КИЇВ. 29 липня. УНН. Повномасштабне вторгнення рф в Україну зачепило навіть ті сфери, які завжди були «про перемогу життя над смертю». Ми ніколи не забудемо обстріл російськими військами пологового у Маріуполі та його невиправних наслідків. Окрім того, з початком вторгнення деякі клініки, що працюють у сфері репродуктивної медицини, зіткнулися з нестачею азоту для збереження біоматеріалів, а також з фізичним убезпеченням їх від обстрілів. Тепер же виникла інша, можливо, не така очевидна та масштабна, але від того для багатьох не менш болісна, проблема – законодавча неврегульованість постмортального (посмертного) використання біоматеріалу та ембріонів у репродукції. УНН поспілкувався з представниками найбільших клінік, що надають послуги з лікування безпліддя шляхом штучного запліднення.
Проблема постмортальної репродукції – не нова, але з приходом в Україну повномасштабної війни вона набула більшого значення та розмаху. Представники медзакладів кажуть, що вже стикалися з випадками, коли до них звертаються клієнтки, чиї чоловіки загинули на війні, і тепер вони не можуть використати їхню сперму або ж ембріони, які зберігаються у закладі.
«Я вже зустрічався з жінкою, у якої зберігаються заморожені ембріони в клініці, а чоловік загинув на війні. Відмовити їй в проведенні переносу ембріонів у мене не вистачило рішучості», - каже директор клініки «Надія», віце-президент Української асоціації репродуктивної медицини, кандидат медичних наук Валерій Зукін.
Але визнає, що законодавчо розв’язання цієї ситуації неврегульоване.
«Мені шкода, дуже шкода цих жінок. Зараз такий актуальний момент, жінка з Маріуполя, у неї загинув чоловік, вона навіть надіслала свідоцтво про смерть, яке взяла в лікарні ще з українськими печатками. До цього він вважався зниклим безвісти, але вона таки знайшла лікарів, які надали їй інформацію, що її чоловік загинув. Я нічого не можу зробити з цього приводу, бо немає погодження чоловіка до його смерті на те, щоб використати ці ембріони. Єдине, що медичний центр, я і мої колеги, запропонували, що поки не вирішиться це питання, ми будемо зберігати будь-який матеріал безкоштовно, і коли буде змога вирішити це питання, то ми будемо надавати частково їй поміч безкоштовно. Наразі юридично в мене зв'язані руки», - розповідає провідний лікар Інституту планування сім'ї, член ESHRE та UARM Вікторія Сосніна.
Як пояснюють спеціалісти, наразі існує лише єдиний правовий вихід – у випадку смерті одного з подружжя – ембріони утилізуються після закінчення терміну зберігання.
Чи це етично? Чи гуманно? Законодавці поки не відповіли на ці запитання. Але медичні спеціалісти, навіть ті, хто раніше були проти постмортальної репродуктивної допомоги, шукають виходи із ситуації.
«На сьогодні найбільш прийнятними і законними варіантами вирішення цієї проблеми є: вирішення у судовому порядку або через спадщину, але кожен з них супроводжується цілою низкою проблем (ще не чув, щоб хтось в Україні легко, швидко і ефективно пройшов цей шлях)», - пояснив юрист ISIDA Clinic Олексій Тригуб.
Юристи уточнюють, що заповіт стосується лише матеріальної спадщини. Чи є ними репродуктивні клітини та ембріони?
«Відповідно до положень Цивільного кодексу України, усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві, входять до складу спадщини. Статус верифікованих ембріонів при визначенні права розпорядження у чинному законодавстві врегульований наступним чином: для розморожування і перенесення верифікованих ембріонів необхідна згода обох з подружжя. Проте, за загальною логікою, репродуктивні клітини та безпосередньо верифіковані ембріони належать до матеріального світу, тому і право розпорядження має перейти до спадкоємця, яким і є другий з подружжя», - каже адвокат АО Moris, голова комітету з медичного та фармацевтичного права АПУ Анастасія Цибулько.
Іноді медзаклади вдаються до іншого способу вирішення питання.
«Зараз у мене дуже багато пар, які хотіли б мати дітей, а їхні чоловіки йдуть на фронт, і вони зараз приходять буквально на декілька годин, щоб здати матеріали, аналізи, й ми пишемо згоду. Чоловік пише, що він дозволяє використовувати, якщо є змога звернутися до нотаріуса, бо інколи, коли чоловік приїжджає з фронту, у нього є декілька годин для того, щоб здати матеріал, аналізи, написати всі заяви, щоб це відповідало юридичним нормам і нашим протоколам. І навіть немає змоги сходити до нотаріуса і завірити заяви, бо це займає певний час. Тому у присутності директора, моїй вони пишуть, що згодні, щоб їхні дружини використовували біологічний матеріал, якщо він загине», - розповіла Вікторія Сосніна та додала, що лише у червні було 18 подібних пар.
Деякі клініки дійсно вдаються до укладання з пацієнтами договорів, що містять згоду на постмортальне використання біоматеріалів та ембріонів, у разі загибелі одного з членів подружжя. Але і тут є застереження.
«Наш юрист розробив такий документ, який дозволяє партнеру цього чоловіка застосувати матеріал, і вони удвох підписують цей документ перед заморозкою. Це питання не дуже врегульоване, тому що будь-які документи, які підписані за життя, втрачають чинність по факту смерті», - розповідає головний лікар та співвласниця Центру репродуктивної медицини «Айвімед» Галина Стрелко.
Цей спосіб подібний до вирішення питання у випадку з постмортальною транспланталогією.
«Відповідно до положень Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», анатомічними матеріалами вважаються органи, тканини, а також клітини людини. Проте варто зважати на той факт, що вилучення органів, тканин та клітин у цьому нормативно-правовому акті регламентується виключно для трансплантації та/або виготовлення біоімплантів. Таке вилучення може здійснюватися за волевиявлення другого із подружжя. Таким чином, право на розпорядження тілом, а відповідно й анатомічними матеріалами, померлої особи, залишається за особою, яка взяла на себе обов’язки поховання. Таким чином, для доказування та формування відповідної судової практики можна провести аналогію, що репродуктивні клітини є частиною тіла померлої людини, верифікований ембріон є похідним продуктом репродуктивних клітин, а тому право на розпорядження ним належить другому із подружжя», - пояснює Анастасія Цибулько.
Репродуктологи кажуть, що надзвичайні обставини потребують надзвичайних рішень. Тому більшість із них готові укладати договори з приміткою умови про можливість застосування посмертної репродуктивної технології. Але і в самих клініках ставляться до подібного рішення із застереженням, припускаючи, що в подальшому це може потягти за собою різного роду проблеми. Медичні ж юристи вважають, що у багатьох випадках, кожен з яких є унікальним в моральному та медичному планах, останнє слово буде не лише за етичними комітетами медзакладів, а й за судами.
Водночас усі вони очікують, що питання все ж буде врегульоване на законодавчому рівні, та проект нового закону про репродуктивну медицину лежить у парламенті близько 10 років.