— Володимире Васильовичу, так винна чи не винна аптека у тому, що час від часу так стрімко зростає ціна на ліки?
— Ціни зростають на все, не лише на ліки. Дорожчають продукти харчування, комунальні послуги, проїзд в громадському транспорті... Але ліки — це те, що найнеобхідніше людині, яка захворіла і тому, звісно ж, ціна на них турбує пересічного українця чи не найбільше. Але звинувачування аптек щодо цього безпідставні, оскільки ціни на ліки загалом формують виробники. Аптеки мають свою націнку 10-25%, яка на велику кількість лікарських засобів регулюється державою. Сьогодні аптечна роздрібна надбавка становить в середньому по Україні 19,6%. Але треба розуміти, що виробники напряму ліки в аптеки не постачають. Це роблять дистриб’ютори, які також в ціну лікарського засобу закладають оптову надбавку.
Знову ж таки, якщо дорожчає в Україні іноземна валюта, змінюється закупівельна ціна на лікарські засоби, субстанції, дорожчають трудові ресурси, зростають ціни на комунальні послуги, збільшуються витрати на залучення банківських ресурсів тощо. І все це відображається на цінах на лікарські засоби.
— А як щодо залежності від імпорту?
— Він відіграє не останню роль у ціноутворенні. Наша фармацевтична галузь надзвичайно імпортозалежна. І навіть вітчизняні виробники залежать від імпортної складової, тому що сировинні ресурси, компоненти, які входять до складу лікарських засобів, пакувальні матеріали, обладнання і багато іншого закупляється за кордоном. І це також впливає на формування ціни.
— У ЗМІ, до речі, днями з’явилася інформація про те, що ціни на ліки завищені аптеками до 50% за рахунок маркетингових угод. Що скажете з цього приводу?
— Маркетингові угоди являються частиною промоційних заходів, що проводить виробник стосовно своїх ліків, які він виробляє, зокрема з метою їх просування. Окрім маркетингу, виробники ліків організовують для професіоналів охорони здоров’я конференції, конгреси, семінари, медичні представники фармацевтичних компаній влаштовують візити до лікарів для отримання відомостей, наприклад, щодо випадків побічної дії лікарських засобів тощо. Важливо не забувати і про головний “рушій прогресу” — рекламу ліків. Неправильно говорити, що всі ці заходи, а також маркетингові послуги, мають негативні наслідки. Адже з метою ефективного призначення, лікування пацієнтів та надання інформації про ліки в аптеці, лікар та фармацевт мають знати про новинки фармацевтичного ринку.
Алгоритм дій щодо ліків кожен виробник визначає сам. Ніхто нікого не може змусити укладати будь-які угоди або проводити інші промоційні акції. Немає сумнівів, що рекламуються препарати також за власним рішенням виробника.
Що ж до ролі аптек у цьому питанні. В Україні багато випадків, коли на один препарат за однією міжнародною непатентованою назвою (1 МНН) зареєстровано біля 80 торгових назв лікарських засобів. І це є конкуренцією на фармацевтичному ринку, коли виробники, незважаючи на вже широкий асортимент конкретного препарату, приймають рішення щодо його випуску під новою торговою маркою, з тим самим дозуванням або об’ємом.
Потім виникає питання, як цей препарат повинен опинитися в аптеці, якщо там вже є достатній асортимент таких ліків (наприклад, представлено 10 торгових назв), а додаткового місця на аптечній полиці для розміщення 11-го просто не існує. В такому випадку виробник пропонує аптеці додаткові послуги з розміщення лікарського засобу в аптечному закладі. І це також є конкуренція, насамперед, в таких послугах зацікавлений виробник.
Необхідно розуміти, що в Україні зареєстровано більше 13 тисяч препаратів за торговими назвами, мінімальний розмір аптечного закладу — 50 кв. м. Як Ви думаєте, чи реально аптеці догодити всім виробникам? Звичайно, ні. Завжди будуть невдоволені.
Наразі багато аптек відкривається в більшому форматі за площею, що допомагає забезпечити пацієнтів значно ширшим асортиментом ліків, з яким можна ознайомитися на офіційних сайтах. Але й у таких аптеках полиць недостатньо для всіх генеричних аналогів лікарських засобів.
Деякі виробники замовляють у аптек дослідження та аналіз споживчого попиту на конкретні препарати. Це також є маркетинг, в якому задіяні працівники та додаткові ресурси суб’єкта господарювання з роздрібної торгівлі.
Чи може вартість маркетингу досягати 50%, як дехто це зазначає? На мою думку, це дуже сумнівна інформація. В кінцевому результаті ці витрати виробник вкладає у вартість своїх ліків.
При заявах, які лунають, що аптеки змушують платити по 50% від вартості товару, виникає питання, яка ж тоді собівартість препаратів, які доходять до пацієнта? Адже в ціну пігулки виробник закладає, окрім маркетингу, ще інші промоційні дії та рекламу, яка є набагато дорожчою (особливо на телебаченні), ніж все вище перераховане.
Тобто щоб розуміти справжній вплив таких послуг, що надаються аптекою, на вартість ліків, щонайменше потрібно знати складові, з яких формується ціна виробника. Але такі дані ні один виробник нині не оприлюднює. Отже, подібні звинувачення є безпідставними.
А тепер давайте поміркуємо: якщо ініціативи деяких народних депутатів щодо закриття більшої частини аптек, які активно обговорюються нині в суспільстві, втіляться в життя, чи сприятиме це добросовісній конкуренції? Чи буде доступ у пацієнта до широкого та доступного асортименту ліків? Чи залишаться маркетингові угоди такими, що відповідають діючому законодавству як зараз, або перейдуть в статус “віртуально неіснуючих” у недобросовісних суб’єктів? Чи зможе держава контролювати їх, як робить це сьогодні? Адже не треба забувати і про те, що від зазначеної діяльності сплачуються податки.
— А як Європа працює в цьому напрямку і що відбувається в Україні?
— В Україні це питання лежить у площині Податкового кодексу України, ЗУ “Про рекламу”, ЗУ “Про лікарські засоби”, ЗУ “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, ЗУ “Про захист економічної конкуренції” та інших законів.
Велику роботу з дослідження маркетингу у фармацевтичній галузі здійснює Антимонопольний комітет України. Останнім часом на вимоги та запити згаданого органу виробники, дистриб’ютори та аптеки надають інформацію про умови співпраці. У 2015 році АМКУ видав рекомендації, де зазначив дії, які не рекомендуються проводити суб’єктам господарювання.
Із представниками АМКУ було проведено декілька “круглих столів” з обговорення цього питання. На сьогодні деякими суб’єктами господарювання вироблена практика погодження договорів з АМКУ. Інші — працюють, враховуючи рекомендації, які були надані.
Якщо говорити про Європу, то там це питання регулюється директивами Європейського Союзу, а також у кожної держави є свої внутрішні нормативні акти. Такий комплексний підхід є дієвим механізмом, що позитивно впливає на співпрацю всіх ланок фармацевтичного ринку. В Україні його бракує. І тут ще треба попрацювати.
У деяких країнах промоція, зокрема реклама, ліків є дуже зрегульованою та жорстко контролюється державою. Наприклад, з метою зниження відсотку самолікування пацієнтів, в деяких країнах реклама ліків взагалі заборонена. У нас ця проблема також є і над її вирішенням наразі працює Міністерство охорони здоров’я України.
— Все ж цікаво, чому ціна на ліки в різних аптеках однієї й тієї ж мережі може бути різною?
— На це впливає стабільність вартості препарату у дистриб’ютора, в якого аптека закуповує ліки. Дистриб’ютор, в свою чергу, отримує ліки від виробника і тому залежить від нього. Зміна ціни виробником на лікарський засіб відображається на всіх ланках.
Частина аптечних закладів реалізують ліки в тій послідовності, в якій вони були закуплені. У такому випадку в аптеках, що належать одній мережі, можуть бути в наявності одні й ті ж самі лікарські засоби, але за різною ціною, залежно від партії та часу їх надходження у конкретний заклад. Інші суб’єкти господарювання здійснюють переоцінку лікарських засобів та встановлюють середню вартість.
— Але такий підхід, коли вартість одних і тих самих ліків різниться, може дратувати пацієнтів. Чи є це справедливим щодо них?
— Ліки — це соціальний товар, важливий для життя. Ми це розуміємо та готові працювати над впровадженням змін і вже це робимо.
Як приклад, програма “Доступні ліки”, до якої ще від початку приєдналися і аптеки учасників Аптечної професійної асоціації України. Насправді це початок великого та необхідного кроку нашої держави до страхової медицини, підвищення рівня надання медичної допомоги у лікарнях та поступового впровадження європейського досвіду.
Не буду лукавити, спочатку ми поставились до неї з насторогою. Хвилювалися, що будуть затримки у виплаті коштів, великі черги та складнощі в адміністративному процесі. Що ми бачимо сьогодні? Аптеки працюють, пацієнти отримують ліки безкоштовно або з невеликою доплатою, але за значно нижчими цінами.
— Що сприяло зниженню цін за програмою “Доступні ліки”?
— Міністерство охорони здоров’я України вирішило при формуванні цін впровадити референтне ціноутворення на перелік міжнародних непатентованих назв, що беруть участь в програмі. Задля цього було порівняно ціни на аналогічні МНН у 5 сусідніх (референтних) країнах України — Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії та Латвії. На основі даних цих 5 країн уряд встановив граничну ціну на лікарський засіб, яку компенсує держава. У цій ціні закладені націнки: 10% дистриб’ютора та 15% аптеки. І що ми спостерігаємо за другий рік роботи програми: перелік лікарських засобів постійно розширюється, а ціни знижуються.
За інформацією МОЗ України, з початку дії програми ціни знизилися в кілька разів. І в цьому році ми бачимо таку ж тенденцію. У середньому ціни на препарати програми зменшилися майже на 7%. З окремих препаратів — до 70%. Це прекрасний результат та, як показала практика, ефективний і дієвий механізм зниження цін на ліки, який було б добре запровадити і на інші препарати.
— Чому не всі аптеки беруть участь у Програмі?
— Фінансування програми щороку збільшується. Як тільки воно буде достатнім для залучення всіх аптек, я думаю, що Міністерство прийме рішення про обов’язкову участь.
— Чи можна врешті-решт щось зробити, аби ліки стали дешевшими?
— На мою думку, для зменшення вартості ліків держава повинна підійти до цього питання глобально та по-європейськи. Однозначно, ліки завтра не зможуть стати дешевими та безкоштовними, оскільки це потребує значних бюджетних надходжень. Однак дії можуть бути поступовими, такими, що в подальшому спрацюють на результат.
Перш за все, це розширення нозологій по програмі “Доступні ліки”. Завдяки цьому, держава зможе забезпечити ще більше пацієнтів безкоштовними або з невеликою доплатою лікарськими засобами за найпоширенішими хворобами. Ця програма повинна стати поштовхом для подальшої реімбурсації всіх ліків, що входять до Національного переліку.
По-друге, зміни моделі надання медичної допомоги через запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування.
По-третє, референтне ціноутворення. На лікарські засоби повинна бути обґрунтована ціна, а не тільки регульована роздрібна націнка.
Отже, держава спочатку повинна визначити вартість кожного МНН шляхом порівняння цін з сусідніми країнами. Наприклад, з лікарських засобів, що входять до Національного переліку. На основі цих даних виробник буде декларувати свою ціну, що не може бути вищою референтної. А потім до цієї ціни буде додаватись 10% оптової надбавки та 25% роздрібної. До речі, це зможе забезпечити однакову вартість ліків в усіх аптеках. Так, наприклад, відбувається в Італії. Там всі ціни на ліки є фіксованими та переглядаються один раз на два роки. У зв’язку з нестабільним курсом долара, в Україні вартість ліків могла б переглядатись один раз на півроку. Сподіваюсь, що найближчим часом наша країна в забезпеченні пацієнтів лікарськими засобами неодмінно вибере правильний курс.
— Дякуємо за цікаву розмову!