За його словами, ЄСПЛ став на бік позивача у справі № 42758/05, що стосується ліквідації банку “Слов’янський”. Скаржниками у справі виступили банк, його засновник і мажоритарний акціонер Борис Фельдман. Хоча оскаржувана справа стосується періоду 2000-2005 років, рішення ЄСПЛ можуть використовувати усі нещодавно постраждалі банки, наголосив юрист.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ вказано, що у 2000 році українська влада відкрила розслідування щодо ухилення від сплати податків і зловживання службовим становищем керівництвом банка-позивача. Фельдмана арештували у межах розслідування. НБУ розпочала адміністративну процедуру і застосувала до банку запобіжний захід — призупинення банківської ліцензії заявника.
До 2001 року фінансова установа перебувала під тимчасовою адміністрацією, коли НБУ видав постанову про скасування ліцензії, припинення повноважень статутних органів банку та замовлення ліквідації банку. Пізніше була створена ліквідаційна комісія і у результаті банк ліквідували повністю.
Водночас Фельдман намагався оскаржити у судовому порядку рішення про відкликання ліцензії, однак безрезультатно. У квітні 2005 року скаргу Фельдмана відхилив Верховний суд України, встановивши, що він (ВСУ) не мав права порушити справу від імені банку-заявника, і що позов потрапляє під юрисдикцію господарських судів.
Посилаючись на частину 1 статті 6 (доступ до суду) Європейською конвенції з прав людини і статтю 1 протоколу 1 Конвенції (захист власності), заявники заявили, що рішення про ліквідацію банку було незаконним і що вони були не мали можливості оскаржити його в суді.
ЄСПЛ встановив порушення в обох випадках, однак відхилив вимогу банку щодо сатисфакції (вимушений обов’язок винної сторони принести вибачення).
Коментуючи дане рішення ЄСПЛ, юрист Дан Бялик заявив, що за аналогією ліквідаційна процедура щодо всіх 90 банків, які визнано Нацбанком неплатоспроможними в 2014-2016 і які зараз ліквідуються ФГВФО — не відповідала статті 6 та статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки, зокрема, ця ліквідаційна процедура здійснюється в позасудовому порядку і поза судовим контролем.
“Відповідно до закону, справа про ліквідацію (банкрутство, припинення) будь-якої юридичної особи слухається в судовому провадженні господарського суду. Будь-який банк є юридичної особою. Отже, справи про ліквідацію, (банкрутство, припинення) банку знаходяться у віданні господарського суду.
Конституція України прямо та імперативно забороняє делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами (частина перша статті 124 Основного Закону).
Разом з тим, відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який прийнято Верховною Радою 23.02.2012, справи про ліквідацію (банкрутство) банків — розглядаються не судом, а Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, який не тільки не є судом, а навіть не є державним органом, і фінансується не з бюджету, а безпосередньо за рахунок банків та їх клієнтів (вкладників).
Справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо неконституційності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в цілому — розглядається Конституційним Судом України вже третій рік.
З наведеного вбачається, що ФГВФО, здійснюючи ліквідаційну процедуру в 90 банках в позасудовому порядку — грубо порушує не тільки вимоги норми прямої дії ч. 1 ст. 124 Конституції України, а й норми ст. 6, ст 1. Першого протоколу Конвенції, що саме й підтверджується рішенням ЄСПЛ у справі Feldman and Slovianskyy Bank v. Ukraine”, — пояснив юрист.