Про те, як менш травматично поговорити з дитиною про розлучення, як цей процес може вплинути на її майбутнє особисте життя, та що робити, якщо дитина почувається винною через розлучення батьків, УНН поспілкувалися з психологинею та авторкою блогу про психологію Іриною Рудницькою.
На третьому році повномасштабної війни стрімко почала зростати статистика розлучень в Україні. Сам процес розлучення є доволі непростим на психологічному рівні для обох партнерів. Адже, як зазначила експертка, розірвання стосунків можна прирівняти до смерті близької людини. Але й так само значнимого стресу піддаються діти, в яких розлучаються батьки. Адже в такому разі не лише руйнується сім’я, а повністю змінюється життя. Під час розлучення дітям важливо правильно подати інформацію та підтримувати їх емоційний стан. Молодшим дітям важливо пояснювати ситуацію просто і доступно, уникати деталей конфліктів між батьками, щоб не створювати додаткового тиску. Батьки повинні акцентувати увагу на тому, що дитину любитимуть однаково і продовжуватимуть піклуватися про неї, незалежно від того, що відбувається між мамою і татом.
Яким чином краще повідомити дитині про те, що ви з партером/партнеркою плануєте розлучатися?
Найперше - це ви маєте прийняти остаточне рішення про розлучення. І бажано, обговоривши це з партнером. Бо якщо ви самі ще вагаєтесь, не потрібно втягувати дитину в ваші емоційні гойдалки. Тим більше ні в якому разі не слід радитися з дітьми: "Як думаєш, розлучатися мені чи ні?". Це доросле рішення і приймають його дорослі. А дітям повідомляють, як про вирішений факт. Звісно, сказати це треба якомога підтримуюче і в доступній для віку дитини формі. Краще коли повідомляють обоє батьків або мама. Через те, що зазвичай мама - найбільш безпечна фігура для дитини. І всі деталі майбутнього життя дитини ви маєте обговорити заздалегідь: з ким, де буде проживати дитина, як часто зустрічатиметься з іншим з батьків. Варто робити усе, щоб в житті дитини було якомога менше змін у звʼязку з вашим розлученням. В такий стресовий момент дітям важливо мати якомога більше стабільності, на яку їхня психіка зможе опертися.
Наступне - якщо ви відчуваєте почуття провини перед дитиною, то краще спершу пропрацювати це з психологом. Бо ваше почуття провини викличе опір, образу, напругу в дитини, і розмова може не скластися. Щоб позбутися почуття провини, усвідомте, що дитині важливіше бачити щасливих батьків, хай навіть якщо вони більше не разом. Це буде значно краще, ніж вона спостерігатиме нещасних і жертвуючих своїм щастям заради неї батьків. І ніколи не прикривайтесь дитиною.
Як батькам краще спілкуватися з дитиною про розлучення, щоб мінімізувати стрес?
Основна думка така: "Ми з татом більше не щасливі одне з одним. Тому вирішили розлучитися і жити окремо. Але розлучаємось ми, дорослі. Ні мама, ні тато не розлучаються з тобою! Ми, як і раніше обоє будемо піклуватись про тебе. Ми твої батьки - і це назавжди! В твоєму житті нічого не зміниться". Тут варто говорити тільки правду. Не обманюйте, якщо це не так. І наприклад, переїзд чи зміна дитячого садочку або школи, пояснюйте справжньою причиною.
Як розлучення може вплинути на різні вікові групи дітей? Чи є різниця у реакціях дітей молодшого віку і підлітків?
Чим молодша дитина, тим більшим стресом може бути розлучення батьків для неї. Але чим молодша дитина, тим більше на неї впливає саме емоційний стан матері. Тобто стрес буде прямо пропорційним емоційній напрузі матері. Тому так важливий стабільний стан мами - для цього потрібно мобілізуватися по можливості всій родині: і батькові дитини, і дідусям, і бабусям потрібно самостійно цікавитись життям дитини, і запитувати у мами, яка допомога потрібна, розділяти турботи і відповідальність за дитину. І звісно, давати жінці час на себе, щоб вона могла відновити свої ресурси і бути надійною, стабільною опорою для дитини.
А от діти середнього віку можуть бути привʼязані однаково сильно, як до мами, так і до тата. Для них важливо зберегти достатньо спілкування з тим з батьків, з яким не будуть жити.
Як впливає на дитину, якщо один з батьків зумисно обмежує спілкування з іншим?
Для дитини це дуже важко. Це наче дитині пропонують обрати когось одного з батьків, а від іншого відмовитись. А на рівні підсвідомості (та навіть на клітинному, генетичному рівні) дитина складається наполовину з батька, наполовину з матері. Уявляєте, кожна наша клітинка - наполовину батькова, наполовину мамина. А нам фактично пропонують від половини себе відмовитись. Це породжує величезний внутрішній конфлікт на все життя.
Як діти сприймають, коли один з батьків вибудовує чіткий розпорядок дня, а інший постійно створює святкову атмосферу? І що корисніше для дитини?
Не варто компенсувати почуття провини подарункам та веселощами. "Тато-свято"- це небезпечна модель виховання. По-перше, ви знову ж таки протиставляєте себе мамі дитини і закладаєте міну сповільненої дії, коли дитина навчиться добиватися свого маніпуляціями: "якщо мама не дозволить, то можна тата дотиснути". Або навіть шантажем: "якщо ти це не зробиш, то ти погана, то піду до тата, він краще за тебе". Тато нарівні з мамою несе відповідальність за виховання, вирішує абсолютно різні, в тому числі неприємні питання. Звісно, що не варто відкуповуватись подарунками, святом і відсутністю розпорядку.
Як нові стосунки батьків можуть вплинути на дитину? Чи існує певний період адаптації до цього?
Існує період, коли потрібно відгорювати і відпустити цю втрату, що з вами сталася. Бо розлучення - це втрата, яка за силою стресу наближається до смерті близької людини. Крім того, мало розлучитися - важливо усвідомити: "яка модель стосунків у мене була, що в ній призвело до розлучення, і що варто змінити в собі, щоб не наступити знову на ті ж самі граблі". На все це потрібен час. Ось чому психологи не рекомендують з одних стосунків тікати в інші. Нові ваші негармонійні стосунки звісно лише ретравматизують і вас, і вашу дитину. А от пропрацювавши всі ці речі, бажано ще й з психологом, ви будете готові до нових, більш зрілих і гармонійних стосунків. І це вашим дітям лише піде на користь, бо вони матимуть здоровий зразок для наслідування і приклад, як бути щасливими.
Які помилки найчастіше роблять батьки під час процесу розлучення, які можуть негативно вплинути на дитину?
Найгірше, що можна зробити - це втягувати дитину у цей процес - розповідати всі подробиці конфлікту, виплескувати на дитину свої образи на партнера, обливати брудом партнера, просити дитину стати на свою сторону проти іншого з батьків. Або ж перекладати відповідальність за розлучення на дитину, радитись: "розлучатися мені з татом чи ні?". Ну і також неприпустимим є карати партнера обмеженням спілкування з дитиною. Так ви завдаєте болю в першу чергу дитині.
Іншою помилкою буде приховувати від дитини розлучення, робити вигляд, що нічого не відбувається. У людей є так звані дзеркальні нейрони (у дітей вони розвинені найкраще), які допомагають на невербальному рівні зчитувати емоційний стан батьків.
Як розлучення батьків може змінити ставлення дитини до сімейних цінностей і їх особистих стосунків у майбутньому?
Ну як зразок для наслідування, про що я вже згадувала. В майбутньому такій людині буде легше прийняти рішення про розлучення. Або ж, якщо процес розлучення відбувався не екологічно, наприклад, дитину втягували в конфлікт, і це було для неї дуже болюче, то ці болючі спогади можуть стати барʼєром до одруження в дорослому віці. Всередині буде жити підсвідомий страх знову відчути цей біль.
Що можете порадити в ситуаціях, коли дитина почувається винною через розлучення батьків?
Психіка дитини так влаштована, що вона почуває себе центром Всесвіту, і все що трапляється навколо, це все через неї. Чим дитина молодша, тим це почуття сильніше. Тому дитина обовʼязково почуватиме провину в тому що батьки розлучаються - це все через неї, бо вона погано поводилась, чи щось не так зробила. Виходячи з цього ви маєте чітко і впевнено донести дитині: "Ми з татом розлучаємось, тому що ми більше не щасливі разом. Але ти в цьому НЕ винен. Це НЕ через тебе. Тебе ми любимо і будемо любити так само і після розлучення". Можливо це треба повторити кілька разів, щоб дитина позбулася почуття провини.
Як впливає на дитину, якщо один з батьків раптово зникає з її життя?
Це підриває базову довіру дитини до світу. Бо батьки - це безпека, турбота, захист. Дитина довіряє батькам. І коли цього раптом не стає, в неї виникає страх і тепер довіряти іншим, в її розумінні, стає небезпечно - можуть зрадити, як це зробив один з батьків. Якщо так трапилось, то інший з батьків, а також бабусі, дідусі , тітки, дядьки мають взяти на себе функцію захисту, базової безпеки. Ну і казати про зниклого батька або матір лише хороше, щоб в дитині не розвинулася травма покинутого чи зрадженого.
Як впливає на дитину, якщо їй не пояснюють чому відбулися такі раптові зміни?
Це викликає тривожність і напругу - адже дитина на невербальному рівні зчитує емоції і атмосферу в домі. І не розуміє , що трапилось - а отже почувається безпорадною і винною. Тут варто пам’ятати, що дитина в такі моменти може думати, що це все відбувається через неї.
Як впливає на дитину якщо їй кажуть, що мама/тато їй кажуть, що інший з батьків не хоче її бачити? Чи що у нього нове життя і немає часу на дитину? Чи що інший з батьків хотів віддати її в дитячий будинок?
Я вже про це казала: формується почуття провини, підривається базова довіра до світу, розвивається травма покинутості. Я-образ дитини може сформуватися зі знаком "-"": Я не Ок, я негідний любові. І може зародитися внутрішній конфлікт; одна частинка психіки батька (маму) любить, потребує контакту, а друга ненавидить, бо ж "він так зі мною вчинив, чи хотів вчинити".
Але ймовірність цих наслідків ще дуже залежить від ресурсів, які володіє дитина . Чим більше ресурсів, тим з меншими наслідками вийде дитина з цього досвіду.
Чи існують дослідження, які вказують на те, що дитина після розлучення стає більш самостійною або відповідальною?
Не зустрічала таких. Іноді, так, вимушено мусить стати більш самостійною, бо вже не отримує стільки турботи і опіки. А іноді стрес призводить навпаки, до тимчасового регресу, тобто дитина розлучається робити те, що раніше вже вміла. Бо психіка має якось обслуговувати стрес, і енергії на нові навички не вистачає. Але це минеться- не хвилюйтесь і не соромте дитину за це. Навпаки, це сигнал , що дитина потребує більше турботи і безумовної любові.
Чи може розлучення спонукати дитину віддалитися від одного з батьків? Як запобігти цьому?
Може. Але це дитина, як правило, зчитує і моделює ставлення одного з батьків, того, який для неї є більш надійним - зазвичай це мама.
Чи важливо батькам отримувати психологічну підтримку, щоб уникнути передачі своїх власних емоційних переживань дітям під час розлучення?
Власне, ми з цього почали: ми транслюємо дітям свої почуття, стани, переконання- і невербально навіть більше, ніж словами. Тому, так. Це як в літаку стюардеса розповідає про техніку безпеки: "В разі розгерметизації салону надягнути кисневу маску спершу на себе, а потім на вашу дитину." Тобто, ми нічим не зможемо допомогти нашій дитині, якщо не подбаємо спершу про себе.
І не соромтесь звертатися по допомогу, в тому числі фаховою. Це не ознака слабкості, а навпаки, маркер дорослої, відповідальної життєвої позиції.