Владислав Іткін: «Всі красиві слова про розвиток титанової галузі вже сказані, настав час принципових рішень...»

КИЇВ. 31 травня. УНН. Про доцільність приватизації стратегічних підприємств в умовах війни, існуючі стратегії розвитку титанової галузі та користь від застосування досвіду грузинських реформ в Україні - у нашому інтерв’ю з екс-керівником ОГХК та авторитетним експертом титанової індустрії Владиславом Іткіним.

- На друге півріччя цього року заплановано приватизацію ОГХК, яку ви очолювали раніше. Наскільки доцільним є продаж цієї держкомпанії в умовах війни?

Приватизація ОГХК у воєнний час є абсолютно недоцільною. Справа навіть не в низькій оціночній вартості компанії, а у тому, що із продажем ОГХК держава позбавляється можливості для проведення якісних перетворень у титановій галузі. Окрім того, що держава втратить контроль над стратегічною галуззю, вона буде позбавлена можливості побудувати потужну і надзвичайно прибуткову промислову платформу із замкненим циклом виробництва, а також не зможе забезпечувати власним титаном вітчизняний ОПК, авіа-будівництво, космічну промисловість і т.д.

Яка логіка є в цьому рішенні - я не розумію, тим більше, що 100 млн. дол., які планує виручити ФДМ від приватизації ОГХК є краплею у морі, яка не вирішує взагалі ніяких фінансових проблем.

- Нове керівництво ОГХК навпаки вважає, що успішний продаж держкомпанії в умовах війни стане надзвичайно потужним мессиджем для усього світу…

Якщо основним напрямом діяльності ФДМ та правління ОГХК є створення інформаційних мессиджів, тоді ваша правда.
Особисто я дуже сумніваюся, що є сенс позбуватися стратегічних підприємств принаймні доти, доки немає стратегії і програми повоєнного відродження економіки, доки незрозумілою є майбутня карта розміщення продуктивних сил, доки не видно контурів подальшої індустріальної політики держави. Це усе дуже важливі речі, які формують контекст економічної діяльності та безпосередньо впливають на прибутковість активів.

Давайте зважимо ще на таку важливу обставину, як фізичне розташування промислових об’єктів. Адже війна перекроїла економічну географію нашої країни і її індустріальна основа змістилася із Сходу до більш центральних регіонів. На думку експертів, не Донецько-Приазовський, а Кремечуцько-Дніпровсько-Криворізький промисловий пояс буде індустріальним центром української економіки у майбутньому. Тут є людські, природні ресурси, інфраструктура тощо. Тож може не варто продавати місця в бізнес-класі за ціною плацкарти?!

- Якщо почитати останнє інтерв’ю першого заступника голови правління ОГХК Дімітрі Каландадзе виданню Forbes.ua, то складається враження, що компанія стає для держави дедалі більш збитковою і ситуація лише погіршується… Може є сенс якомога скоріше позбутися активу, який перестав приносити прибутки?

Новий ТОП-менеджер ОГХК або навмисно нагнітає песимізм там де його немає, або не в повній мірі сам ще розібрався у ситуації. Насправді, проблеми слід шукати не у діяльності 2022 року, а в управлінських рішеннях 2023 року. Донедавна все було зовсім не так погано, як транслюється у ЗМІ – ще ніколи у своїй історії ОГХК не приносила збитки державі. Навпаки, щорічно прибуток підприємства складав 600-700 млн. грн. і мав тенденцію до постійного збільшення. Попри всі складнощі, впродовж майбутніх років ОГХК мала б демонструвати достатню прибутковість.

- За словами Каландадзе, ОГХК завершила 2022 рік із прибутком лише 13 млн грн…

Тут є нюанси. Загальний операційний прибуток підприємства в умовах війни склав 163 млн. грн. Але за правилами обліку, такий прибуток зменшується на суму результатів неопераційної діяльності, які виникли у попередні періоди і за правилами бухгалтерського обліку відносяться на видатки. Наприклад, сума безнадійних заборгованостей, які виникли ще у 2019-2020 р.р. склала понад 150 млн. грн.. які слід було врахувати 2022 року, тож чистими маємо лише 13 млн. грн. прибутку.
Давайте також не забувати, що увесь цей час співробітникам виплачувалася заробітна плата, своєчасно сплачувалися багатомільйонні податки і дивіденди державі. Понад 200 млн. грн. було сплачено у якості дивідендів державі та податку на користування надрами. Попри війну, вартість чистих активів компанії у 2022 році зросла на 91 млн. грн.

Навіть для багатьох приватних металургійних гігантів, які мають доступ до мільярдних стабілізаційних ресурсів, подібні результати роботи у перший рік війни будуть виглядати фантастикою.

- Але ж, якщо вірити тим самим джерелам, порівняно з 2021 роком, доходи компанії у 2022 році впали у 30 разів!

Валовий дохід за 2021 рік – більш ніж 4,5 млрд. грн., а за 2022 рік – 2 млрд. 300 млн. грн. Тобто маємо зменшення приблизно в два рази. Ніяк не в 30 разів! Такого падіння не буде навіть за підсумками нинішнього 2023 року, який обіцяє бути найбільш провальним за всю історію ОГХК.

Давайте будемо обережними із претензіями до бізнесу, який мало того що пережив, але й гідно вистояв впродовж першого року війни. Нагадаю, що ми працювали в умовах дефіциту і цінового шоку на ринках палива та енергоресурсів. Ціна на природний газ 2022 року була 70 тис. грн. за 1000 кубів, а дизпалива біля 50 грн. за літр. З початку цього року ціна на газ вже впала до 15-17 тис. грн. за 1000 кубометрів, тобто 4-5 разів, а дизпаливо подешевшало вдвічі. Це настільки різні економічні умови, що їх навіть некоректно порівнювати.

Взагалі, перелік здобутків нинішнього складу правління, який наведено у згаданому інтерв’ю - не витримує жодної критики. Наведу простий приклад... Правління у 2022 році прийняло низку принципових рішень, які дозволили вдвічі знизити видатки на підтримку виробництв у робочому стані. Було замінено постачальників, прибрано посередників, оптимізовано витрати, посилено контроль за закупочними цінами, електроенергію почали купляти напряму в держави і т.д. У підсумку, якщо 2021 року видатки складали 20 000 грн. на 1 тис. м2, тобто 760 доларів за курсом 27, то 2022 року вони знизилися до 12 800 грн. на 1 тис м2, до 350 доларів за курсом 36. Вважаю це реальним результатом і список таких рішень є доволі великим.
А вже 2023 року нове керівництво публічно ставить собі у заслугу те, що вони закрили двомісячну заборгованість по споживанню електроенергії і наводять цифру понад 22 млн. грн., очевидно не усвідомлюючи звідки беруться ці цифри. Для розуміння – лише один працюючий гірничо-збагачувальний комбінат витрачає 25 млн грн. на забезпечення своєї життєдіяльності всього за тиждень повноцінної роботи. У чому тут предмет для гордості? В тому що збагачувальні комбінати простоюють, а видатки капають?

- Тим не менш, за словами ТОП-менеджменту, за 2022 рік в рази зросла заборгованість перед кредиторами…

Насправді, кредиторська заборгованість зросла лише на 54 млн., тобто на 6%. Все інше – це залучені в якості авансів від покупців безпроцентні інвестиції, тобто передплати за майбутні поставки продукції. У порівняння з 2021 роком показник таких інвестицій виріс на 88%. До того ж, кредиторська заборгованість перед бюджетом зменшилася на 25 млн. грн., не дивлячись на те, що підприємству не було повернено 129 млн. грн. ПДВ. Можна ще довго вказувати на подібні бухгалтерські невідповідності, але в цьому немає ніякого сенсу.

Давайте чітко відділяти поточні наслідки керування компанією, від її реальних економічних можливостей та потенціалу, в цілому. Усе це принципово різні речі, які мають зовсім різну економічну вартість.

- Правління ОГХК планує до кінця року наростити експорт концентратів та отримати 50 млн. дол. виручки, яка дозволить вирішити проблеми із запуском виробництва. Наскільки такий прогноз є реалістичним?

Наскільки мені відомо, останнім часом не було укладено нових контрактів на поставки. Досі залишаються невідвантаженими 25 000 тон ільменіту для американських партнерів за контрактами 2022 року. До того ж, так і не було підписано контракт на поставку 10 000 тон ільменіту, по якому вже були досягнуті попередні домовленості.

Поки не зрозуміло звідки візьмуться ці 50 млн. дол., адже півріччя закінчується, виробництво впало втричі, вже готова продукція лежить на складах більше року і не продається. Якщо в травні 2022 року було видобуто 7270 тон ільменітового концентрату, 1419 тон цирконового концентрату, 2951 тон рутилового концентрату, то у травні 2023 року відповідні цифри складають приблизно на 60% менше в середньому по трьом видам продукції: ільменіт – 3000 тонн, рутил – 1300 тонн, циркон – 700 тонн орієнтовно відповідно. А якщо порівнювати випуск готової продукції у лютому 2023 року з квітневим, то падіння навесні становить більше 60%. Як можна наростити експорт в умовах незакритих попередніх контрактів та значного падіння виробництва – питання риторичне.

Продукція Іршанського ГЗК, який простоює з жовтня 2022 року, досі лежить на складах і лишається нереалізованою. За цей рік нічого не було продано, хоча минулого року лише у перші п’ять місяців, три з яких припали на війну, було реалізовано понад 100 тис. тон концентрату.

Відсутність достатніх обсягів виробництва і як результат - багатократно зменшення обсягів продажу продукції тягне за собою зростання собівартості та збитків, дефіцит коштів для проведення випереджальних вскришніх робіт і т.і. А це вже закручування кризової спіралі…

- Нове керівництво ОГХК бачить основною проблемою у приватизації компанії дефіцит ресурсної бази. Чи згодні ви з такою оцінкою?

Якщо в ОГХК немає достатньої ресурсної бази, то в кого вона тоді взагалі є?!

Нарікати на дефіцит титанової сировини в Україні, яка має одні з найбільших у світі покладів титанових руд – це якийсь невдалий жарт. Таке враження що приватизацію ОГХК віддано на аутсорс російському Фонду Госимущества і він строчить такі дивні пресс-релізи.

Минулі спроби приватизації компанії зірвалися аж ніяк не через брак сировинної бази, а зовсім з інших причин. По-перше, через корупцію, вплив росії і лоббізм окремих олігархів. По-друге, через деструктивну роль силовиків і контролерів, які можуть звести нанівець реалізацію власної бізнес-стратегії та експортну діяльність. По-третє, через проблемність самої національної економіки, де тридцять років не було стабільних правил гри, верховенства права та загального вектору розвитку.

- Наскільки можна зрозуміти із повідомлень у ЗМІ, ФДМ робить ставку на продаж ОГХК разом із певною стратегією, яку сформулював новий ТОП-менеджмент і яка йде «в пакеті» з самим приватизаційним лотом. Чи була в вас така стратегія і наскільки вона є затребуваною з боку потенційних покупців?

Про такі речі навіть розмірковувати смішно. Хто буде носієм цього стратегічного бачення? Посадовці ФДМ, які конкурують із міністерством стратегічної промисловості за вплив? Потенційний покупець активів, який жодним чином не брав участь в її створенні? Чи менеджмент, який мають замінити відразу після приватизації?

Знаєте, усі красиві слова про розвиток титанової галузі вже сказано. Вже нікого ними не здивуєш. Дивно спостерігати за тим, як локальний менеджмент замість виконання своїх прямих функцій починає щось фантазувати. Тим більше, коли це бачення аж ніяк не корелює із офіційними документами центрального рівня, тобто воно нічим реально не підкріплене, не має жодного офіційного статусу і нікого ні до чого не зобов’язує. Та взагалі незрозуміло ким і для кого усе це підготовлено, адже в таких стратегіях немає ані повноцінного авторства, ані схвалення експертним середовищем, ані адресата.

Ще три-чотири роки тому «Український інститут майбутнього» та «Ukraine economical club» підготували Стратегію розвитку титанової галузі України до 2030 року, де чітко окреслено основні сценарії, яких всього три: стагнація, державне стимулювання і технологічний прорив.

Сьогодні ми грузнемо у першому сценарії, при тому що передумов для наступних двох сценаріїв стало набагато більше, ніж це було на момент написання документу. В нас не було шокового розриву з рф і остаточної делегітимації олігархів. В нас не було конфіскованих олігархічних та санкційних активів. В нас не було запиту на відродження власного ОПК і тотальне переозброєння армії. В нас не було необхідності у власному титані, який потрібен нам вже не для престижу, а для виживання.
Все що треба, вже давно кимось написано, або сказано. Настав час не слів, а принципових рішень, які треба приймати, але вони досі не приймаються.

- Нинішній фактичний очільник ОГХК Дімітрі Каландадзе не є виробничником, проте він свого часу зумів швидко підготувати до приватизації найбільшу гірничо-добувну компанію Грузії. Із цим важко сперечатися…

Справа у тому, що в нинішніх українських реаліях, більш релевантним є наш власний досвід реприватизації «Криворіжсталі», ніж суперечлива грузинська приватизація двадцятирічної давнини. Нам потрібен західний інвестор із власними ресурсами, а не російський олігархічний бізнес із державними кредитами на зовнішню експансію. Всім відомі імена тих російських компаній і олігархів котрі приймали участь у грузинський приватизації того часу - всі вони давно знаходяться у санкційних списках нашої держави, та наших західних партнерів. Хіба такий досвід приватизації нам потрібно перейняти? Де тут західні стандарти та пошук провідних західних інвесторів?

- На вашу експертну думку, скільки реально коштує ОГХК? І наскільки стартова ціна у 100 млн. дол., яку визначив ФДМ, є ринково адекватною?

100 млн. дол. – це ринкова ціна великого столичного ТРЦ, яких в Києві вже десятки. А ОГХК є унікальним стратегічним підприємством, основою нинішньої титанової галузі і ключовим елементом потенційного повного циклу титанового виробництва, якщо ставити за мету його побудову.

Реальна ринкова вартість ОГХК, у разі консолідації навколо неї інших титанових активів, які є в руках у держави та замикання циклу видобутку металевого титану - буде складати понад мільярд доларів США.

Це за умов вкладання коштів у модернізацію, переорієнтацію ЗТМК на випуск синтетичного рутилу та титанового порошку для 3D-друку, доєднання Матронівського і Селіщанського та інших родовищ на баланс ОГХК, повернення контролю над Сумихімпром та оформлення ліцензій на нові перспективні надра. Із цього розсипу активів держава повинна зробити реальний промисловий кластер із переробки титанової руди на кінцеві продукти з великою доданою вартістю, за новітніми технологіями, з низькою собівартістю та мінімальним впливом на екологію - металевий титан і титановий пігмент.

Якщо сюди додати побудову на базі ОГХК власного науково-технологічного центру, а також почати впроваджувати нові технології виробництва та отримати замовлення від підприємств оборонки, медицини, космосу – суму можна ще додатково збільшити.

Але справа у тому, що титанове виробництво – це не управління ТРЦ, яке здає торгівельні площі в оренду. Це набагато більш складний процес, який вимагає більш серйозних компетенцій. Нажаль, ФДМ із цим завданням не впорався і скотився до ролі чогось середнього між головним БТІ та державним агентством нерухомості.

- Якою, на вашу думку, зрештою, буде доля ОГХК? Підприємство буде приватизоване? Покупець знов не знайдеться? Держава реорганізує компанію і стане співвласником активів разом із приватними партнерами?

Зараз ми на самому початку великого шляху. Більшість нинішніх планів може ще сто разів змінитися або перегратися, як це було вже багато разів. ОГХК - це надто важливий актив, аби повторити долю багатьох стратегічних підприємств, які було знищено невдалим менеджментом, або руйнівною приватизацією. Мені здається, що наші більш далекоглядні міжнародні партнери просто не дадуть занедбати такий унікальний для євро-атлантичної економіки ресурс.

Я вірю в те що наше проблемне минуле від нашого гідного майбутнього відділяє лише один день – день нашої перемоги у війні, після якого багато чого почне кардинально змінюватися. Україна ще на наших з вами очах стане великою титановою державою!