Гендерний розрив в оплаті праці: чому він існує і як його подолати

Гендерний розрив в оплаті праці залишається серйозною проблемою в усьому світі, зокрема в Україні. Це не лише питання соціальної справедливості, а й чинник, що впливає на економічний розвиток країни. 

УНН розібрався, чому є гендерний розрив оплати праці в нашій державі, як суспільні стереотипи впливають на цю проблему та як це відображається на економіці України.

За даними Держстату в Україні до повномасштабного російського вторгнення за 2021 рік різниця в оплаті праці між жінками та чоловіками становила 18,6%. Відповідно, це означає, що жінкам доводиться працювати більше, ніж чоловікам, але при цьому отримувати заробітну меншу.  Таким чином, в середньому за життя жінки мають 6,5 років додаткової праці.

У 2015 році різниця між зарплатами чоловіків та жінок становила 26% і до 2021 року вона значно зменшилася. Наразі Україна демонструє позитивну динаміку у залученні жінок до професійних і технічних сфер. 

Однак, попри ці позитивні тенденції, деякі проблеми залишаються. Наприклад, лише 15% компаній в Україні належать жінкам, і лише в 17,7% бізнесів керівні посади обіймають саме жінки. Це вказує на те, що попри високий рівень залученості жінок до навчання не гарантує те, що вони зароблятимуть більше. 

УНН поспілкувався з очільницею Центру правових досліджень гендерної рівності Ірини Андрусяк, і на її думку, головна причина гендерного розриву оплати заключається не стільки в українському законодавстві, як у  стереотипному мисленні суспільства.

В законі в нас написано все навіть дуже добре, якщо говорити з точки зору гендерної проблематики. В нас є проблеми суспільні. Немає жодної дискримінаційної норми, але при прийнятті на роботу дівчат можуть, наприклад, питатися: "А ви заміжня?" А чи плануєте ви мати дітей? Ой, якщо якщо не заміжня, то зараз вийдеш заміж, народиш дітей." Тобто немає такого, наприклад, щоб в нормі говорилося, що за однакову виконану роботу, жінки отримують меншу заробітну плату, бо вони жінки, а чоловікам потрібно утримувати сім'ю, і тому їм платять більше

 За словами Андрусяк, надзвичайно вразливою соціальною категорією в Україні є жінки-пенсіонерки. Оскільки, вони,виходячи на пенсію, мають низький мінімум пенсійного забезпечення.

"І от ми вже починаємо шукати причини, а чому так? І тут в нас вже входять в дію оце стереотипи мислення, оці негативні стереотипні практики, коли в нас жінки, якщо говорити у відсотковому вимірі, обіймають значно менше керівних посад. А все тому, що їх просто не обирають на ці керівні посади, бо вони жінки, бо стереотипно в нас так споконвіку, що жінки не здатні керувати, вони не можуть приймати рішення, вони не мають лідерських задатків, вони емоційно нестабільні. І отут, власне, нам потрібно шукати джерело цієї проблеми, чому в нас існує оцей розрив у заробітній платі",— говорить фахівчиня.

Зокрема, правозахисниця, зазначає, що законодавчі норми, які обмежують права жінок в питанні оплати праці, повинні обговорюватися з урахуванням не тільки індивідуальних потреб жінок, а й у контексті забезпечення соціальної рівності та запобігання зловживанням з боку роботодавців.

"Ми не можемо говорити про індивідуальні випадки тієї чи іншої жінки. Тому що в 20-ти  жінок є можливість найняти няньку, чи є батьки, які можуть допомогти, чи чоловік. А в 70-ти жінок такої можливості не буде. І право в тому контексті має все ж таки посилюватися на більшість людей і власне забезпечувати оцю неприпустимість зловживання роботодавців отакою нормою",—підкреслила Андрусяк.

Крім того, вона зазначила, що навіть попри зміни в правових нормах — результати можна буде спостерігати через кілька десятків років, а не одразу.

Гендерний розрив в оплаті праці — питання, яке варто розглядати не лише з точки зору дискримінації жінок, а й впливу на економіку країни.

За підрахунками McKinsey Global Institute, якби жінки були залучені до ринку праці, так само як і чоловіки, глобальний ВВП впродовж 2015-2025 років виріс би на 26%.

УНН поспілкувався з економістом Олег Пендзин, який вважає, що питання гендерного розриву в оплаті праці частково втрачає актуальність через гострий дефіцит чоловіків у традиційно "чоловічих" професіях.

В умовах війни і в умовах різкого дефіциту виробничих спеціальностей,  надзвичайно великого дефіциту саме спеціальностей на чоловічих професіях, на сьогоднішній момент різко зростає можливість жінок перекваліфіковуватись. Тож питання гендерного розриву, на мій погляд, нівелюється надзвичайно великим дефіцитом чоловіків на чоловічих спеціальностях. Сьогодні при бажанні жінка може зайняти будь-яку посаду з чоловічого з чоловічою оплатою праці на чоловічі спеціальності. Інша справа, що це вимагає дійсно серйозної перекваліфікації ..., тому що є такі речі, які там в основному чоловіки роблять через фізіологічні особливості. Але в будь-якому випадку в період війни ця гендерна різниця до деякої міри зникає