"Державна пропаганда створила занадто завищені очікування, за якими підуть жорстокі розчарування", - говорить він.
Експерт пояснює, що високу ліквідність матимуть тільки "жирні" чорноземи центральної України, в той час як Житомирська, Сумська область і тим більше Карпати залишаться без роботи.
Знімаючи мораторій, держава повинна мати прорахунки мультиплікаційного ефекту для національної економіки, продовжує він.
"Простий продаж землі - це "гроші тут і зараз", які не стануть імпульсом для принципового оновлення та зростання економіки. Колишні власники земельних паїв не понесуть гроші, виручені від продажу землі, в банк, щоб ті перетворилися в інвестиційний ресурс. У кращому випадку вони придбають нерухомість", - говорить Мороз.
При цьому серйозною проблемою стане питання надходження податків до місцевих бюджетів. Адже, якщо влада таки поставить обмеження на земельний банк в "одні руки" для українських агровиробників, регіони залишаться без колишніх фінансових надходжень.
"Перш за все, це податок на доходи фізосіб (ПДФО) - бюджетоутворювальний податок для місцевих бюджетів. Села і маленькі міста ризикують знову залишитися без фінансових ресурсів на соціальну сферу, не кажучи вже про інфраструктуру: дороги, благоустрій.
Для розуміння: на макроекономічному рівні ПДФО - це приблизно 11-12% у зведеному бюджеті України, в той час як частка податку на прибуток підприємств - орієнтовно всього лише 9%", - попереджає експерт.
Можна по-різному ставиться до агрохолдингів, але саме вони стабільно підтримували приплив податків в державну казну, наголошує Мороз.
"За даними Державної фіскальної служби, в 2018 році українські аграрії заплатили 47,4 млрд грн податків (що на 4,3% більше, ніж у 2017 році).
І хто б як не ставився до великих агровиробників, але саме вони принесли бюджету значні доходи. І з цифрами сперечатися безглуздо: десять агрохолдингів увійшли в ТОП-200 найбільших українських платників податків, сплативши понад 10,5 млрд грн бюджетам усіх рівнів у 2018 році.
Це наслідок їх прозорості і публічності як перед державою, так і перед міжнародними партнерами: кредиторами, інвесторами, споживачами, аудиторами. Акції більшості найбільших агровиробників котируються на міжнародних біржових майданчиках, серед їх кредиторів - провідні світові та європейські фінансові інститути.
Світовий фінансовий ринок і інвестори пред'являють вимоги до фінансової прозорості компаній навіть жорсткіше, ніж українське законодавство. Репутація таких компаній в прямому сенсі слова коштує мільйони доларів, і ніхто не стане ризикувати нею заради "сірих" схем", - пояснює Мороз.
Експерт застерігає владу від поспішних дій і пропонує свою формулу відкриття ринку землі.
"Дозволяючи вільний продаж сільськогосподарської землі, державі варто піти іншим, більш складним, але стратегічно вірним шляхом.
Наприклад, підтримуючи виробництво продукції з високою доданою вартістю, стимулюючи залучення інвестицій саме в такі галузі, розвиваючи і використовуючи при цьому можливості вітчизняних фінансово-кредитних інститутів.
Удосконалюючи законодавство таким чином, щоб наповнювати бюджет за рахунок розвитку і підвищення технологічності українського бізнесу, а не боротися з окремими його представниками на догоду популістським настроям суспільства, при цьому підпилюючи гілку, на якій сидить. Адже введення ринку землі є стратегічним системним рішенням, яке в підсумку повинно дати значний стимул українській економіці на тривалий період часу", - резюмує Мороз.