осіб, але є відсоток людей, чиї домівки цілі, але вони опинилися в скрутному становищі. Який відсоток таких людей звертається за допомогою?
Це люди зі звільнених з-під окупації територій. Як правило, вони просто не мали змоги вчасно виїхати. Загалом, таких людей 30%, 70% припадає саме на ВПО.
- Чи помітно падіння активності волонтерської допомоги серед українців?
Активність падає. По-перше, люди вже втомилися від війни. По-друге, у них закінчуються кошти, але люди все ж допомагають: 10, 50, 100 грн вони пожертвують, бо знають, що це піде на допомогу іншим людям. Також приносять консервацію, макарони, цукор. Кажуть: «Ви знаєте, куди це відправити».
Додамо
Українсько-німецький гуманітарний фонд діє в Україні понад 10 років, його заснував український правозахисник Артем Шамрай спільно з партнером з Німеччини Райнером Ліндреном, що дає можливість фонду отримувати і передавати нужденним якісну гуманітарну допомогу з Європи. У фонду є сайт, де можна зареєструватися і долучитися до команди з допомоги нужденним.
Також можна слідкувати за відеозвітами роботи фонду та за постами з корисними порадами для вимушених переселенців на Facebook-сторінці фонду.