Конституційний суд України визнав конституційним припис КПК України щодо застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час дії воєнного стану до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні окремих злочинів. Про це УНН повідомляє з посиланням на суд.
Заявники просили Суд перевірити на відповідність Конституції України частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс), згідно з якою до осіб під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою
Повідомляється, що із матеріалів справи вбачається, що автори клопотань обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України. У судовому засіданні обом особам суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суб’єкти права на конституційну скаргу переконані, що за частиною шостою статті 176 Кодексу підозрюваний, обвинувачений фактично позбавлений права заявляти клопотання про звільнення з-під варти і застосування до нього альтернативного запобіжного заходу, тому оспорюваний припис Кодексу не забезпечує підозрюваному, обвинуваченому належного захисту від свавілля та не відповідає статті 29 Конституції України.
Конституційний Суд України визнав, що частина шоста статті 176 Кримінального процесуального кодексу України є конституційною
Суд вважає, що під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177 та 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м’який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
У Рішенні Суд висновує, що зазначена норма Кодексу забезпечує посилені гарантії захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи від свавільного втручання, що їх визначено частиною другою статті 29 Конституції України