Зокрема, зазначається, що Законом “Про запобігання корупції” передбачено, що перевірки має проводити виключно НАЗК як колегіальний орган, або його окремі члени, але за дорученням НАЗК. Натомість, відповідно до запропонованих порядків, НАЗК наділяє правом починати і закінчувати перевірки всіх своїх уповноважених осіб, хоча такого права законодавством їм не надано. Порядок, як і будь-який інший підзаконний акт, не може розширювати положення закону чи змінювати їх у будь-який спосіб.
“Важливим пунктом зауважень, які не були враховані, є те, що запропоновані документи не містять положень щодо інформування особи, стосовно якої проводиться перевірка, про початок та закінчення відповідних дій. Так само не прописано вимогу щодо можливості використання лише достовірної інформації, на підставі якої проводиться перевірка та встановлюються порушення чиновників. Це створює ризик, коли основою для перевірки буде спотворена чи явно брехлива інформація, яку в подальшому легітимізує перевірка”, — додали у прес-службі.
Так, зазначається, що НАЗК, як у старих, так і нових варіантах порядків, обмежилося набором декларативних принципів, які не мають регуляторної сили і не містять умов свого застосування; зазначені принципи неможливо застосувати у випадку відсутності чи суперечності спеціальних норм.
Разом з тим, НАЗК частково врахувало зауваження щодо необхідності визначення чітких строків проведення перевірок.
“Вони визначили, що таким строком є 180 днів з можливістю продовження перевірки ще на 180 днів. На нашу думку, — це неприпустимо широкі строки, враховуючи, що всі державні органи мають надати агентству інформацію протягом 10 днів”, — зазначили у Мін’юсті.
Інші два принципові пункти зауважень стосуються визначень, які використовуються у Порядку моніторингу життя особи. Зокрема, замість прописаного у законодавстві терміну “рівень життя” використовується поняття “спосіб життя”. При цьому, далі у тексті ці поняття ототожнюються. Окрім цього, відповідно до затвердженого НАЗК тексту, порядок спрямований на дослідження “невідповідності способу (рівня) життя суб’єкта декларування”, хоча законом визначено необхідність проводити моніторинг на “відповідність рівня життя” зазначеним у декларації даним.