Відсутність локального протоколу означає те, що немає єдиної системи лікування хворих.
Кожна країна, з приходом пандемії, розробляла свій власний протокол, грунтуючись на досвіді своєму і інших країн.
Так, наприклад, у протоколі лікування Італії зазначено, що пацієнтам з ускладненнями можна призначати препарат від ревматоїдного артриту, який хоч і не має показань при коронавірусі, усе ж довів свою ефективність.
Що стосується України, то наразі використовується протокол ВООЗ, який не включає в себе досвід країн.
Понад те, підготовку протоколів центральна влада перекинула на місця - головним лікарям лікарень. І добре, якщо в лікарні виявиться інфекціоніст, які зможе прописати протокол для лікування не до кінця вивченого вірусу. А якщо немає?
Відсутність єдиного протоколу для українських лікарів сіє паніку і хаос у регіонах. Окрім відсутності медпрепаратів, обладнання та засобів індивідуального захисту, лікарі у повній розгубленості через відсутність маршрутизації пацієнтів.
Лише зараз Верховна Рада задумалася над тим, щоб лікувати коронавірус препаратами, в інструкціях яких не вказані прямі показання щодо цього вірусу (адже препаратів від нього немає). Але проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення лікування коронавірусного захворювання COVID-19" зареєстрований лише 27 березня. І коли його проголосують - невідомо.
При цьому, сам законопроект позиціонує себе як протокол, що своєю чергою означає, що будь-які зміни в нього, наприклад, доповнення ефективними препаратами, чекатимуть як мінімум збору народних депутатів, проходження комітетів, голосування та підпису Президента. Замість того, щоб оперативно вносити зміни в протокол МОЗ.
Тим часом, пацієнти, які надходять до українських лікарень, на коронавірус лікуються навмання.
Дальше більше. За "медреформою Супрун", з 1 квітня, як раз на період піку епідемії, вчені-інфекціоністи, які зараз консультують в опорних лікарнях, більше не зможуть цього робити, адже доступ до клінік їм буде закритий.