За даними Міністерства освіти та науки, протягом трьох років кількість інклюзивних класів зросла в 3,1 рази, кількість шкіл, що мають інклюзивні класи, в 2,5 рази, а кількість дітей, що здобувають у них освіту, зросла в 2,8 рази. Так, станом на 2018-2019 н.р. загальну середню освіту здобували в інклюзивних класах 11 866 учнів.
“Інклюзія стала більш жваво втілюватись. Якщо говорити про маломобільних, на візках — це значно легше впровадити, хоча є певні складнощі (кошти і облаштування приміщень загалом). Окрім коштів важливий складник — визначення методології викладання. Міжнародний досвід каже про те, що немає відмінностей у програмі, є відмінності в методології навчання — як цей матеріал має "заходити“. Основна ідея така: якщо викладач подає матеріал, робити це потрібно так, щоб його зрозуміла людина з обмеженнями, усі інші так само це зрозуміють”, — говорить з приводу інклюзії у школі психолог Катерина Бояршинова.
На її думку, недостатня увага — саме до самих методів викладання, пов’язана з тим, що вчителів цьому раніше не вчили, а вони, своєю чергою, не вчать цьому молоде покоління викладачів.
“Тому велика кількість коштів має бути спрямована на те, щоб навчити нових молодих вчителів працювати за новою методологією”, — вважає психолог.
Зробити це можна, коли розумієш основні принципи, до яких належить таке поняття, як “розумні пристосування”, що полегшують інтеграцію і перебування дітей у школі. Це коли викладання відбувається простою мовою — доступно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У МОН запустили серію відео щодо інклюзивної освіти
Психолог зазначає, що навіть у питанні інклюзивної освіти основна відповідальність все ж таки залишається на батьках.
“Батьки мають підготуватися самі і підготувати дитину до певного соціуму, якщо дитина не відвідувала садочок, де теж впроваджене інклюзивне навчання. Там дитина соціалізується і навчається спілкуватися з іншими дітьми та дорослими, і потім їй легше увійти в шкільну спільноту. Наразі, при переході з дошкілля у шкільне навчання, дитина має розуміти певні забов’язання, що це не буде грою, що це навчання — інша форма діяльності”, — вважає пані Бояршинова.
Так, до моменту, коли дитина вже піде в школу, вона має бути навчена опікуватись своїми речами: портфелем, підручниками, а також виконувати певні вказівки вчителя та слідувати правилам, які б дозволили не тільки їй, а і одноліткам працювати з вчителем.
“Не можна сказати, скільки потрібно часу, щоб школа була готова до різноманіття дітей — динаміка присутня, і вона значуща. Багато залежить від коштів, якщо вони є, то значно швидше відбувається матеріальна готовність до інклюзії. Проте найважливіший складник — свідомість наших громадян”, — розповіла психолог.
Виходячи з досліджень, вона вважає, що діти готові до сприйняття не схожих на них фізично чи психологічно дітей — вони не відчувають відмінностей, однак проти залишаються їхні батьки.
“Діти не розуміють, чому дитина інакша — вона просто інакша, і немає відрази, вони можуть спілкуватися, сваритися, миритися. Це діти, і для них це природно, а батьки певною мірою налаштовують дітей на опір і неприйняття інакшості”, — зазначила експерт.
Вона також акцентує увагу на тому, що суспільству потрібно боротися з установкою, що на людей з інвалідністю витрачають кошти, а вони їх не повертають, адже таку людину необхідно впустити у суспільство, щоб заробляти та платити податки. Багато чого залежить від дошкільної та шкільної освіти у цьому плані.
Нагадаємо, що 13 жовтня набрав чинності закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг". Відповідно до закону, що набрав чинності, інклюзивне навчання гарантується державою і базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.
Навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами здійснюються за рахунок коштів освітніх субвенцій, державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.
У лютому стало відомо, що інклюзивну освіту розширять до дитсадків і ПТУ.