КИЇВ. 11 липня. УНН. Захопленість ідей скорочення економічних розмірів держави докотилася і до урядовців - перший віце-прем'єр-міністр – міністр економіки Юлія Свириденко опублікувала статтю, в якій чи не основними «ліками» від усіх економічних недуг називається «досягнення оптимального розміру держави».
На перше питання, що виникає – про те, який же оптимальний розмір держави, і хто власне визначає цю оптимальність – Свириденко намагається дати відповідь сама.
«Відповідь знаходимо у сучасній економічній історії: у ХХ столітті найшвидше "росли" держави, які перерозподіляли через бюджет не більше 20-25% ВВП», - пише Свириденко.
Далі вона пояснює, як розраховується економічний розмір держави.
«ВВП – валовий внутрішній продукт – це сума всіх товарів та послуг, створювана економікою за одиницю часу (календарний рік). Відповідно, все, що держава накопичує податками та зборами (а далі – витрачає), можна виміряти як відсоток до ВВП. Це називається фіскальний відсоток ВВП. В Україні він становив до війни 40-45% у різні роки, у США – 25-30%, у Китаї – взагалі лише 10-11% у роки шаленого економічного зростання» - пише Свириденко.
А далі міністр стверджує буквально наступне – «Науково доведено факт: що нижчий фіскальний відсоток ВВП, то вище економічне зростання». Далі у статті стверджується, що «зменшення розміру держави неминуче генерує зростання».
Після прочитаного виникає безліч запитань. Чи справді розвинені економіки мають невеликий відсоток перерозподілу ВВП через бюджет. Чи дає оптимальний розмір держави неминуче економічне зростання.
Подивимося на перерозподіл ВВП, тобто на економічний розмір держави, у різних країнах світу. Наприклад, у Сомалі він становить трохи більше 4%. А на Мадагаскарі та в Уганді – трохи більше 15%. Оптимальні розміри в межах 20–25% мають такі країни як Сенегал, Буркіна Фасо, Малі, Афганістан, Нікарагуа, Гондурас. Так, у списку країн з «оптимальним» розміром держави є, наприклад, і Китай, але немає, наприклад, Ізраїлю (приблизно 42%), Німеччини (47%) чи Австрії (понад 51%).
Занадто багато винятків з «науково доведеного факту» не здається? І де ж обіцяне неминуче економічне зростання.
Загалом десятки найбідніших держав мають рівень перерозподілу від 10 до 30% ВВП.
Але Свириденко все ж таки дотримується думки і зважати на неї, поки вона при владі і управляється з економічним блоком, необхідно. Чому, читаємо далі її статтю, яку можна вважати програмною.
«Вважаю, що, незважаючи на війну, вже з 1 січня 2023 року ми маємо скоротити фіскальний відсоток ВВП в Україні з 45% до 30%, а далі протягом 10 років впевнено рухатися до його подальшого скорочення та досягти 20 % у 2032 році», - пише Свириденко.
Вже наступного року на нас очікує скорочення фіскального відсотка ВВП на 15%. Подивимося на те, як розподіляються витрати держави в Україні згідно з нормами, закріпленими в законодавстві: тільки на освіту 7% ВВП (за фактом 6% ВВП), на медицину — 5% ВВП (за фактом 4% ВВП), обороноздатність та безпеку — щонайменше 5% ВВП (мирний час), а зараз – 15% ВВП йде лише на грошове забезпечення військовослужбовців. Ще близько 3% ВВП йде на обслуговування держборгу, 13% ВВП — на соціальне забезпечення та страхування (включаючи Пенсійний фонд). У сукупності вже понад 30% ВВП. За кадром залишаються: культура, спорт, екологія, ЖКГ, різна економічна діяльність, яка має фінансуватись хоча б на мінімальному рівні. Відзначимо також і той факт, що витрати на утримання вищих органів влади та місцеве самоврядування становлять 1,5% ВВП.
Це і є ті горезвісні «зарплати чиновників», які так люблять пропонувати урізати прихильники повної лібералізації економіки.
Сумнівається у реалістичності такого сценарію і виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський.
«30% мені здається не дуже реалістичним з огляду на велику частку населення старшого віку в Україні. І з цим ми нічого вдіяти не можемо, і наступного року, тим більше. Це надто різке зменшення, яке може загрожувати невідомими соціальними наслідками для України, - вважає Вишлінський.
Але за рахунок чого будуть урізатися витрати держави і скорочуватиметься її економічний розмір.
«Для досягнення оптимального розміру держави необхідно розпочати з ліберальної податкової реформи, прийняти ліберальний трудовий кодекс (окремі його елементи ми вже запровадили на воєнний час), а також провести велику реформу соціальних виплат на основі єдиного цифрового реєстру», - пише Свириденко.
Відповідь напрошується сама собою – передусім соціальні виплати. Виходить, наступного року на нас може очікувати суттєве скорочення витрат держави на соцвиплати, які й так невеликі. І які, крім того, здебільшого повертаються в економіку країни та підтримують її. Які саме виплати урізатимуться. – на це запитання відповідь, ймовірно, повинні дати ті, хто займатиметься реформою, анонсованою Свириденко. Але можемо припустити, що торкнеться скорочення і субсидії, і пенсії.
Гліб Вишлінський також припускає, що урізання можливе за рахунок соціальних виплат, що призведе до зниження рівня соціального забезпечення порівняно з тим, до якого звикли українці.
Як ми зазначили раніше, скорочення вже в 2023 році має становити 15% - а навіть якщо припустити, що «під ніж» підуть абсолютно всі соцвиплати (що звичайно фантастика), то скорочення становитиме лише 11% не більше. Що ж буде далі?
Уріжуть витрати на армію у країні, що воює. У той момент, коли 15% ВВП покривають лише зарплати військових, а на війну в цілому йде трохи до 30% ВВП. Сподіваємось, що ні. Але й інші варіанти вирішення, зазначені Свириденко завдання, будуть для українців не з легких.
Віце-прем'єр, як і більшість прихильників ідеї скорочення розмірів держави, пропонує рухатися шляхом лібералізації податкової системи – просто зменшення податкового навантаження на бізнес та громадян. Ви скажете – так що в цьому поганого. Податки – це левова частка доходів держави. А для воюючої України – це «кров» її економіки.
Чим менше податків збиратиме держава (особливо зараз) – тим менше зможе витрачати, і не лише на соціальні виплати, а й на інші сфери – медицину, освіту, а також на армію.
Наводити порядок у соціальних виплатах та податковій сфері необхідно. Але робити це під час війни і семимильними кроками відразу зменшивши витрати держави на 15% - чи розумно це? Напрошується ще одне питання – що робитимемо з тими витратами, на які не вистачить доходів держави? Вже зараз держбюджету щомісяця не вистачає 5 млрд доларів і це за суттєвого секвестру видатків – тобто в умовах, коли фінансується лише оборонка та захищені статті видатків. Вже зараз влада буквально по крихтах збирає кошти від міжнародних партнерів, щоб «залатати» дірки у бюджеті. А чи зможемо ми збалансувати доходи та витрати в умовах війни так, щоб зменшити економічні розміри держави? Ліберали можуть заперечити, що потенціал є і можна (і потрібно) поступово віддавати в приватні руки об'єкти, що баластом висять на утриманні держави і не приносять прибутку, скорочувати витрати на медицину та освіту – дедалі більше віддаючи ці сфери в руки бізнесу. Частково це правда. І поступово подібні практики мають запроваджуватися. Але чи варта схожа гра свічок, в умовах війни і в умовах, коли кількість українців, які опинилися за межею бідності, зростає з кожним днем чи не в геометричній прогресії? Хто зможе дозволити собі приватну школу або регулярні внески з медстрахування?
Ще один момент на який варто звернути увагу у статті Свириденко, це те, що немає ясності, про що конкретно йдеться – про доходи зведеного держбюджету або про витрати. Або про те та інше. У мирний час різниця між доходами і видатками, тобто дефіцит держбюджету, становив 2 – 3% - це не мало особливого значення. Але зараз, коли дефіцит бюджету за підсумками 2022 року становитиме не менше 20% – має. Ми повертаємося до того, що можна скоротити рівень перерозподілу доходів – податків і зборів (згадана лібералізація податкової сфери тому допоможе), але хто тоді профінансує витрати, що залишилися непокритими через «урізання» доходів? Знову міжнародні партнери? Чи вистачить у них сил та можливостей? Або ж це будуть кредитні кошти і в результаті ми втикнемося у показник держборгу на рівні 80%, а то й 100% ВВП? Це буде катастрофа.
До речі, найбідніша у світі країна (за рівнем ВВП на душу населення приблизно 237 дол) – Бурунді, має економічні розміри держави приблизно 30%. Чи не це рольова модель України наступного року?